У нас уже 18692 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Проблема розвитку психічної сфери у дітей з аутистичними порушеннями

Клініко-психолого-педагогічна картина аутистичних розладів особистості дитини надзвичайно складна і багатоманітна у порівнянні з іншими порушеннями психічного розвитку. Розбіжність поглядів дослідників на клініку аутизму призводить до наукової дискусії з проблеми понятійно-термінологічної бази визначень і понять, тому, як наслідок, проблема фактично має поняттєво-діагностичну спрямованість. Досліджуючи прояви аутизму у ранньому і дошкільному віці, науковці [3; 5-6; 8-10; 13-14; 18-19; 21-23; 30-33; 35-37; 40-45; 50; 52; 59; 63-64; 67-71; 83-88; 90; 92; 94-95; 100; 105; 109; 113-120; 130-131; 135-136; 140-141; 149-152; 162-169; 172-175; 179-183; 191; 197; 200; 203-206; 208-209; 211-212; 216; 218-220; 229; 231-233; 235-238; 247; 251-257; 261; 265; 267-272; 277-302] зазначають, що розвиток дитини з аутистичними порушеннями проходить не у відповідності до загальноприйнятих вікових норм уже з перших місяців її життя і вражає різноманітністю проявів.

Попри те, що більшість наукових джерел свідчить про найбільш яскравий прояв синдрому у віці 3-5 років, ознаки порушеного розвитку, який потім може проявитись у вигляді аутизму, у більшості випадків можна помітити набагато раніше. За досліджненями О.Р.Баєнської, формування данного синдрому остаточно завершується до 2,5-3 років, коли порушення вже носять всепроникаючий характер і проявляються в особливостях моторного, мовленнєвого, інтелектуального розвитку [9]. На жаль, початковий період психічного розвитку аутичної дитини досі малодоступний для прямих досліджень. Хоча загальна картина раннього розвитку дітей даної категорії описана у багатьох джерелах, вчені ставлять різні акценти, виділяючи ті чи інші особливості сенсорного і мовленнєвого розвитку, дослідницької і пізнавальної активності, розвитку інстинктивно-афективної сфери, навичок комунікації та соціальної поведінки [43].

На сьогодні існує декілька поглядів щодо того, коли виявляються перші симптоми аутизму. Через складність та варіативнітність аутистичних порушень та у деяких випадках важкість диференціювання аутизму у ранньому віці від інших порушень (сліпота, глухота, розумова відсталість і т.п.), як свідчать дослідження О.Р.Баєнської, В.М.Башиної, К.С.Лебединської, М.М.Ліблінг, І.І.Мамайчук, К.О.Островської, О.С.Нікольської, М.В.Рождественської Г.М.Хворової та ін., виявлення даного порушення ускладнюється і затримується у часі, що і є причиною пізнішого виявлення аутизму, а, отже, і пізнішого початку цілеспрямованої корекційної роботи. J.Osterling та G.Dawson [296] дослідили відмінність між здоровими дітьми і тими, у яких був діагностований аутизм, у таких формах поведінки, як показування на предмети пальцем, здатність принести і показати предмет (наприклад, іграшку), реакції на власне ім'я і погляд в обличчя іншій людині під час першого дня народження на основі аналізу педіатрами домашніх відеозаписів. S.Rogers, D.Scambler доводять, що діагностувати аутизм з достатнім ступенем надійності можна в період від 12 до 18 місяців [299]. S.Baron-Cohen зауважує, що, за умови розширення та поглиблення систематичних досліджень порушення соціальної взаємодії при аутизмі, діагностика цього розладу стане можливою у значно більш ранньому віці [283-284]. Д.І.Шульженко зазначає, що переважна кількість звернень батьків дітей з аутистичними порушеннями за допомогою до спеціалістів припадає на період, передуючий другому року після народження дитини, коли стає помітною відмінність у рівні розвитку мовлення, прояві інтересу до ігор та соціальних контактів між їх дитиною та дорослими чи іншими дітьми того ж віку [270], К.О.Островська відмічає [183] таким періодом четвертий-п’ятий рік життя дитини, коли особливості поведінки, затримка у розвитку та специфічність мовлення стають очевидними.

