У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення службових правовідносин

У попередніх підрозділах дисертаційного дослідження ми розглянули питання сутності, видів та структури службових правовідносин. Під час розкриття більшості з них ми зіштовхнулися з проблемою неоднозначності наукових підходів щодо розмежування відносин, які регулюються нормами права публічної служби та нормами трудового права. Аналізуючи таку ситуацію, ми дійшли висновку, що ці проблеми зумовлені, в тому числі, помилковістю уявлень про підстави виникнення, зміни та припинення таких відносин. З огляду на наведене вважаємо за необхідне дослідити такі підстави, що сприятиме науковому обґрунтуванню предмета права публічної служби.

У цьому ракурсі відзначимо, що в наукових джерелах виділяють два види підстав виникнення (зміни, припинення) правовідносин:

– матеріальні (загальні): наявність суб’єктів права як учасників правовідносин та наявність об’єкта правовідносин – матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти права вступають у правовідносини. Цим підставам відповідає фактичний зміст правовідносин, тобто фактична поведінка, реальні дії з реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків;

– юридичні (спеціальні): норма права, правосуб’єктність учасників правовідносин та юридичний факт [229, c. 387]. Цим підставам, на відміну від попередньої групи, відповідає юридичний, тобто правовий аспект змісту правовідносин, тому варто ознайомитись з ними детальніше.

Першими в наведеній групі юридичних підстав виникнення, зміни та припинення правовідносин можна назвати правові норми. У своїй сукупності вони становлять систему права публічної служби, знаходячи закріплення в джерелах названої підгалузі Особливого адміністративного права. Їх сутність як окреслених підстав полягає в тому, що вони закріплюють можливість існування службових правовідносин, встановлюють умови та регулюють порядок їх виникнення, зміни та припинення.

У свою чергу, під правосуб’єктністю, зазвичай, розуміють передбачену нормами права здатність (можливість) особи бути суб’єктом (учасником) правовідносин, здійснювати безпосередньо або через свого представника суб’єктивні права і юридичні обов’язки [229, c. 395]. Ця категорія, як відомо, включає правоздатність, дієздатність та деліктоздатність (остання часто включається до складу дієздатності) [219, c. 61] особи. Як юридичну підставу виникнення службових правовідносин правосуб’єктність поділяють на:

– правосуб’єктність держави (територіальної громади), яка полягає в закріпленій за органами державної влади, місцевого самоврядування чи іншими уповноваженими особами компетенції щодо виникнення, зміни та припинення публічної служби;

– правосуб’єктність фізичної особи як її можливість і здатність стати учасником публічно-службових відносин [34, c. 8].

У свою чергу, правосуб’єктність особи поділяють на загальну та спеціальну. Загальна правосуб’єктність обумовлюється:

– конституційними положеннями щодо можливостей набуття статусу публічного службовця [34, c. 8], а саме положеннями ст. 38 Конституції України про право бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та про рівне право доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

– положеннями спеціального законодавства про рівні можливості набуття статусу публічного службовця (ст. 4 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»);

– положеннями цивільного законодавства щодо правоздатності та дієздатності фізичної особи [34, c. 8] (ст.ст. 25–27, 30 Цивільного кодексу України [253]).

Спеціальна правосуб’єктність включає умови набуття статусу публічного службовця, зокрема вимоги щодо громадянства України, наявності відповідної освіти і професійної підготовки; проходження у встановленому порядку конкурсного відбору або іншої передбаченої законом процедури призначення на посаду [34, c. 8]. Спеціальна правосуб’єктність впливає на можливість як виникнення, так і зміни та припинення службових правовідносин. Так, регламентовані законодавством обмеження при прийнятті на державну службу та її проходженні (відсутність судимості, що є несумісною із зайняттям посади державного службовця; відсутність факту безпосереднього підпорядкування або підлеглості особам, які є його близькими родичами чи свояками, у результаті зайняття посади державної служби (конфлікт інтересів); для окремих осіб – характеристика стану здоров’я та право на доступ до державної таємниці) М. П. Грай відносить до спеціальної правосуб’єктності особи та державно-службової правосуб’єктності державного службовця [34, c. 8–9]. З огляду на це спеціальну правосуб’єктність особи можна поділити на два види:

– спеціальну правосуб’єктність фізичної особи як підставу для виникнення службових правовідносин;

– спеціальну правосуб’єктність публічного службовця як підставу для зміни та припинення службових правовідносин.

