У нас уже 18701 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Права та обов’язки суб’єктів службових правовідносин

Зроблені в попередньому підрозділі дисертаційного дослідження висновки про специфіку правового статусу суб’єктів службових правовідносин обумовлюють доцільність окремого дослідження його важливих складових – прав та обов’язків цих суб’єктів. У даному ракурсі відзначимо, що, оскільки існує дві групи основних суб’єктів названих відносин, доцільно проводити дослідження первинних елементів їх правового статусу окремо за цими групами, що дозволить більш упорядковано та комплексно підійти до розкриття поставленого питання. З огляду на це першим кроком у виконанні поставленого завдання є дослідження прав та обов’язків фізичних осіб як суб’єктів службових правовідносин.

Рухаючись у цьому напрямку, передусім, відзначимо, що розмежування та, відповідно, окреме дослідження прав та обов’язків публічних службовців та фізичних осіб, які не мають статусу публічного службовця, однак беруть участь у відносинах з приводу прийняття на публічну службу, є недоцільним з огляду на наступні причини.

По-перше, з аналізу положень національного законодавства випливає, що права та обов’язки, пов’язані з прийняттям на публічну службу, є спільними для обох категорій фізичних осіб у межах цієї групи суб’єктів службових правовідносин. Наприклад:

– закріплене в ч. 2 ст. 38 Конституції України право рівного доступу до державної служби громадян України реалізується, зокрема, у відносинах з приводу проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, що випливає з п. 2 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. Цим Порядком у ч. 2 п. 13 закріплено вимоги щодо подання документів, необхідних для реалізації цього права, особами, які вже працюють у державному органі, де оголошено конкурс, та бажають взяти у ньому участь, а у ч. 1 п. 13, відповідно, – особами, які ще не обіймають посади державного службовця;

– ч. 1 п. 1 Положення про порядок стажування у державних органах передбачено, що з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей працівників, які претендують на посаду державного службовця, може проводитись їх стажування у відповідному державному органі. Відповідно до ч. 2 п. 1 цього Положення стажування можуть проходити особи, що вперше претендують на посаду державного службовця, та державні службовці.

Тобто з наведених прикладів випливає, що публічні службовці мають ті самі можливості й наділені тими ж правами та обов’язками, що й особи, які лише мають намір обіймати посаду публічного службовця. Це, у свою чергу, дозволяє вести мову про дві групи прав та обов’язків: 1) спільні для обох категорій суб’єктів; 2) властиві лише публічним службовцям, тобто особам, які вже набули відповідного статусу. Відповідно, з метою уникнення повторного дослідження одних і тих самих категорій будемо розглядати спільні права та обов’язки лише в контексті вивчення елементів правового статусу публічних службовців.

По-друге, комплекс прав та обов’язків публічних службовців є набагато ширшим, оскільки вони беруть участь у всіх правовідносинах, які охоплюються предметом права публічної служби. Тому саме дослідження особливостей правового статусу публічних службовців, на наш погляд, розкриває специфіку службових правовідносин у цій частині та, відповідно, сприяє досягненню головної мети дисертаційного дослідження – доведенню та обґрунтуванню належності права публічної служби до системи Особливого адміністративного права. Отже, викладене дозволяє нам зосередити увагу на дослідженні прав та обов’язків публічних службовців як основної та найбільш специфічної категорії (у межах названої групи) суб’єктів службових правовідносин.

Приступаючи до розкриття поставленого питання, зауважимо, що права особи, зазвичай, розглядаються правовою наукою в об’єктивному та суб’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні права становлять собою юридичні норми в тій чи іншій формі (законодавство, звичаї тощо), які слугують правовою основою для виникнення суб’єктивних прав. Останні, у свою чергу, є конкретними юридичними можливостями особи, тобто вони безпосередньо пов’язані зі своїм носієм – суб’єктом правовідносин. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне розглянути поняття та види саме суб’єктивних прав публічних службовців.

При цьому відзначимо, що поняття суб’єктивного права публічного службовця є похідним від загальної правової категорії «суб’єктивне право», у зв’язку з чим йому властиві ознаки останнього, а саме:

1) закріплене правовими нормами;

2) гарантується та забезпечується державою;

3) становить міру можливої або дозволеної поведінки;

4) складається з комплексу правомочностей – конкретних юридичних можливостей, серед яких:

– правомочність здійснювати певні дії або утримуватись від них;

– правомочність вимагати реалізації своїх прав від наймача;

– правомочність звертатись у разі необхідності за державним захистом;

– правомочність на цій основі користуватись певними соціальними благами [229, c. 388–389; 6, c. 118–125; 257].

Разом з цим С. Є Чаннов звертає увагу на те, що, порівняно із загальною категорією «суб’єктивне право», суб’єктивне право публічного службовця характеризується певними особливостями, обумовленими специфікою службових правовідносин, зокрема:

– деякі права містять меншу кількість складових (правомочностей) [257]. Прикладом може слугувати право державних службовців на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії (п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну службу»). Так, характеризуючи аналогічне право за законодавством РФ, учений відзначає, що в ньому неможливо виділити правомочність користування соціальними благами, оскільки сама по собі реалізація цього права не надає службовцю яких-небудь соціальних благ. Лише реалізувавши це право та обійнявши вищу посаду, у службовця дійсно може збільшитись обсяг соціальних благ, однак реалізовані вони будуть вже в інших правовідносинах [257];

– реалізація правомочності звертатись в разі необхідності за державним захистом набуває специфічного значення у зв’язку з тим, що держава виступає стороною цих відносин. Так, оскільки наймачем у державно-службових правовідносинах є держава, виходить, що при порушенні суб’єктивного службового права державного службовця останній звертається за захистом до самого порушника. Однак, як пояснює вчений, ця ситуація пов’язана з особливим статусом держави як суб’єкта службових правовідносин, тому в даному випадку немає підстав говорити про відсутність правомочності на державний захист [257].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36967.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.