---

Поняття та види злочинів, вчинених з використанням службовою особою своїх повноважень

Шлях становлення України як сучасної європейської правової та демократичної держави характеризується глибокими принциповими змінами практично в усіх сферах суспільного життя. Такі зміни обумовлюють необхідність реформування правової системи України, зумовлюють прискіпливе ставлення до реалізації принципу законності, підвищення ролі правової науки у суспільстві.

Відповідно до Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов’язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах чи організаціях. Не має також значення службове становище особи, відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності, характер та обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових функцій на підставі, в межах і у порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами України, забезпечує нормальну діяльність на всіх рівнях управління [53, с. 3].

Розділ ХVII КК України отримав нову назву – «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Тобто, окрім службових злочинів, що встановлюють відповідальність злочинця, який має ознаки службової особи, нарешті законодавець установив відповідальність посадових осіб, які не мають ознак службової особи, але працюють в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та/або надають публічні послуги.

Сформульоване за умов відсутності легального підприємництва та офіційного існування опозиційних політичних структур визначення суб’єкта службових і посадових злочинів, закріплене у КК України 1960 р., не відповідало потребам життя, пов’язаним із формуванням багатоукладної ринкової економіки та громадянського суспільства. Однак у КК України до змін від 07.04.2011 р. вітчизняний законодавець обрав далеко не найкращий варіант розв’язання цієї фундаментальної кримінально-правової проблеми, і тому перед науковою громадськістю постала складна й неоднозначна тема виваженого застосування заходів кримінально-правової репресії щодо службових правопорушень різних управлінців [54, с. 849-852].

Саме з цього виходить кримінальне законодавство, коли в частинах 3 та 4 ст. 18 КК України надає загальне ви­значення одного із таких видів спеціального суб’єкта злочину, як службова особа, а  розділ XVII Особливої частині КК України об’єднує норми, які встановлюють відповідальність за злочини, вчинені у сферах як службової діяльності в юридичних особах публіч­ного та приватного права, так і професійної діяльності, пов’язаної з наданням публіч­них послуг.

Отже, критерієм для виділення групи злочинів, вчинених із використанням службовою особою своїх повноважень, є тлумачення поняття «службова особа».

Дане поняття детально регламентує Примітка 1–2 до ст. 364 КК України. Зокрема, службовими  особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 КК України є  особи,  які постійно, тимчасово чи  за спеціальним повноваженням  здійснюють функції представників влади  чи місцевого  самоврядування, а також обіймають  постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого  самоврядування,  на  державних  чи  комунальних  підприємствах,  в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється  повноважним органом  державної влади, органом  місцевого  самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом  чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Тобто, поняття «службова особа» сьогодні у законодавстві тлумачиться досить широко і включає осіб, які наділені організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями й працюють в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та/або надають публічні послуги. Для того, щоб особа вчинювала злочини із використанням свого службового становища, вона повинна ним володіти, й, відповідно, мова йде лише про спеціальний суб’єкт злочину.

Виходячи із зазначеного, підкреслимо, що передусім у роботі буде досліджено такі злочини, що вчинюються службовою особою з використанням своїх службових повноважень:

1. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України);
2. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від  організаційно-правової форми (ст. 364-1 КК України);
3. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК України);
4. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 КК України);
5.     Службове підроблення (ст. 366 КК України);
6. Службова недбалість (ст. 367 КК України);
7. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК України);
8. Незаконне збагачення (ст. 368-2 КК України);
9. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 КК України);
10. Зловживання впливом   (ст. 369-2 КК України);  
11.  Провокація підкупу (ст. 370 КК України).

Це злочини, які є безпосереднім предметом дослідження у нашій роботі. Однак, вивчення норм кримінального законодавства України свідчить й про інші види злочинних діянь, які серед кваліфікуючих ознак виділяють таку з них як «вчинення із використанням службовою особою своїх повноважень». Також ряд статей мають спеціального суб’єкта – службову особу, а зміст діяльності полягає в умисному використанні її повноважень зі злочинною метою. Перелік таких злочинів досить широкий. Наприклад, це такі статті КК України:

– перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ч.ч. 3-4 ст. 157 КК України);

– фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до  органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців (ч.ч. 10-11 ст. 158 КК України);

– незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму (ч. 2 ст. 158-2 КК України);

–  порушення таємниці голосування (ч. 2 ст. 159 КК України);

– порушення законодавства про референдум (ч.ч. 2-3 ст. 160 КК України);

– порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ч. 2 ст. 161 КК України);

–  порушення недоторканості житла (ч. 2 ст. 162 КК України);

–  порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції,  що передаються засобами зв'язку або через  комп'ютер (ч. 2 ст. 163 КК України);

– розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ч. 2 ст. 168 КК України);

– незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ч. 2 ст. 169 КК України);

– перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 2            ст. 171 КК України);

– грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК України);

– порушення авторського права і суміжних прав (ч. 3 ст. 176 КК України);

– порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію (ч. 3 ст. 177 КК України);

– вимагання (ч. 2 ст. 189 КК України);

– привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст.191 КК України);

–  контрабанда (ч. 2 ст. 201 КК України);

– підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб – підприємців (ч. 2 ст. 205-1 КК України);

– протидія законній господарській діяльності (ч. 3 ст. 206 КК України);

– протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації (ч. 3 ст. 206-2 КК України);

– умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму (ч. 2 ст. 209-1 КК України);

– нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (ст. 210 КК України); 

– видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (ст. 211 КК України);

– ухилення від сплати податків, зборів(обов'язкових платежів) (ст. 212 КК України); 

– ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (ст. 212-1 КК України); 

– незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ч. 3 ст. 229 КК України);

– незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 232-1 КК України);

– приховування інформації про діяльність емітента (ст. 232-2 КК України);  

– приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК України);

– незаконне полювання (ч. 2 ст. 248 КК України);

– проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля              (ст. 253 КК України);

– сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ч. 2 ст. 256 КК України);

– втягнення у вчинення терористичного акту (ч. 2 ст. 258-1 КК України);

– сприяння вчиненню терористичного акту (ч. 2 ст. 258-4 КК України);

– викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ч. 2             ст. 262 КК України);

– порушення вимог режиму радіаційної безпеки (ст. 267-1 КК України);

– порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК України);

– примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків (ст. 280 КК України);

– незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини (ст. 298 КК України);

– знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1 КК України);

– сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України);

– викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ч.2 ст. 308 КК України);

– викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 312 КК України);

– викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (ст. 313 КК України);

– порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ч. 2 ст. 320 КК України);

–  розголошення державної таємниці (ст. 328 КК України);

– передача або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни (ст. 330 КК України);

– незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 КК України);

– порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (ст. 332-1 КК України);

– незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340 КК України);

– втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби (ч. 2 ст. 343 КК України);

– втручання у діяльність державного діяча (ч. 2 ст. 344 КК України);

– викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст. 357 КК України);

– втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК України);

– викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК України);

– злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (розд. ХІХ КК України) та ін.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37564.html