---

Воєнні злочини в системі злочинів проти миру та безпеки людства

Норми міжнародного права, закріплені в Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 років, Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах до них 1977 року, Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 1968 року та в проекті Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства, містять положення про заборону вчинення певних дій, що кваліфікуються як воєнні злочини [620, c. 138-143]. Аналогічні заборони знайшли своє закріплення в Статутах трибуналів для Югославії, Руанди, Токійського, Нюрнберзького трибуналів. Женевські конвенції, що містять основоположні норми міжнародного гуманітарного права, на сьогодні є загальновизнаними нормами міжнародного права, що зобов’язують не лише держав-учасниць, а й усі держави, незалежно від їх формальної участі в цих актах [260, c. 124; 439, c. 126]. З огляду на те, що Україна дала згоду на обов’язковість вищевказаних міжнародних договорів, національне законодавство держави має бути повністю узгоджене з вищевказаними нормами міжнародного права [Див.: 323].

«Воєнні злочини» є поняттям, що сформувалося у міжнародному праві, при чому заборона вчинення таких злочинів є звичаєвою нормою міжнародного права. З нею пов’язують виникнення так званих обов’язків erga omnes, а сама норма про заборону вчинення міжнародних злочинів є нормою jus cogens [590, c. 67-52].

Воєнний злочин, як особливий склад, що відрізняється від загальнокримінальних злочинів наявністю спеціальних кваліфікуючих ознак, вперше був передбачений нормами Статуту Нюрнберзького трибуналу, де він був виведений з наявних заборон у міжнародному гуманітарному праві, що були передбачені Гаазькими конвенціями 1899 і 1907 років, і Женевськими конвенціями 1949 року [450, c. 36-37]. На сьогодні на міжнародному рівні лише у ст. 8 Статуту МКС було здійснено детальне закріплення складів «воєнних злочинів».

Стаття 8 Статуту МКС виділяє чотири групи воєнних злочинів: 1) серйозні порушення Женевських конвенцій від 12.08.1949 р. (п. «а», ч. 2 ст. 8 Статуту); 2) інші серйозні порушення законів і звичаїв, які застосовуються в міжнародних збройних конфліктах, у встановлених рамках міжнародного права (п. «b», ч. 2 ст. 8 Статуту); 3) серйозні порушення ст. 3, спільної для чотирьох Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру (п. «с», ч. 2 ст. 8 Статуту); 4) інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у збройних конфліктах неміжнародного характеру у встановлених рамках міжнародного права (п. «е», ч.2 ст. 8 Статуту).

Для міжнародного гуманітарного права традиційним є поділ воєнних злочинів на дві групи: 1) злочини, що вчиняються в міжнародних збройних конфліктах, та 2) злочини, що вчиняються в збройних конфліктах не міжнародного характеру [589, c. 63; 613, c, 15].

Системне тлумачення норм міжнародного гуманітарного права дозволяє нам стверджувати, що до міжнародних збройних конфліктів відносять випадки: 1) коли має місце проголошення війни, збройний конфлікт між двома і більше договірними сторонами, навіть якщо одна із сторін не визнає стану війни, випадки окупації всієї території договірної сторони чи її частини (навіть, якщо не було збройного супротиву); 2) коли мають місце боротьба народів проти колоніального володарювання, іноземної окупації, для здійснення права на самовизначення [450, c. 15-18].

Статут МКС не містить визначення ані «міжнародного збройного конфлікту», ані «неміжнародного збройного конфлікту». Тому встановлення змісту цих понять здійснюється за допомогою тлумачення норм міжнародного гуманітарного права, а саме Женевських конвенцій. У міжнародному гуманітарному праві розрізняються неміжнародні збройні конфлікти на збройні конфлікти не міжнародного характеру, відповідно до ст. 3 Женевських конвенцій, та неміжнародні збройні конфлікти відповідно до Другого додаткового протоколу [620, c. 39-54; 640, c. 30-192]. Положення преамбули та ст. 1 Другого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій доповнюють положення ст. 3 Женевських Конвенцій та вони застосовуються у разі збройного конфлікту неміжнародного характеру, що виникає (відбувається) на території однієї з Високих Договірних Сторін. Частина 2 ст. 1 Другого Додаткового протоколу визначає, що його норми не застосовуються до порушень внутрішнього порядку і ситуацій внутрішньої напруги, таких як безпорядки, окремі і спонтанні акти насилля, інші акти аналогічного характеру. Аналогічне положення закріплено в Статуті МКС в п. «d» ч. 2 ст. 8, що визначає сферу застосування п. «с» ч. 2 ст. 8, та у п. «f» ч. 2 ст. 8, що визначає сферу застосування п. «е» ч. 2 ст. 8. Тому положення міжнародного права про неміжнародні збройні конфлікти застосовуються лише у випадках визначених ст. 3 Женевських Конвенцій, Другим Додатковим Протоколом та п. «f» ч. 2 ст. 8 Статуту МКС [666].

