Становлення концепції міжнародного злочину і доктрини міжнародного кримінального права про злочини проти миру та безпеки людства

Визначення видів, складу і кваліфікації злочинів проти миру та безпеки людства є однією із складних і важливих проблем сучасної науки міжнародного та кримінального права. Історіографічний аналіз дозволяє оцінити еволюційні етапи розвитку наукової думки у цьому напрямі, зробити акцент на найбільш важливих проблемних питаннях цього наукового шляху [333].

Якщо розглянути історію формування поняття міжнародного злочину та становлення системи цих видів правопорушень, спроб класифікації злочинів проти миру та безпеки людства, то виокремлюються риси, характерні для певного історичного періоду: від перших наукових спроб обґрунтування правових ознак і визначення складу злочину (до кінця XIX ст.) та здійснення видової класифікації і регламентації таких злочинів у міжнародному праві        (з кінця XIX ст. до 1945 р.) до розбудови системи персональної відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства у міжнародному кримінальному праві (ІІ пол. XX ст. — до наших часів) [338].

Поняття міжнародного злочину почало формуватися набагато раніше, ніж постало питання про можливість визнання існування міжнародного кримінального права [317]. Історичне формування розуміння того, що є протиправним з точки зору міжнародної спільноти, почалося із зародженням співробітництва держав у боротьбі з правопорушниками, які визнавалися такими у національному праві, а правопорушення, вчинені ними, могли підлягати солідарному міжнародному кримінальному переслідуванню. Підтвердженням цього є характеристика античного періоду [125, c. 105-106], коли питання про поняття міжнародного злочину ще не стояло на порядку денному [160, c. 7].

Зрештою питання міжнародного співробітництва держав у протидії певним видам злочинів отримали свій розвиток у Середньовіччі. Як приклад можна навести книгу професора Болонського університету Леньано «Про війну, про репресалії і про поєдинок» (De Bello, de Represaliis et de Duello) 1360 р., книгу «Про військову справу і війну» (De Re militari et de Bello), написану в 1563 р. італійським юристом Пьєріно, а також «Теологічні міркування» професора Саламанського університету Ф. де Вітторіо [131, c. 8]. Вказаним проблемами були присвячені також праці Себастьяна Франка «Бойова книжка світу» 1539 р. [559, c. 7], італійського професора-юриста Джентілі «Роздуми про право війни» (Commentaciones de Jure Belli), «Про право війни, три книги» (De Jure Belli, Libri Tres) [131, c. 34], що послугувала зразком для відомої роботи Гуго Гроція «Про право війни і миру» [98], Еммера де Ваттеля «Право народів, або принципи природного права, що застосовуються до поведінки і щодо справ націй і суверенів» 1758 р. [65].  Слід відмітити, що міжнародні злочини, і зокрема злочини проти миру та безпеки людства, у цей час сприймалися у якості відповідальності держав за здійснення міжнародно-правових деліктів, у першу чергу актів агресії або воєнних дій [122; 610; 627].  

З середини XIX ст. міжнародне право визнавало обов’язком усіх держав притягувати до відповідальності і карати осіб, які вчинили певні категорії злочинів міжнародного характеру через національні каральні органи. У роботах Іогана-Гаспара Блюнчлі у 60-х роках ХІХ ст. «Сучасне військове право» (Das moderne Kriegsrecht) 1866 р. та «Сучасне міжнародне право» (Das moderne Volkerrecht) 1868 р. було здійснено фундаментальний науковий аналіз протиправних діянь, які вважалися у той час порушенням міжнародного правопорядку [47, c. 238].

Створення всеохоплюючої доктринальної кодифікації міжнародного кримінального права продовжилося в XIX — на поч. XX ст. Це стосувалося і визначення поняття міжнародного злочину. Вважається, що однією із перших, проте не зовсім вдалих спроб кодифікації норм щодо правопорушень, які зачіпають інтереси багатьох або всіх держав, став проект міжнародного кримінального кодексу 1832 р. [27, c. 138]. Крім того, спроби систематизувати уявлення про міжнародні злочини відображені у роботах цілої низки науковців цього періоду: англійця Дж. Бентама «План уложення міжнародного» (поч. XIX ст.), австрійця А. Доміна-Петрушевича «Короткий нарис міжнародного кодексу» (1861 р.), американців Ф. Лібера «Кодекс Лібера» (1863 р.) і Д. Філда «Проект основ міжнародного кодексу» (1872 р.) італійця П. Фіоре «Кодифіковане міжнародне право і його юридичне забезпечення» (1889 р.) [131, c. 30].

