---

Зарубіжний досвід перехресного допиту в суді

В правовій літературі вивчення типів кримінального процесу, як правило, не пов’язане з питаннями змісту і забезпечення законності. Типи кримінального процесу розроблялися в дослідженнях С. І. Вікторського, М. В. Давидова, В. П. Даневського, О. С. Жиряєва, Л. М. Лобойка, П. І. Люблінського, В. Т. Маляренка, М. А. Маркуша, К. Ю. А. Міттермайєра, І. В. Михайловського, М. В. Муравйова, Д. Г. Тальберга та інших дореволюційних процесуалістів. На монографічному рівні вони розглянуті  в працях М. О. Чельцова-Бебутова, В. П. Нажимова, Ю. В. Мещерякова. Проблеми змагальності висвітлювалися також у працях Я. О. Мотовиловкера, М. М. Полянського, М. С. Строговича, В. М. Шпильова, П. С. Елькінда, М. Л. Якуба тощо. Серед робіт останніх років слід відзначити дисертаційні дослідження О. В. Долгушина, О. О. Машовець, О. В. Смирнова і С. Д. Шестакової.

Вивчення зарубіжного досвіду відкриває велику можливість дізнатись, як одні і ті ж проблеми вирішуються в Україні та за її межами (зокрема, в Великобританії, США, країнах Західної Європи, Російській Федерації), в чому причина відповідних відмінностей, яка ймовірність взаємного збагачення різних правових систем.

Вбачається за доцільне розглянути основні риси і англо-американської і континентальної моделей судового провадження взагалі, та проведення перехресного допиту, зокрема.

Англо-американська модель судового провадження. Ця модель судового провадження в суді присяжних виникла в ХІІ ст. і стала історично першим процесуальним інститутом дослідження доказів за участю присяжних. Протягом кількох століть вона удосконалювалась звичаями судової практики та прецедентами. Традиційний характер цієї моделі обумовив найбільшу її відповідність суду присяжних та дозволив оптимально вирішувати численні проблеми цього етапу судового провадження.

Рецепція англійських правових інститутів перенесла дану модель у суд присяжних в Америку, де вона набула певних індивідуальних рис, які відрізняли її від англійського оригіналу [127, с. 50].

Наразі вказана модель, крім Великобританії та Сполучених Штатів Америки, діє в судах присяжних Австралії, Ірландії, Канаді, Новій Зеландії. «Майже одна третина країн світу відчула на собі вплив системи англо–американського (загального) права» [128, с. 216―217].

З метою порівняльного дослідження та оцінки сучасного вітчизняного судового провадження, розуміння природи перехресного допиту варто звернутися до історичних аспектів його виникнення, з’ясувати його значення та завдання в межах правових систем тих держав де такий інститут законодавчо регламентований.

Інститут перехресного допиту вироблений обвинувальним процесом і в подальшому запозичений сучасним слідчо-змагальним процесом. Вказаний інститут, як правило, притаманний державам англосаксонської правової системи.

Зокрема, Гарі Слаппер у одному із номерів журналу «The Тimes» розглядає численні історичні факти перехресного допиту. Науковець стверджує, що «ця, процедура має довгу історію. Словосполучення «перехресний допит» вперше було згадане у США 1729 р., хоча сама технологія допиту вперше застосована в Норвічі у 1200 р. у кримінальній справі стосовно Фрідріха Седона, якого судили за вбивство своєї співмешканки Міс Елізи Барроу. Захиснику надалась можливість провести «перехресний допит» щоб заповнити прогалини у свідченнях свідка. Метою адвоката було довести свідка до такої межі, щоб той невимушено відповів на запропоновані запитання» [129, с. 216―217].

В американській судовій практиці, поняття «перехресний допит» було вперше зафіксовано в 1926 р. в Університеті штату Орегон професором Стенлі Греєм. У 1952 р. американська наукова спілка офіційно зареєструвала «перехресний допит» і віднесла його до судової дискусії, змагальності сторін.

Наявність змагальності в країнах континентальної Європи  - аргумент, що підтверджує змішаний, а не слідчий характер  кримінального процесу.

В країнах романо-германсткого права змагальність поєднується з активною роллю суду, який може вимагати явки сторони для надання пояснень, призначити експертизу, викликати  свідків, витребувати документи тощо. Це позитивно на нашу думку.