До основних проявів аутизму можна віднести тріаду розладів [158]: якісні порушення в соціальній взаємодії (нездатність адекватно використовувати погляд «очі в очі», вираз обличчя, пози і жести тіла для регулювання соціальної взаємодії, відсутність соціально-емоційної взаємності, що проявляється в порушеній реакції на емоції інших чи відсутності модуляції поведінки у відповідності зі соціальним контекстом); якісні порушення у комунікації (відносна неспроможність ініціювати чи підтримувати комунікацію); обмежені, повторні чи стереотипні види поведінки, інтересів чи діяльності. Крім того, відмічаємо виражену недостатність або відсутність потреби в контакті з оточуючими людьми, емоційну холодність або байдужість до близьких поряд з можливим симбіотичним зв’язком з матір’ю, хворобливу прихильність до рутинного, постійного (звичного) порядку, страх новизни, будь-яких змін у навколишньому середовищі, порушення мовлення, характер якого істотно залежить варіанту аутизму (О.Р.Баєнська, В.М.Башина, О.Б.Богдашина, Д.Н.Ісаєв, В.С.Каган, С.Ю.Конопляста, Н.Б.Лаврентьева, В.В.Лебединський, К.С.Лебединська, М.М.Ліблінг, І.І.Мамайчук, С.С.Мнухін, О.С.Нікольска, Т.В.Скрипник, В.В.Тарасун, О.С.Тігранов, А.В.Хаустов, Г.М.Хворова, А.П.Чуприков, Д.І.Шульженко та ін.).

О.Р.Баєнська, М.М.Ліблінг, О.С.Нікольска виявили і пояснили типове поєднання двох патогенних чинників при аутизмі: порушення можливості активно взаємодіяти із середовищем та зниження порогу афективного дискомфорту в контактах зі світом [172]. Перший чинник дає про себе знати через зниження життєвого тонусу та через труднощі в організації активних відносин зі світом. Другий чинник проявляється як хвороблива реакція на звичайні звуки, світло, колір або дотик та як підвищена чутливість, вразливість при контакті з іншою людиною [172; 174]. Таким дітям притаманна мала витривалість у спілкуванні зі світом, вони швидко перенасичуються і болісно переживають навіть приємні контакти із середовищем. Важливо відзначити, що для більшості таких дітей характерна не тільки підвищена ранимість, а й тенденція надовго фіксуватися на неприємних враженнях, формувати жорстку негативну вибірковість у контактах, створювати цілу систему страхів, заборон, всіляких обмежень [172]. Зазначені чинники діють в одному напрямі, перешкоджаючи розвитку активної взаємодії із середовищем і створюючи передумови для посилення самозахисту [172; 174]. Поєднання даних чинників призводить до формування вторинних ознак аутистичного дизонтогенезу, тобто, класичних ознак синдрому: безпосередньо аутизму та стереотипності у контактах із середовищем [172-173].

В.В.Лебединський до основних труднощів, що заважають психічному розвитку аутичної дитини, відносить: дефіцит психічної активності, тісно пов'язані з ним порушення інстинктивно-афективної сфери, порушення сенсорики, порушення рухової сфери, порушення мовлення [118]. Він розглядає механізм формування вторинних порушень через призму аномального психічного розвитку і стверджує, що психічний розвиток не тільки страждає від біологічної неповноцінності, а й пристосовується до неї, як до зовнішніх умов [119-120]. В.В.Тарасун [233; 236-237] основними діагностичними критеріями аутизму визначає: порушення у сфері соціальних взаємин і соціального регулювання; порушення в комунікативній сфері та несформованість здатності до діалогу та ініціювання контакту; обмеженість патернів поведінки, інтересів і видів занять, обмеженість, постійність інтересу до певних предметів чи деталей; вибірковість сприйняття навколишнього світу, де центральним симптомом тріадного розладу визнається соціально-емоційне порушення [233]. М.В.Рождественська акцентує увагу на таких симптомах, як глибока недостатність емоційних контактів, тривожне прагнення зберегти постійність та незмінність оточення, надзвичайна зосередженість на окремих об’єктах та маніпулювання ними, мутизм або мовлення, не спрямоване на комунікацію [203-204].

У аутичної дитини [115; 172; 180; 182; 219; 270] страждає розвиток механізмів, що визначають активну взаємодію зі світом, і одночасно форсується патологічний розвиток механізмів захисту: замість встановлення гнучкої дистанції, що дозволяє і вступати в контакт із середовищем, і уникати дискомфортних вражень, фіксується реакція відходу від спрямованих на дитину впливів; замість розвитку позитивної вибірковості, вироблення багатого і різноманітного арсеналу життєвих навичок, що відповідають потребам дитини, формується і фіксується негативна вибірковість, тобто в центрі її уваги замість того, що приносить задоволення, опиняється те, чого вона не любить, не приймає, боїться; замість розвитку вмінь, що дозволяють активно впливати на світ (досліджувати ситуації, долати перешкоди, сприймати власні помилки як постановку нового адаптаційного завдання, що, власне, і відкриває шлях до інтелектуального розвитку), відбувається зосередження на захисті постійності і незмінності навколишнього мікросвіту; замість розвитку емоційного контакту з близькими, що дає можливість встановити довільний контроль над поведінкою, вибудовується система захисту з допомогою встановлення максимальної дистанції у контактах від з близькими [115; 233; 270].

