Психолінгвофізіологічні механізми читання у світлі сучасних досліджень

Читання є однією із основних форм мовленнєвої діяльності, що виконує значну соціальну, культурну та навчальну функції. За відсутності писемності, людство втратило б досвід багатьох попередніх поколінь, і кожне нове покоління проходило б складний шлях вивчення світу спочатку [10]. Процес читання — це специфічний вид спілкування, тісно пов'язаний із сприйняттям на слух (при читанні вголос), письмом та говорінням, котрі, як види мовлення, доповнюють один одного. Якщо письмо — це своєрідний переклад усного мовлення на писемне, то читання — це перекодування писемного мовлення в усне висловлювання [25]. Процес читання є невід'ємною складовою писемного мовлення, знаходиться в тісному взаємозв'язку із письмом. Відповідно до ствердження відомого радянського психолога Д. Ельконіна читання є, перш за все, процесом відтворення звукової форми слова за його графічною (буквеною) моделлю [183].

         У роботах Лурії О. неодноразово спрямовано увагу на складність природи читання через наявність взаємодії різних психічних процесів, що лежать у його основі. Інтерпретація читання відповідно до його поглядів — це процес перекодування зорових (графічних) символів в іншу систему символів — усну (артикуляційну) форму. На основі цих перекодувань відбувається декодування та розуміння текстового повідомлення [102].

         Strang R. розглядав читання з позиції його унікальності, яка, на його думку, полягає у тому, що він містить спілкування, бачення, слухання. Gоates A. позиціонував читання як процес, у який включені всі види мислення, уяви та емоційні процеси. На участі вищих психічних функцій в процесі читання наголошено у працях Виготоського Л. [31].

         Читання як складний психофізіологічний процес формується завдяки сукупності різноманітних чинників: складної психологічної структури та динамічним механізмам, достатньому рівню розвитку усного мовлення, когнітивної сфери, аналізаторних систем та їхньої інтегративної діяльності.

Кожен індивід проходить всі стадії онтогенезу та філогенезу і плавний їх перебіг характеризує цілісність особистості. Читання є більш пізньою структурою в онтогенезі людини, що формується на пізніших етапах і забезпечується функціональними системами. До цього щабля особистість проходить онтогенез сенсомоторних структур, на основі яких формуються функціональні системи. Теорія функціональних систем детально описана Анохіним П. Він розглядає організм як складну інтегративну структуру, що складається із багатьох функціональних систем, які, своєю чергою, проявляючись через динамічність, забезпечують для організму позитивний розвиток [4]. Складноорганізовані функціональні системи утворюють вищі психічні функції. Будь–яка спроба локалізувати їх у спеціально вузько відокремлених ділянках кори головного мозку чи центрах є марною, як і спроба шукати обмежені центри для біологічних функціональних систем. Тому можна припустити, що матеріальна основа вищих психічних функцій є весь мозок людини, але як високодиференційована система, частини якої забезпечують різні частини єдиного цілого. Зв'язок між вищими психічними функціями та фізіологічною їх основою знайшов відображення в роботах Виготського Л., Леонтьєва О., Лурії О. [100, 104].

         Механізми читання та письма Лурія О. і Ляпідевський С. розглядали з точки зору нейрофізіології. У такому ракурсі писемне мовлення являє собою складний фізіологічний акт, в здійсненні якого беруть участь всі ділянки кори головного мозку, кожна з яких відіграє особливо важливу роль у функціональній системі.

         До механізму читання Лурія О. відносить два взаємопов'язані рівні: сенсомоторний та семантичний. Сенсомоторний рівень включає в себе звукобуквений аналіз та утримування інформації в оперативній пам’яті. Сукупність цих ланок становить технічну сторону читання (швидкість, точність та об'єм сприймання). Семантичний рівень несе іншу функцію — розуміння та значення тексту і змістової інформації, прогнозування, зіставлення, що випливають із рецептивної продукції [102].

         Читання здійснюється і є можливим завдяки взаємодії оптичного, акустичного та перцептивного аналізаторів. Акт читання постійно супроводжується рухами очей, які пересуваються в напрямку рядків тексту. Акустичний аналізатор виступає як контроль зовні, з боку фонематичного слуху. Таким чином, для здійснення цієї складної функції необхідна чітка координація чотирьох механізмів нервової рецепції, в результаті чого встановлюється асоціація зорових, слухових і моторних образів букв. Закінчення вказаних зв'язків здійснюється на стику тім’яної, скроневої та потиличної ділянок кутової звивини [104].

               Ключову роль у процесі читання відіграють дві аналізаторні системи: слухова та зорова. На їх значущості у становленні навички читання наголошено у працях Ляпідевського С., Лалаєвої Р., Dimigen O., Hohlfeld A., Jacobs A., Kliegl R., Sommer W. та ін.

               Аналізуючи процес читання, можна фіксувати таку послідовність: візуальна фіксація графічного матеріалу (сприймання) – декодування графіки в звукову субстанцію (рефлексія) – мисленнєва оцінка прочитаного тексту (розуміння) – психічна оцінка прочитаного тексту (експресія). Зміст та механізм реалізації кожного із вказаних етапів можуть мати пряме чи непряме відношення до оцінки й самого читача, що обумовлює необхідність осмислення взаємодій людини з письмовим текстом [170].