Для кваліфікації протиправних діянь як воєнних злочинів за міжнародним правом ці діяння мають мати місце в контексті збройного конфлікту і бути з ним пов’язаними [614]. Існування збройного конфлікту дає підстави для розмежування воєнних злочинів від подібних загальнокримінальних злочинів, а також дає змогу розмежувати воєнні злочини зі злочинами проти людяності чи геноцидом [231, c. 69; 636, c. 849-850]. Частина 5 ст. 85 Першого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій визначає, що серйозні порушення Женевських конвенцій та Додаткових протоколів розглядаються як військові злочини.

Серйозними порушеннями є порушення, перераховані у ст.ст. 50, 51, 130, 147 чотирьох Женевських конвенцій. Цей перелік доповнюється пп. 1, 2 ст. 11 та пп. 3, 4 ст. 85 Першого Додаткового протоколу. Хоча і коло діянь, що забороняються цими документами, є ширшим, однак вони не є серйозними порушеннями, і тому їх не можна кваліфікувати як воєнні злочини. Стаття 8 Статуту МКС теж кваліфікує протиправні діяння як воєнні злочини лише у разі серйозності цих порушень. У той же час ці документи використовують термін «серйозні порушення» для позначення порушень, вчинених під час збройних конфліктів міжнародного характеру (ст. 49 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 р. [205], ст. 129 Конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. [140], ст. 146 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. [200]).

Стаття 1 усіх вищевказаних Женевських конвенцій містить норму, що зобов’язує сторін дотримуватись положень відповідних договорів, тому держави повинні криміналізувати інші порушення Женевських конвенцій та Додаткових протоколів, що вчиняються і під час не міжнародного збройного конфлікту (ст. 3 Женевських конвенцій). У свою чергу Статут МКС поширив свою дію на інші серйозні порушення, які можуть бути вчинені у рамках збройного конфлікту, як і міжнародного характеру, так і неміжнародного. Включення до Статуту МКС інших порушень, що визнаються воєнними злочинами зумовлено тим, що поряд з Женевською конвенцією існують інші міжнародні договори в сфері гуманітарного права, які містять норми, що вказують на порушення [198; 428]. Також відповідно до п. «b» ст. 2 Першого Додаткового протоколу, «вислів «норми міжнародного права, що застосовуються у період збройних конфліктів» означає норми, застосовувані в період збройних конфліктів, наведені в міжнародних угодах, учасницями яких є сторони, що перебувають у конфлікті, а також загальновизнані принципи і норми міжнародного права, застосовувані до збройних конфліктів». На думку В. Н. Русинової, криміналізація значних порушень міжнародного гуманітарного права вчинених у неміжнародних збройних конфліктах відбулася, якщо і не у формі міжнародного договору, то у формі звичаю [450, c. 58-59, 63, 67].

Відповідно до п. «a» ч. 2 ст. 8 Статуту МКС воєнними злочинами є діяння, спрямовані проти осіб чи майна, що охороняються положеннями Женевських конвенцій. Пункт «c» ч. 2 ст. 8 Статуту визначає воєнними злочинами діяння проти осіб, які не приймають активної участі у воєнних діях, в тому числі і проти військовослужбовців, що склали зброю, виведені зі строю внаслідок хвороби, поранення, утримання під вартою, з інших причин. Діяння, що спричиняють посягання на майно можуть розглядатися як воєнні злочини у випадку, коли таке майно знаходиться під захистом норм міжнародного гуманітарного права [426].