Порушення емоційно-вольової сфери є провідною ознакою при аутизмі і може проявитися одразу після народження. Так, в 100% спостережень, проведених К.С.Лебединською, при аутизмі різко відстає формування найпершої системи соціальної взаємодії з оточуючими людьми – комплексу пожвавлення [113-114]. У міру зростання дитини слабкість емоційних контактів із близькими дорослими продовжує наростати. Діти не просяться на руки, перебуваючи на руках, не приймають відповідної пози, не притискаються, залишаються млявими і пасивними. Зазвичай дитина відрізняє батьків від інших дорослих, але великої прихильності не висловлює [149; 179; 151]. До ласки дитина з аутистичними порушеннями ставиться відносно незвичайно: часом з байдужістю (просто терпить ласку) або навіть неприязно, якщо дитина і отримує приємні відчуття і переживання, то швидко перенасичується. Ставлення до моментів дискомфорту (наприклад, до порушень режиму харчування чи температурного режиму) парадоксальні: дитина або взагалі їх не переносить, або байдужа до них [151]. Страждає процес металізації, тобто здатності розпізнавати власні і чужі психічні стани [270]. Деякі діти здаються неемоційними: вони не виражають у достатній мірі ні страху, ні любові, а деякі, навпаки, надмірно емоційні: страждають спалахами гніву, агресії і різко переходять з одного емоційного стану в інший [172-173; 197; 233; 257; 270]. В.В.Лебединский звертає увагу на те, що відсутність емоційного резонансу на навколишню ситуацію, нерідко холодність і байдужість навіть до близьких поєднуються з підвищеною ранимістю, лякливістю, чутливістю до найменшого зауваження у свою адресу.

Вихідна енергетична недостатність і пов'язані з нею слабкість спонукань, швидка виснаженість і перенасиченість будь-якою цілеспрямованою активністю, низькі сенсорні пороги з вираженим негативним фоном відчуттів, підвищеною готовністю до реакцій тривоги і страху штовхають аутичну дитину на ригідне (негнучке) збереження звичного статусу, зовнішньої обстановки [118-120]. Більше того, дитина з аутизмом оцінює більшість ситуацій взаємодії з навколишнім світом як небезпечні. Аутизм у цьому плані може бути представлений, на думку В.В.Лебединського, як компенсаторний механізм, спрямований на захист від травмуючого зовнішнього середовища.

В.М.Башина, В.В.Лебединський, Г.М.Хворова, Д.І.Шульженко та ін., досліджуючи розвиток дітей з аутистичними порушеннями, зазначає, що вже до півторарічного віку у них виявляється слабкість психічного тонусу: загальна млявість, недостатність інстинктивної сфери (поганий апетит, слабкість інстинкту самозбереження, зниження реакцій на дискомфорт і т.д.) [14; 119-120; 150; 255; 268-269]. Найбільш страждає розвиток тих сторін психіки, які формуються в активних соціальних контактах. Як правило, порушується розвиток психомоторних навичок.

Спотворення розвитку когнітивних психічних функцій О.С.Нікольска вбачає як наслідок порушень в афективній сфері, які призводять до деформації основних механізмів афективної організації поведінки, що дозволяють дитині з нормальним розвитком встановлювати оптимальну індивідуальну дистанцію у відносинах зі світом, визначати свої потреби та звички, освоювати невідоме, долати перешкоди, вибудовувати активний і гнучкий діалог із середовищем, встановлювати емоційний контакт з людьми і довільно організовувати свою поведінку. Відомо, що порушення в афективній сфері тягнуть за собою зміни у розвитку вищих психічних функцій дитини.