         Велику увагу з боку науковців в минулому і сьогодні викликає функціонування і роль оптичного аналізатора у здійсненні процесу читання. В минулому експериментально підтверджено значущість руху очей в процесі читання. Так, ще Трошин А., Міллер К., відзначали, що рухи очей є необхідним компонентом в структурі читання. Дослідники встановили, що під час читання відбувається закономірна зміна пауз і рухів очей [171, 34, 78]. Єгоров Т. та Ельконін Д. докладно вивчили рух очей при читанні, та особливу увагу приділили вивченню регресивних рухів очей, їх значенню для читання. Було встановлено, що відсутність можливості для ока повернення назад відповідно до рядку значно уповільнює процес читання, збільшує кількість помилок, але ще більші труднощі виникають при гальмуванні руху очей вперед за рядком («забігаючий» рух), оскільки ці рухи забезпечують так зване «антиципаційне читання». Автори цих робіт також вважають, що читання відбувається в момент фіксації очей (або пауз), і одиницею читання є слово, а букви виконують роль орієнтирів у ньому [183, 51].

         Вчені експериментально підтвердили, що сприймання та засвоєння інформації відбувається не під час рухів очей (сакад та мікросакад), а під час фіксації зору на позиційних словах («домінантних») [171, 34, 78]. Час фіксації також має велике значення в процесі читання (варіативність фіксації від 100 до 500 мс і вище), середній час фіксації – 200–250 мс [195, 26]. За допомогою спеціальної техніки вченими було доведено, що для достовірного впізнавання слова мінімальна фіксація триває 50 мс, а решта часу витрачається на співвіднесення слова з контекстом та вирішення куди буде перенесена точка фіксації [195, 191, 203].

         В процесі вивчення рухів очей при читанні встановлено, що близько 20–30% слів не фіксуються. Переважно це службові і короткі двох–чотирьох буквені слова. Так, в своїх дослідженнях Just М., Carpenter Р., Rayner К.,  Duffy S. виявили, що повноцінні слова зафіксовані в 85%, а службові – в 35% випадків [189, 199]. При читанні «про себе» тривалість фіксації менша, а амплітуда сакад більша, ніж при читанні вголос [198]. Але також є позиція, що тривалість фіксації на довгих чи незнайомих словах може бути багаторазовою. Існує пряма залежність між довжиною слова та ймовірністю його фіксації. [200]. Відстані між словами (пробіли) нехарактерні фіксації, але їх відсутність значно утруднює читання тексту [187, 197].

         Wolverton G., Zola D., Гернсбахер М. пишуть про те, що завдяки дослідженням фізіології руху очей стали відомі такі основні факти, як сутність

процесу переробки інформації оком під час читання, а також фізичних обмежень, що лімітують шляхи надходження даної інформації в мозок. У період фіксації очі мають доступ до трьох зон огляду інформації: фовеальної, парафовеальної та периферичної. Фовеальною називають зону, що знаходиться в фокусі зору під час фіксації очей. Вона також включає в себе два градуси кута зору по обидва боки від точки фіксації, де один градус дорівнює трьом–чотирьом буквам. Таким чином, у фокусі зору знаходяться шість–вісім букв у цілому [208, 193, 114, 78]. Парафовеальна зона містить від п'ятнадцяти до двадцяти букв, а периферична зона – все, що знаходиться поза полем зору парафовеальної зони. Фовеа, або центральна ямка сітківки ока, переробляє деталі побаченого; різкість деталей, що знаходяться за межами її охоплення, значно знижується, і відповідно ідентифікація слів, що знаходяться поза зоною охоплення фовеї, значно ускладнюється.

         З розвитком науки та техніки з'явилися нові можливості організації досліджень. Rayner K. створив свою методику вивчення фіксації руху очей, описану в його парадигмі «eye–contingent display change». За допомогою спеціально пристосованих технічних засобів (датчиків, що слідкували за рухами очей), пов'язаних із комп'ютером при читанні, вчений спостерігав асиметричність перцептивного поля (близько 4–5 символів від точки фіксації та 14–15 символів праворуч від точки фіксації: обов'язкова умова системи письма, у якій рух відбувається з лівого у правий бік) [194, 201, 203].

         Паралельно з рухами очей вперед відбуваються і регресивні рухи. Ці рухи не переривають процес читання, оскільки пам’ять утримує сприйняте раніше. В момент регресій читач повертається назад, щоб уточнити деякі деталі, переконатися у правильності розуміння прочитаного, точніше осмислити його. Визначено, що для позитивного перебігу навчання читання кількість фіксацій та регресивних рухів очей має бути мінімальною, а їх тривалість короткочасною [130].

         Близько 10–15% часу читання займають регресивні рухи. Відповідно до існуючої гіпотези причина регресивних рухів пов’язана із тим, що вони виникають через нерозуміння прочитаного, в такому випадку читач повертається до відповідної частини тексту і перечитує незрозумілу ділянку. [188, 190, 205]. В іншому випадку, короткі регреси (у контексті одного слова) можуть виникати за причини окуло–моторних помилок [206]. Особливо частими є регресивні рухи при «механічному» читанні, коли дитина починаючи читати наступне слово, вертається до попереднього, тому що не усвідомила його зміст [13]. Ці дані підтверджують той факт, що процес читання – це не просто розпізнавання букв і слів, але й розуміння, осмислення речення та тексту в цілому [14].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39956.html