---

Особливості підготовки проведення перехресного допиту в суді

Допит в суді ― це, як вже було зазначено, основна складова частина судового провадження, до якої повинні ретельно готуватися її реалізатори, як зі сторони захисту так і обвинувачення.

Отримання судом достовірної доказової інформації в процесі проведення допиту в більшості випадків залежить від того, наскільки учасники провадження підготовлені до допиту, як допит організований, чи створені сприятливі умови для його проведення, чи відповідає засадам кримінального провадження лінія поведінки судді під час перехресного допиту, настільки враховуються особисті якості допитуваних, чи правильно суд оцінює достовірність отриманих показань, чи вміє допитувач нейтралізувати негативні фактори, розпізнати та викрити завідому неправду [235].

Криміналістичні рекомендації щодо тактики проведення допиту в значній мірі формуються під впливом досягнень психологічних наук.

Вагомий внесок у розробку наукових основ проведення допитів, в тому числі і судових, здійснили такі вітчизняні й зарубіжні вчені–криміналісти та процесуалісти, як Ю. П. Аленін, Л. Ю. Ароцкер,  В. Д. Басай, В. П. Бахін,         Р. С. Бєлкін, П. Д. Біленчук, А. М. Васильєв, В. К. Весельський, В. І. Галаган, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий, А. В. Дулов, В. А. Журавель,  Л. М. Карнєєва, Н. І. Клименко, О. Н. Колесніченко, І. І. Когутич, В. О. Коновалова, В. С. Кузьмичов, В. Г. Лукашевич,  Є. Д. Лук’янчиков,  О. М. Порубов, В. М.  Салтевський,   С. М. Стахівський, В. М. Тертишник,  В. Ю. Шепітько, О. Ю. Ямпольський та інші. Попри це, ступінь наукової розробленості проблем підготовки та проведення перехресного допиту під час судового розгляду наразі недостатній, що негативно позна­чаються на якості прийнятих судових рішень.

Слушною є думка М. О. Янкового, який зазначає, що допит ― це  «…регламентований кримінально-процесуальним законом процес специфічної вербальної взаємодії з допитуваним, під час якої слідчий (прокурор, захисник, суддя), використовуючи законні практичні прийоми і методи психологічного впливу, отримує від допитуваного і фіксує усну інформацію про відомі йому обставини, що мають значення для розслідування злочину»  [236, с. 190]. Це найрозповсюдженіша слідча та судова дія, за допомогою якої збирається інформація при розслідуванні та розгляді кримінальних  справ.

Важко не погодитись з твердженням К. О. Чаплинського про те,  що допит ― це одна з найскладніших судових дій, адже для її успішного проведення і отримання позитивних результатів допитувачі повинні володіти законами мислення, логічних методів і прийомів, даних психології та тактичних прийомів допиту, що розроблені у криміналістиці [237, с. 124].

Основними відмінними ознаками судового допиту, в тому числі і перехресного, від допиту на досудовому слідстві є:

― публічний характер судового допиту;

― відносна короткочасність;

― суттєве віддалення в часі від події злочину;

― дещо відмінний спектр тактичних прийомів, що застосовуються;

― мінімальна інформованість прокурора про особистісні властивості допитуваних осіб (він їх може бачити вперше), що об’єктивно обмежує його тактичні можливості при їх допиті [238, с. 1].

Перехресний допит у суді ― це найскладніша судова дія, що використовується як форма отримання показань. І, як і будь–який складний процес спілкування, він складається з послідовності взаємопов’язаних етапів (стадій), які підкорені єдиній меті, серед яких найважливішим є підготовчий етап.

Відповідно до словниково–енциклопедичної літератури термін «підготовка» означає: 1) процес дії; 2) запас знань, навичок, досвіду, набутий в процесі навчання, практичної діяльності [239].

Своєчасна, ретельна та всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою отримання повних та об’єктивних показань у справі. Підготовку до допиту здійснюють, як правило, професійні учасники провадження, а саме  захисники, які консультують обвинувачених і свідків захисту, та прокурори, які підтримують у суді державне обвинувачення, яким на підготовчому етапі також необхідно запланувати формулювання майбутніх запитань та передбачити варіанти відповідей на них.

Запитання ― це вихідна ланка пізнавального процесу. Саме у запитаннях виражається перше пробудження думки. Кожному твердженню передує щонайменше одне запитання, а будь-який крок у пізнанні випереджається запитанням про те, яка інформація є важливою.  Оволодіння навичками правильно й ефективно ставити запитання є для людини не менш важливою справою, ніж винахід способів одержання самих відповідей [240, c. 5].

У літературних джерелах є, як різноманітні підходи до розв’язання  проблем пов’язаних з «запитанням», так і неоднозначні тлумачення суті цієї категорії. Зокрема, в етимологічному ракурсі запитання, як правило, розглядається:

―  як звернення до кого-небудь з метою з’ясування чогось;

― те, що вимагає з’ясування;

― як вимога, прохання дати які-небудь відомості або офіційне роз’яснення з приводу чого-небудь;

―  як висловлення, в якому міститься запит інформації з метою усунути неповноту або невизначеність вихідного знання щодо якогось об’єкта [241, с. 54].

Видається, що запитання, заплановані для постановки на перехресному допиті, повинні відповідати наступним вимогам:

1) запитання повинні бути точними, зрозумілими, конкретними і короткими;

2) запитання формулюються так, щоб на них були отримані певні і недвозначні відповіді;

3) кожне запитання має бути логічно окремим;

4) запитання не повинні бути спрямовані на заплутування допитуваного;

5) запитання не повинні принижувати чи ображати допитувану особу.

Такий докладний розгляд вимог до формулювання запитань в ході проведення допиту не випадковий: річ у тім, що сама собою постановка запитання несе певну інформацію для допитуваної особи. Сукупність же формульованих запитань створює в неї враження про ступінь інформованості допитувача щодо суті провадження, яке розслідується.

Доцільним під час проведення перехресного допиту, здійснювати умовний поділ цієї судової дії на окремі структурні блоки, в кожному із яких опрацьовувати лише певну тему, епізод чи обставину. Для цього варто в кожному із блоків попередньо визначати список завдань і засобів їх досягнення.

У судовій практиці тривалий час точилися дискусії про те, що краще: допитувати свідка стосовно раніше заготовлених запитань чи вести допит, в тому числі і перехресний, враховуючи ситуацію, яка склалася в ході допиту.  Адже часто на практиці під час перехресного допиту виникають непередбачувані повороти подій. Вбачається, що найдоцільнішим методом буде використання комбінації із підготовлених запитань і загальних начерків. У випадках, де важлива точність ― записуються запитання в деталях, а решті ― не доцільна жорстка схема.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36660.html