На початку XX ст. професор Ф. Мейлі одним із перших запропонував визначення міжнародного кримінального права як комплексу норм і юридичних правил, які випливають з того факту, що злочинні дії підпадають під дію кримінальних законів у декількох політично незалежних одна від одної державах [638, c. 5]. Однак ця дефініція міжнародного злочину ґрунтується на такій категорії, як юрисдикція, і не охоплює предмета та об’єкта правопорушення.

Важливий внесок у розвиток науки міжнародного кримінального права і в справу визначення міжнародного злочину зробили російські дореволюційні вчені М. М. Коркунов [223, c. 106-142] та Ф. Ф. Мартенс [292, c. 213]. У свою чергу М. А. Захаров, хоча і не використав класифікацію міжнародних злочинів при формулюванні їх визначень, проте вказав на різні трактування самого поняття «злочин», що є основою концепції міжнародного кримінального права [149, c. 231-232]. Зазначимо, що наукові концепції щодо класифікації міжнародних злочинів знаходимо і у теоретиків кримінального права:                І. Бентама [39, c. 67-88], Л. Бєлогриц-Котляревського [35; 36, c. 161-168],          В. Єсипова [133, c. 257-261], О. Кістяківського [179, c. 47-52], Ф. Ліста [268,     c. 333-334], С. Познишева [404, c. 133], М. Сергієвського [461, c. 56],                     В. Спасовича [473, c. 91] та ін.

Наукова робота над проблемами формування міжнародного кримінального права плідно продовжувалася у ХХ ст. Показовими для цього періоду стали роботи італійського пофесора К. Сальдани і французького професора Г. Донедьє де Вабр, які представили два авторські проекти міжнародних кримінальних кодексів [506, c. 8-9; 510, c. 356-357].

У роботах з проблем уніфікації кримінального законодавства цього часу формувалося вчення про делікти, міжнародні в особливому, «кваліфікованому» розумінні. Так, румунський вчений В. Пелла запропонував визначення міжнародного делікту як «дії чи бездіяльності, які тягнуть за собою покарання, що встановлюється і застосовується ім’ям союзу держав». Він також здійснив систематизацію злочинів проти людства, виділяючи дві їх групи за суб’єктом посягання: міжнародні злочини, вчинені державами, і міжнародні злочини, вчинені фізичними особами (громадянами держави).

Важлива роль у розробці поняття міжнародного злочину і зокрема виокремлення особливостей їх видів належить створеній у 1919 р. комісії, що складалася з науковців-криміналістів, сформована з метою вивчення питань відповідальності за військові злочини [622, c. 38]. Слід додати, що у XIX — на початку XX ст. і вчені-правознавці, і практики зазначали, що справедливий вердикт відносно злочинців, які вчинили міжнародний злочин, можливий тільки при умові створення міжнародного кримінального суду [164].

Для доктринальної, наукової розробки поняття міжнародного злочину і формування уявлень про сутність міжнародного кримінального права важливе значення мали результати Міжнародного пенітенціарного конгресу, який відбувся 1930 р. у Празі, де було подано колективну доповідь з питань уніфікації кримінального законодавства [151, c. 30-31]. Однак незважаючи на тривалий еволюційний розвиток концепції міжнародних злочинів, слід зауважити,  що на сьогодні наука, передусім міжнародно-правова, не встановлює єдиних понять, що стосуються правопорушень, які посягають на ті чи інші відносини, що охороняються, регулюються нормами міжнародного права. Досить згадати лише ті назви, якими позначають злочини за міжнародним правом, — «конвенційні злочини», «кримінальні злочини міжнародного характеру», «злочини, що порушують міжнародний правопорядок» тощо [392, c. 131].