Отже, в міжнародному праві під воєнними злочинами розуміються діяння, що відповідають наступним ознакам: 1) діяння є вчиненими під час збройного конфлікту; 2) є встановленим зв'язок між злочином і збройним конфліктом; 3) діяння є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права; 4) особи та майно, проти яких спрямованні діяння, охороняються міжнародним гуманітарним правом [323].

У КК України відсутній окремий склад «воєнні злочини», як це закріплено в ст. 8 Статуту МКС. Проте КК України містить розділ ХІХ Особливої частини КК України, де застосовується термін «військові злочини», який за змістом відрізняється від терміну «воєнні злочини», що застосовується у міжнародному праві. Аналіз КК України показує, що окремі порушення гуманітарного права охоплюються загальними складами злочинів, такими як вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі та інші. Але загальнокримінальні склади злочинів не охоплюють всіх порушень гуманітарного права, а при встановленні відповідальності за їх вчинення не враховується тяжкість воєнних злочинів.

Відсутність окремого злочину «воєнні злочини» не означає, що українське законодавство автоматично не відповідає міжнародному праву в цій частині. Проте розгляд серйозних порушень міжнародного гуманітарного права як загальних злочинів не враховує інтересів міжнародної спільноти. Приміром, до таких злочинів застосовують інститути, несумісні з міжнародними злочинами, такі як інститут давності, відсутність універсальної юрисдикції та інші [501, c. 30]. Деякі дослідники вважають, що відсутність прямих вказівок на відповідальність за порушення міжнародного гуманітарного права в національному законодавстві сприяє розвитку почуття безкарності в суспільстві. Як приклад, можна навести практику застосування судами ФРН до окремих нацистських злочинців, що вчинили воєнні злочини та проти людства, загально кримінальні склади злочинів, передбачені національним законодавством, що встановлювали відповідальність значно меншу ніж спричинена шкода. Хоча Конституція ФРН у ст. 25 містить норму, згідно з якою норми міжнародного права є складовою частиною права ФРН, що мають перевагу перед законами і породжують права і обов’язки для жителів федеральної території, суди ФРН не враховували відповідні норми, керуючись національним законодавством [53, c. 83-84; 247, c. 280; 262, c. 114-115; 540, c. 20].

Склади злочинів, передбачених ст. ст. 433, 434, 435, 438, 439, 441, 444, 445 КК України (розміщені у розділах XIX та XX), подібні до складів злочинів, передбачених ст. 8 Статуту МКС в силу їх гуманітарного характеру.                 В. М. Репецький стверджує, що зобов’язання України в сфері міжнародного гуманітарного права з питань криміналізації окремих діянь, знайшли закріплення в ст.ст. 432-435, 436-442, 445, 447 КК України [437, c. 105-106]. Однак наявність вищезазначених складів злочинів, ще не є переконливим свідченням відповідності КК України міжнародному праву щодо відповідальності за воєнні злочини.

Зупинимося на розгляді відповідних статей щодо їх узгодженості нормам міжнародного права, а саме ст. 8 Статуту МКС. Положення Статуту, закріплені у п. «а» (4) ч. 2 ст. 8; п. «b» (13) ч. 2 ст. 8; п. «е» (12) ч. 2 ст. 8 Статуту, охоплюються положеннями ст. 432 КК України. Положення ст. 433 КК України охоплюють п. «а» (2,3,5,7) ч. 2 ст. 8, п. «b» (10, 15, 22, 25) ч. 2 ст. 8, п. «с» (1) ст. 8, п. «е» (6,11) ст. 8; п. «а» (4), п. «b» (13, 16), п. «е» (5,12) ст. 8 Статуту. Стаття 434 КК України – п. «а» (2,3), п. «b» (10, 21), п. «с» (1,2), п. «е» (11) ст. 8 Статуту. Положення ст. 435 КК України – п. «b» (7) ст. 8 Статуту. Разом із тим аналіз положень Статуту МКС та КК України дозволяють зробити висновок про невідповідність ознак складів злочинів, закріплених у відповідних статтях розділу ХІХ КК України, ознакам складу «воєнні злочини», що передбачений ст. 8 Статуту МКС.