В англо-саксонському процесі, де змагальність проявляється найбільш повно, сторони та їх адвокати ведуть справи «партизанськими методами», які проявляються в тому, що сторони не претендують на нейтральність, об’єктивність, а переслідують свої цілі, роблять все, щоб досягнути успіху в процесі [130]. Із наведеного вбачається, що коли ініціатива розгляду провадження знаходиться в руках незалежних суддів, які зацікавлені в першу чергу в об’єктивності  розгляду справи, вони намагаються дослідити всі наявні докази та в повній мірі встановити обставини справи. Але якщо ініціатива в наданні доказів знаходиться у сторін провадження, тобто у процесуально зацікавлених осіб, цілком закономірно, що вони будуть відбирати тільки ті докази, які їм вигідні, застосовувати методи дискредитації свідка, приховувати окремі докази, тощо.

На жаль, очевидні позитивні сторони змагальності мають суттєвий недолік – висока плата за адвокатські послуги, в результаті чого більшість громадян, не дивлячись на пільги по наданню правової допомоги малозабезпеченому населенню, не можуть оцінити переваги змагальності в суді.

Крім того, як показало вивчення літературних джерел, принцип змагальності проявляється в усіх аспектах процедури англо-американської моделі судового провадження, яке розпочинається зі вступної промови представника обвинувачення (баристера обвинуваченняв Англії та районного атторнея в США). В цій промові  присяжним в загальних рисах викладається, що саме представник обвинувачення має намір доказати в судовому засіданні і які докази для цього він має. Після цього він викликає свідків обвинувачення та здійснює їх прямий допит, після якого вони піддаються перехресному допиту зі сторони захисника.

По закінченні допиту свідків обвинувачення, зі вступною промовою виступає захисник (в США він може виступати відразу після виступу представника обвинувачення), який також надає свої докази.

Саме в чіткій черговості надання та дослідження доказів, провадженні судових дій і відбувається судовий розгляд в англо-американській системі, а принцип черговості та рівноправності сторін, хоча цей поділ на обвинувальну та захисну частини і нагадує середньовічний поєдинок, не допускає змішування функцій обвинувачення, захисту та правосуддя [131, с. 11].

Основними рисами дослідження доказів під час перехресного допиту є такі:

― активність адвокатів, яка доходить підчас до агресивності, особливо під час перехресних допитів свідків;

―  очевидна перевага показань над письмовими та речовими доказами;

― розробленість спеціальних методик підриву довіри до показань свідків;

― наглядність в дослідженні доказів;

― активне використання психологічних прийомів для переконання судді та присяжних в своїй правоті;

― детальна розробка техніки допиту [132, с. 152].   

Деталізуючи вище викладене, зазначимо, що найголовнішою судовою дією в англо-американському судовому провадженні є допит свідка, який складається з трьох елементів: прямого допиту (direct examination), перехресного допиту (cross examination) і повторного допиту (redirect examination) та поділяється на свідків обвинувачення та захисту.

Мета прямого допиту ― отримати показання, що обґрунтовують ту версію стосовно фактів, які складають предмет доказування, для підтвердження яких сторона викликала даного свідка [133, с. 195]. За своєю формою ― це виключно перелік відповідей свідка на запитання сторони, яка його викликала в судове засідання, де заборонена вільна розповідь, навідні та такі, що «дискредитують» свідка запитання. Суд у допиті не бере участі, він може лише відвести поставлене стороною запитання.

Показань обвинуваченого як самостійного джерела доказів у англійському кримінальному процесі юридично немає. Якщо обвинувачений захоче дати показання, він переводиться до розряду свідків, дає присягу як свідок у тому, що буде говорити правду, і допитується як свідок, тобто допиту обвинуваченого як такого немає, але є допит обвинуваченого як свідка. При цьому обвинувачений зобов’язаний відповідати на запитання, давати правдиві показання й за неправдиві показання може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Обвинувачений розглядається як свідок захисту, і першим йому ставить запитання захисник. Якщо ж підсудний не виявив бажання надавати показання, допит не проводиться. При цьому обвинувач не повинен коментувати той факт, що обвинувачений відмовився надавати показання [134, с. 811-813, 825-828].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36660.html