---

Суб’єкти перехресного допиту в суді

Значення кримінального процесуального права, насамперед, полягає  у визначенні меж належного чи можливого поводження суб’єктів кримінальних процесуальних правовідносин, якими є особи, які вступають у ці правовідносини в зв’язку з подією кримінального правопорушення, чиї права, повноваження та обов’язки регламентуються чинним законодавством.

Відповідно до довідково-енциклопедичної літератури суб’єкт ― це особа, або організація як носій певних прав і обов’язків [80, с. 814]; особа, колектив, організація, які виступають як активні діячі в якому-небудь процесі [85, с. 784].

Як показало дослідження, суб’єкти кримінальних процесуальних правовідносин позначаються різними термінами як у законодавстві, так і у теорії науки кримінального процесу. Зокрема, у законі це ― «особи, які беруть участь у процесуальній дії» (ст.ст.  104, 107 КПК) [86, с. 61-62];  «учасники кримінального провадження» (ст.ст. 3, 23, 27, 113, 237 КПК) [86, с. 5, 14, 65, 135]; сторони кримінального провадження (ст.ст.  22, 26, 68, 69, 71 КПК) [86, с. 13, 14, 43, 45]; «фізичні особи»  (ст.ст. 36, 39 КПК) [86, с. 22-24, 26]; сторона обвинувачення (ст . 91 КПК) [86, с. 52]; сторона захисту (ст.ст. 42, 45, 55, 58  КПК) [86, с.27-30].

Учасник, як зазначають тлумачні словники  сучасної української мови, ― це той, хто бере чи брав участь у чому-небудь [87, с. 531].

У кримінальні процесуальні відносини учасники перехресного допиту під час розгляду кримінальних проваджень в суді вступають залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Сторона захисту — внаслідок необхідності захищати свої права і законні інтереси; сторона обвинувачення — у зв’язку з необхідністю виконання своїх посадових обов’язків щодо реалізації кримінально-процесуальної засади публічності.

Так, згідно п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України, сторонами кримінального провадження - з боку обвинувачення є: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Доцільно, з чим погодилися опитані респонденти, класифікувати суб’єктів перехресного допиту під час розгляду кримінальних проваджень в суді з урахуванням мети їх участі, напряму їх діяльності, зв’язку із завданням кримінального провадження на такі групи учасників (зазначило 100 % респондентів) (п.3 ДОДАТКУ 2):

― особи, які проводять перехресний допит − допитуючі;

― особи, викликані у суд для дачі пояснень під час перехресного допиту  − допитувані;

― особи, які ведуть судовий розгляд та мають право втручатися в процес перехресного допиту.

Якщо прямий допит проводиться тим суб’єктом судового доказування, який представляє в якості доказу дане показання, то правом перехресного допиту володіють учасники з обох сторін. В першу чергу тих, проти кого об’єктивно спрямовані дані, що містяться в показаннях.

Розглядаючи тактичне значення послідовності допитів осіб, викликаних у суд, відзначимо, що на практиці склався певний стереотип черговості їх проведення. 

Так, у суді прийнято, в першу чергу допитувати обвинувачених (підсудних), потім − потерпілих, у третю чергу − свідків. В цілому, це логічно і, з тактичної точки зору, найкращим чином забезпечує вирішення всіх завдань судового слідства. Цілком закономірно, коли слідом за оголошеним у суді обвинуваченням обвинувачений реалізує своє право на захист шляхом надання показань. Після його показань стає зрозуміло, які факти, пов’язані з обвинуваченням, він заперечує і, отже, на доведеності яких моментів потрібно зосередити основні зусилля. 

Далі допитуються потерпілі. Вони, як правило, займають більш чітку обвинувальну позицію. Якщо обвинувачені заперечують обвинувачення, то їх викриття першими починають потерпілі, потім свідки-очевидці і т.д. 

Розглянемо детальніше суб’єктів перехресного допиту при розгляді кримінальних проваджень в суді.

Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави [1, с. 3].

Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України прокурор, здійснюючи свої повноваження згідно з вимогами Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Прокурор ― це учасник кримінального провадження, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому, відповідно до чинного законодавства України покладені на нього обов’язки [1, с. 14].

Участь прокурора у кримінальному процесі визначається насамперед закріпленими статтею 121 Конституції України фундаментальними положеннями щодо основних напрямів діяльності або функцій органів прокуратури України:

― підтримання державного обвинувачення в суді;

― нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

― нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

КПК України увібрав у себе міжнародний досвід стосовно формування кримінального провадження, чіткого визначення функцій процесуальних учасників, порядку здійснення судового провадження, статусу прокурора в суді та багато інших новел. Вони докорінно змінюють параметри підтримання прокурором державного обвинувачення, з одного боку, удосконалюючи його, з другого – надаючи можливості для застосування додаткових засобів у процесі доказування і передусім у визначеної методики й тактичних прийомів та дій (методики і тактики підтримання обвинувачення) [89, с. 56].

Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обвинувачення покладається на прокурора та слідчого під час досудового розслідування і лише на прокурора у судовому розгляді. Якщо обвинувачення є публічним, право потерпілого, сторони захисту подавати докази суду не є їхнім обов’язком. Особливо це стосується сторони захисту.

У ст. 17 КПК України зазначено: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Тлумачення поняття «поза розумним сумнівом» наведено в рішеннях Європейського Суду з прав людини (наприклад, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Коробова проти України №39598/03 від 21 липня 2011 року). Відповідно до цих тлумачень:

– щодо кожного доказу під час його оцінки може виникати певний сумнів, але якщо цей сумнів у межах розумного, можливе ухвалення обвинувального вироку;

– «розумний сумнів» застосовується при оцінці доказів на ґрунті «співіснування достатньо сильних, чітких і взаємопідтверджуючих висновків

чи аналогічних неспростовних презумпцій факту»;

– поняття «поза розумним сумнівом» використовується при оцінці доказів, щодо яких наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування [90].

Сьогодні варто враховувати зміщення акцентів у визначенні завдання прокурора під час судового розгляду кримінального провадження.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36660.html