Розділ ХІХ КК України передбачає військові злочини, що спрямовані проти встановленого військового порядку – порядку несення або проходження військової служби [57, c. 54-67]. Військовий порядок «залежить від взаємовідносин начальників і підлеглих, інших військовослужбовців між собою, порядку несення спеціальних служб, порядку використання військового майна, озброєння, техніки та зберігання військової таємниці, порядку здійснення військовими службовими особами своїх обов’язків, прав, повноважень тощо» [393, c. 9]. Водночас об’єктом воєнних злочинів у міжнародному праві є міжнародні правовідносини у сфері дотримання правил ведення війни чи вирішення збройних конфліктів, що, як правило, спрямовано на мінімізацію шкоди, яка завдається воєнними діями [254, c. 366]. Суспільна небезпечність воєнних злочинів пов’язана із посяганням як на міжнародний мир, так і усю людську цивілізацію в цілому. У результаті порушення правил та звичаїв війни комбатантам та мирному населенню завдаються невиправдані страждання, знищується історико-культурна спадщина та інші досягнення цивілізації [20, c. 12].

Безумовно, воєнні злочини, охоплені ст. ст. 432-435 КК України, посягають на військовий правопорядок, однак у результаті їхнього вчинення шкода завдається й іншому, більш глобальному об’єкту – миру та безпеці людства, як це підтверджується низкою міжнародно-правових актів. Отже, очевидною є певна неузгодженість об’єктів складів військових злочинів, як за КК України, так і воєнних злочинів за міжнародним кримінальним правом.

З об’єктом міжнародних злочинів пов’язують виникнення обов’язків erga omnes [590, c. 72-74], ціль яких притягнути до належної відповідальності винних осіб і забезпечити неповторення таких злочинів в майбутньому. Щодо чинного КК України, то таке виконання обов’язків забезпечується лише у рамках розділу злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Міжнародне кримінальне право не пов’язує вчинення воєнних злочинів зі спеціальним суб’єктом. Водночас суб’єктом військових злочинів за КК України можуть бути лише військовослужбовці, а також військовозобов’язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Звісно, більшість воєнних злочинів вчиняється спеціальними суб’єктами [620, c. 115-119], але це не створює в міжнародному праві перешкод для притягнення до відповідальності цивільних осіб, що порушують норми міжнародного гуманітарного права, особливо під час збройних конфліктів не міжнародного характеру. Статут МКС у ст. 25 закріплює, що «Суд наділений юрисдикцією стосовно фізичних осіб відповідно до даного Статуту». Отже, суб’єкт злочину «воєнні злочини» за Статутом МКС може бути загальний.

Таким чином, злочини, передбачені розділом ХІХ КК України, не в повній мірі відповідають положенням міжнародного права, що встановлює відповідальність за воєнні злочини.

У свою чергу деякі статті розділу ХХ КК України відповідають положенням міжнародного права щодо воєнних злочинів. Дуже схожими зі складами злочинів, передбачених ст. 8 Статуту МКС, є склади злочинів в ст.ст. 438, 439, 441, 445, 447 КК України. Стаття 439 КК України частково охоплює п. «b» (18, 20) ч. 2 ст. 8 Статуту МКС, ст. 441 – п. «b» (4) ч. 2 ст. 8 Статуту, ст. 445 – п. «b» (7) ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 447  – п. «b» (26) ч. 2 ст. 8 Статуту.

Стаття 438 КК України, що встановлює відповідальність за порушення законів та звичаїв війни, є бланкетною нормою, що відсилає до міжнародних джерел, і найбільше схожа за об’єктивною стороною до злочину, передбаченого статтею 8 Статуту МКС 1998 р.