У переважної більшості аутичних дітей спостерігаються різні за ступенем прояву інтелектуальні порушення [120; 172; 174; 183; 197; 203; 206; 219; 265; 270], але ще L.Kanner (1955) зазначав, що інтелектуальна недостатність не є для них обов'язковою. Такі діти нерідко можуть мати хороші інтелектуальні можливості, навіть бути парціально обдарованими в різних областях [114; 130; 149; 163; 270]. Головна особливість інтелектуального розвитку дітей з аутизмом – нерівномірність, парціальність, особливою характеристикою якої є здатність справлятись з завданнями абстрактного характеру при неможливості виконати завдання аналогічної складності з конкретним наповненням. Однак для інтелектуальної діяльності у цілому типовими є порушення цілеспрямованості, утруднення у концентрації уваги, явна перенасичуваність. Розуміння специфіки інтелектуального та емоційного недорозвинення при дитячому аутизмі та аналіз багаторічного досвіду корекційної роботи [68; 90; 114; 120; 130; 149; 163; 172; 174; 183; 197; 203; 206; 219; 231; 253; 270; 279] дозволяють стверджувати, що діти з аутистичними порушеннями здатні до навчання і мають передумови до подальшого інтелектуального розвитку. Відсутність можливості обстеження інтелекту через особливості поведінки дитини, недостатність довільної уваги чи мутичність не дають права говорити про розумову відсталість.

Порушення взаємодії психічних функцій найбільш специфічно проявляється у формуванні мислення та мисленні аутичної дитини [52; 63; 67; 85; 109; 115; 157; 161; 172; 183; 197; 219; 256-257; 265; 270]: труднощі довільного навчання, цілеспрямованого розв’язання реально виникаючих задач, зрозуміння розвитку ситуацій у часі, визначення послідовності подій, причин та наслідків, розумінням логіки іншої людини, її уявлень та намірів [117; 161; 163; 166; 172-173; 180-183; 219; 231; 233; 267; 268-271] і т. ін. Погано формується розмежування власного «я» і навколишнього світу. Багато фахівців вказують на складності у символізації, перенесення навичок з однієї ситуації в іншу. У рамках стереотипної ситуації багато аутичних дітей здані узагальнювати, використовувати ігрові символи, вибудовувати програму дій, тому відсутність окремих здібностей (до узагальнення, розуміння причинно-наслідкових відносин, планування та ін.) не можна стверджувати одностайно [63; 85; 113-116; 172-174; 181-183; 220; 229; 231; 251-252; 267-270; ]. Однак, діти з аутистичними порушеннями не в змозі активно переробляти інформацію, активно використовувати свої здібності з метою пристосовування до постійно змінного світу та непостійності намірів іншої людини [63; 172-174; 180-183; 218; 231; 256; 265; 270]. У той же час, у ситуації повного контролю над подіями у таких дітей може розвиватися примітивна взаємодія з оточуючими людьми, стереотипна гра за однією і тією самою схемою.

Недостатність загального, і, в тому числі, психічного, тонусу, що поєднується з підвищеною сенсорною та емоційною чутливістю, обумовлює украй низький рівень активної уваги [63; 118; 172; 180-183; 233; 270]: грубі порушення цілеспрямованості і довільності уваги, що перешкоджає нормальному формуванню вищих психічних функцій; психічна перенасичуваність (увага може бути стійкою упродовж буквально декількох хвилин, а іноді й секунд, а пересичення може бути настільки сильним, що виражається агресією) [63; 120; 172-174; 183; 218; 233; 168-270].

З раннього віку у дітей з аутистичними порушеннями спостерігається хороша механічна пам'ять, що створює умови для збереження слідів емоційних переживань. Саме емоційна пам'ять стереотипізує сприйняття навколишнього світу: діти легко запам'ятовують відчуття, що надходять через всі сенсорні канали: зір, слух, смак, нюх, шкіру [179; 301] та прагнуть до постійного одноманітного їх отримання.

Перцептивний розвиток дітей з аутистичними порушеннями також відрізняється парадоксальністю. У них відмічається характерна хвороблива гіпер- або гіпостезія до звичайних сенсорних подразників: тактильних, температурних, світлових, звукових, яка відмічається ще з раннього віку. Перша класифікація сенсорних дисфункції при аутизмі була введена C.Delacato (1974), який припускав, що кожен сенсорний канал може бути гіперчултивим, гіпочутливим або мати перешкоди у сприйманні (так званий «білий шум»). Зокрема, дисфункцію аналізаторів досліджували О.Б.Богдашина [23], Р.Зюмалла [83], В.В.Тарасун [229; 231; 233; 235-237], Х.М.Хворова [2334 253-257], Д.І.Шульженко [268-272], T.Attwood [282], C.Delacato [285], H.Irlen [292], G.Gillingham [290], T.Grandin [291], L.Jackson, D.Williams [301] та ін.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39963.html   

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.