При цьому тривалий час у радянській науці поширеною була класифікація міжнародних правопорушень, а точніше, міжнародних злочинів на «міжнародні злочини» і «злочини міжнародного характеру» [45, c. 87; 78, c. 14; 139, c. 7;  170]. І. І. Карпець пропонував подібний розподіл за критерієм суспільної небезпечності [170, c. 96-105]. У свою чергу, вчені І. П. Бліщенко та І. В. Фисенко вказують, що підставою для їх розрізнення є те, що об’єктом перших є міжнародні відносини, що регулюються міжнародним правом, стосуються життєвих інтересів людства. Тоді як, об’єкт злочинів міжнародного характеру має загальнокримінальний характер у розумінні внутрішнього права. Злочини міжнародного характеру злочинці чинять зі своєї ініціативи з метою реалізації свого приватного інтересу. Збиток міжнародним відносинам завдається лише остільки, оскільки це необхідно для досягнення загального злочинного результату [46, c. 21].

Така класифікація міжнародних правопорушень є хоча і досить зручною, однак не єдиною. Так, І. І. Лукашук та А. В. Наумов поділяють міжнародні злочини на два основних види. До першого належать злочини з міжнародного права (точніше із загального міжнародного права). Внаслідок того, що злочинність відповідних діянь встановлює загальне міжнародне право, кримінальна відповідальність за їх вчинення виникає незалежно від місця вчинення. Міжнародний кримінальний суд і суди держав мають право здійснювати правосуддя безпосередньо на основі норм міжнародного права. До іншого виду міжнародних злочинів належать злочини конвенційні, склад яких встановлюють міжнародні конвенції. Тому сферою їхньої дії є сфера юрисдикції лише тих держав, які беруть у них участь. Автори розглядають міжнародний злочин як «винне порушення індивідом норми міжнародного кримінального права». Такий злочин, на їх думку, потребує наявності міжнародного елемента, що може полягати у самому характері протиправного діяння, об’єкту чи в результаті. Так, злочин може бути спрямований проти загальних інтересів миру та безпеки чи зазіхати на більш обмежені інтереси, наприклад, окремої іноземної держави [276, c. 71].

У вітчизняній науці міжнародного права деякі вчені (В. А. Василенко та А. І. Дмитрієв) виокремлюють три види міжнародних правопорушень (ординарні міжнародні правопорушення, небезпечні міжнародні правопорушення, найтяжчі міжнародні злочини) і відносить до категорії найтяжчих міжнародних злочинів міжнародні правопорушення, ознаки яких, як правило, чітко сформульовані в міжнародних договорах, угодах та інших актах, що відіграють особливо важливу роль у системі норм міжнародного права. Вони тягнуть за собою не лише відповідальність держави, але й міжнародну відповідальність винних посадових осіб [46, c. 21; 63, c. 115; 113, c. 286; 548, с. 112]. А в підручнику із міжнародного права за редакцією             О. В. Задорожного, В. Г. Буткевича, В. В. Мицика зазначено: «В українській науці міжнародного права міжнародно-правові порушення за характером наслідків і ступенем небезпечності поділяють на три види: найтяжчі міжнародні злочини; серйозні міжнародні правопорушення; ординарні міжнародні правопорушення. Найбільш тяжкі міжнародні злочини — це такі міжнародні правопорушення, що ставлять під загрозу знищення існуючий міжнародний порядок, порушують права й інтереси всього світового співтовариства, як правило, вчиняються з неправомірним застосуванням збройних сил, інших неправомірних примусових заходів, ставлять під загрозу існування держави тощо» [145, c. 114-115].

У роботі відомої української вченої-міжнародниці Н. А. Зелінської зазначено: «Поняттям «міжнародний злочин» охоплюються дві різні за характером криміналізації групи протиправних діянь: по-перше, діяння, що криміналізовані національним кримінальним правом (у разі якщо вони підпадають під юрисдикцію не менш як двох держав); по-друге, діяння, що криміналізовані безпосередньо міжнародним правом» [151, c. 386]. На думку авторки, існує родове поняття «міжнародний злочин», яке охоплює три види злочинів: екстрадиційні злочини, транснаціональні злочини та міжнародно-правові злочини. Вказується, що названі категорії не ізольовані одна від одної і у більшості випадків пересікаються, а така типологія є дуже умовною. Однак кожна з названих категорій має самостійне значення.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183244.html