Об'єктом злочинів, передбачених розділом ХХ КК України, є відносини з приводу підтримання миру, забезпечення безпеки людства та міжнародного правопорядку. Злочини цього розділу, склади яких закріплені у ст. ст. 438, 439, 441, 445, посягають на ті ж відносини, що і воєнні злочини, передбачені ст. 8 Статуту МКС. Наприклад, один з коментарів до КК України визначає об’єктами злочинів, закріплених в ст. ст. 438, 439, 441, 445, регламентований міжнародним правом порядок ведення війни, мир і безпеку людства, екологічну безпеку людства, міжнародний правопорядок [353, c. 906, 909, 911, 918]. Інший коментар визначає об’єктами встановлений міжнародними актами порядок ведення війни, безпеку людства, безпеку природи як середовища проживання людей, порядок використання і захисту символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця відповідно [351, c. 445, 992, 996, 999].

Покарання за злочини, передбачені ст.ст. 438, 439, 441 КК України, є суворим – позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, залежно від кваліфікуючих обставин. Передбачена також можливість довічного позбавлення волі (ч. 2 ст. ст. 438-439 КК України). За конструкцією кримінального закону (ст. 12 КК України) ці злочини (окрім ст. 447 КК України) розглядаються особливо тяжкими, що відповідає міжнародно-правовій оцінці тяжкості таких діянь.

Суб’єкт злочинів, вказаних вище, є загальним (будь-яка особа, що досягла 16 років). Водночас норми міжнародного права, закріплені в ст. ст. 25, 26 Статуту МКС встановлюють, що Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію над фізичними особами з 18 років.

З суб’єктивної сторони форма вини у складах злочинів, передбачених статтями 438, 439, 441, 445, 447 КК України, є виключно умисною. При чому у доктрині сталою є позиція, що такі злочині можуть вчинятися лише з прямим умислом [555, c. 486-491]. Такий підхід підтверджується і в міжнародному праві. Так, виходячи з положень ст. 30 Статуту МКС, злочин має бути вчинений з наміром і свідомо.

До складів злочинів, закріплених в ст. ст. 438, 439 КК України, давність не застосовується (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80 КК України), що відповідає міжнародному кримінальному праву (ст. 29 Статуту МКС).

Отже, ст.ст. 438, 439, 441, 445 та 447 КК України в цілому відповідають міжнародному кримінальному праву у частині «воєнних злочинів». Однак в їхній об’єктивній стороні не в повній мірі охоплюються усі протиправні діяння, заборонені ст. 8 Статуту МКС. При формулюванні ознак об’єктивної сторони часто використовується відмінна термінологія і виклад диспозицій.

Так, ст. 8 Статуту МКС воєнними злочинами вважається незаконне використання прапора парламентера, національного прапора або воєнних знаків відмінностей чи форми ворога або ООН, а також емблем розрізнення, встановлених Женевськими конвенціями, що призводить до загибелі людей або завдання їм серйозних фізичних ушкоджень. Водночас ст. 445 КК України встановлена відповідальність лише за незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала. Отже, вітчизняний законодавець в досить обмеженому обсязі імплементував склад цього злочину в український закон про кримінальну відповідальність. Для порівняння зазначимо, що у кримінальних кодексах деяких зарубіжних країн закріплено більш широкий склад вказаного злочину. Так, у ст. 385 КК Сербії 2006 р. [606] встановлено відповідальність за незаконне використання як прапору та гербу Організації Червоного Хреста, Організації Об’єднаних націй, іншої загальновизнаної міжнародної символіки. Статтею 428 КК Словаччини 2005 р. [599] передбачається відповідальність не лише за незаконне використання міжнародної символіки, але також і державної символіки. При цьому національна символіка в обов’язковому порядку не пов’язується із стороною конфлікту. Це, на нашу думку, є правильним, оскільки неправомірне використання особами символіки будь-якої держави, приміром, не причетної до воєнного або іншого конфлікту, може слугувати актом провокації та становити загрозу міжнародному миру. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного існує необхідність у внесенні змін до ст. 445 КК України шляхом встановлення відповідальності за незаконне використання прапора, герба міжнародної організації та національної символіки держав.