Вплив правосуб’єктності на виникнення, зміну та припинення службових правовідносин можна простежити і за допомогою матеріалів судової практики. Наприклад, у справі № 2а-30/07 р. за позовом особи до управління МВС України у Львівській області про визнання неправомірним рішення про відмову у прийняття на службу до міліції та зобов’язання прийняти на службу до міліції Турківським районним судом Львівської області було встановлено, що «враховуючи висновок центра практичної психології УМВСУ у Львівській області відносно нерекомендації прийняти позивача на службу до міліції, враховуючи освітній рівень знань (педагогічна запущеність) та інші особисті риси, вік позивача та контрактну основу прийняття на службу до міліції, то відповідач правомірно відмовив позивачу у прийнятті на службу до міліції» [153]. З цього прикладу стає очевидним, що відповідність особи вимогам, які становлять елементи спеціальної правосуб’єктності особи, безпосередньо впливає на можливість реалізації особою права на публічну службу, тобто на можливість виникнення службових правовідносин.

Зважаючи на вказане поділяємо точку зору М. П. Грай з приводу визнання правосуб’єктності публічного службовця комплексним поняттям, що зумовлено наявністю в нього, по-перше, якостей, які визначені законодавством при вступі на державну службу, і, по-друге, можливістю набувати та практично реалізовувати права і обов’язки при виконанні державних функцій та завдань, а також відповідати за дії та вчинки [34, c. 8].

Перед тим як перейти до характеристики наступної підстави для виникнення (зміни, припинення) правовідносин – юридичних фактів, слід звернути увагу на наявні в наукових джерелах підходи, які дозволяють уточнити перелік правових категорій, що належать до підстав виникнення, зміни та припинення службових правовідносин. Такий крок дозволить підкреслити сутність та значення юридичних фактів як названих підстав. Зокрема, мається на увазі позиція С. Є. Чаннова, який поділяє розглянуті юридичні підстави на передумови та, власне, підстави виникнення правовідносин. Учений відзначає, що «на відміну від правових норм і правосуб’єктності суб’єктів, юридичні факти не лише є передумовами, але й здатні безпосередньо породжувати конкретне правовідношення. Тому юридичні факти в залежності від їх виду можуть виступати як передумовами, так і підставами виникнення службових правовідносин» [256, c. 31]. Тобто, на наш погляд, автор має на увазі те, що правові норми та правосуб’єктність обумовлюють лише можливість виникнення (зміни, припинення) правовідносин, тоді як юридичні факти безпосередньо породжують правовідносини, тобто приводять до їх виникнення, зміни та припинення.

Аргументи в підтримку такого обґрунтування можна знайти у праці С. С. Алексєєва, який відзначає, що «юридичні факти у низці випадків мають загальний характер. Такими є, зокрема, багато фактів у сфері державно-правових відносин (громадянство, правосуб’єктність, загальні конституційні права та обов’язки); наявність цих правовідносин пов’язується лише з фактом існування людини, її віком, громадянством. Однак, факт існування людини, а тим більше й вік, громадянство – теж юридичні факти. Загальний характер багатьох фактів і породжує ілюзію, що деякі правовідносини випливають «безпосередньо із закону». Між тим жодний юридичний наслідок безпосередньо з норми права не випливає. Тут усюди необхідні юридичні факти – конкретні життєві обставини, передбачені юридичними нормами» [6, c. 163–164].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36967.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.