Недоліком законодавчої імплементації норм про воєнні злочини у КК України є закріплення санкцій, що не враховують тяжкий характер таких злочинів. Так, преамбулою Статуту МКС визначено, що воєнні злочини, як і інші злочини, заборонені вказаним міжнародним договором, є «найтяжчими злочинами, що становлять загрозу міжнародному миру, безпеки і благополуччю … вони є найбільш серйозними злочинами», тому відповідальність за ці протиправні діяння має бути співрозмірною ступеню їх суспільної небезпечності.  Водночас, наприклад, за незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристала (ст. 445 КК України) передбачається відповідальність лише у вигляді штрафу або арешту, що відповідно не дозволяє віднести цей злочин до тяжких чи особливо тяжких. У свою чергу Статут МКС передбачає відповідальність за подібне діяння у вигляді позбавлення волі, що може бути навіть довічним (п. «b» (7) ч. 2 ст. 8 Статуту; ст. 77 Статуту).

Лише «серйозні порушення» Женевської конвенції (п.п. «а», «с» ч. 2 ст. 8 Статуту) або інші серйозні порушення законів та звичаїв (п.п. «b», «e» ст. 8 Статуту), під час збройного конфлікту становлять «воєнні злочини». За термінологією чинного КК України про серйозність злочину, його небезпечність, говорить встановлена санкція, яка дозволяє віднести злочин до конкретного ступеню тяжкості злочину. За воєнні злочини, відповідно до Статуту МКС, у міжнародному праві передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі до 30 років, або довічне позбавлення волі. Відповідно до Кримінального кодексу України, за вище зазначені склади злочинів не може бути призначено довічне позбавлення волі, також є невідповідність між верхніми межами санкцій.

Щодо строків давності, то до злочинів, передбачених статтями 441, 445, 447 КК України, застосовуються загальні строки давності, хоча в міжнародному праві до воєнних злочинів строки давності не застосовуються. За скоєння воєнних злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС, не встановлюються строки давності (ст. 29 Статуту МКС). Закон України про кримінальну відповідальність не встановлює давність лише у випадку вчинення деяких особливо тяжких злочинів, закріплених у розділі «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Питання про застосування строків давності вирішується судом, або ж давність не застосовується за нормами КК України лише у випадках вчинення особливо тяжких злочинів (ч. 5 ст. 12, ч. 4 і 5 ст. 49). Отже, за чинним КК України до воєнних злочинів застосовуються загальні положення про строки давності, що не відповідає нормам міжнародного кримінального права.

Стаття 438 КК України, що встановлює відповідальність за порушення законів та звичаїв війни, містить термінологію, характерну для міжнародного кримінального права, що є позитивним з точки зору якості гармонізації вітчизняного законодавства. Правова норма, закріплена в ст. 438 КК України, містить бланкетну диспозицію, що відсилає до міжнародних правових актів, що значно розширює сферу застосування статті. Проте незважаючи на зазначені моменти, наявні в складі злочину конструкції можуть свідчити про невідповідність статті 438 КК України в  частині воєнних злочинів.

Застосовуючи в диспозиції статті конструкцію «порушення законів та звичаїв війни» в ст. 438 КК України, законодавець обмежує сферу застосування цієї статті. У науковій літературі відсутня єдність до розуміння обсягу цього поняття [5, c. 62-63; 25, c. 100-104; 37, c. 33]. Наприклад,             А. Г. Кибальник та І. Г. Соломоненко визначають воєнні злочини саме як злочинні порушення законів та звичаїв війни (ведення воєнних дій (збройних конфліктів) [177, c. 175]. В. Базов теж розглядає ці поняття як синоніми [25, c. 100-104]. І. Ю. Білий вказує, що злочинами проти законів і звичаїв війни є воєнні злочини [37, c. 33]. Ю. І. Мігачов та С. В. Тихомиров розглядають закони і звичаї війни як синонім праву збройних конфліктів. У вузькому підході до розуміння гуманітарного права закони та звичаї війни ототожнюються з гуманітарним правом [450, c. 7-10].

Встановлення кримінальної відповідальності в КК України за порушення законів та звичаїв війни пов’язано з виконанням Україною міжнародних зобов’язань щодо криміналізації порушень міжнародного гуманітарного права. Оскільки ст. 438 КК України є бланкетною і відсилає до джерел міжнародного права, важливим є використання однакових термінів з термінологією міжнародного кримінального права. Відмінність у юридичних категоріях створює проблеми в розумінні змісту правової норми і породжує труднощі на практиці та при оцінці ступеню імплементації Україною норм міжнародних договорів.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183244.html