Юридичні обов’язки військовослужбовця Національної гвардії України
На нашу думку, доречно запозичити досвід висвітлення спеціального правового статусу особи на прикладі робіт Н. В. Янюк, яка, досліджуючи адміністративно-правовий статус публічного службовця, відзначає, що однією із його особливостей, на відміну від адміністративно-правового статусу приватної особи, є первинність обов’язків і похідний характер прав. Тобто, завдання і функції публічної служби зумовлюють необхідність закріпити спочатку службові обов’язки, і лише потім − службові права. Слід погодитись з твердженням вченої про те, що службові обов’язки публічного службовця характеризують сутність його службової діяльності, оскільки держава (громада) в особі уповноваженого органу приймає особу на службу з тією метою, щоб покласти на неї відповідні службові обов’язки і забезпечити, тим самим, здійснення завдань і функцій органу держави (громади). Також через службові обов’язки визначаються межі необхідної службової поведінки особи. На відміну від службових обов’язків, службові права спрямовані на забезпечення належних умов здійснення службової діяльності. Вони створюють реальні можливості для здійснення службових завдань, є правовою передумовою виконання службових обов’язків [198, с. 71, 72]. Допускає первинність юридичних обов’язків в правовому статусі особи також М. В. Вітрук, коли цей статус обумовлений потребами та інтересами соціуму, спільноти, колективу [53, с. 116].
У підтвердження правильності викладеного підходу щодо похідного характеру службово-посадових прав по відношенню до службово-посадових обов’язків свідчить той факт, що у ст. 12 та 13 Закону України «Про Національну гвардію України» при деталізації прав і обов’язків військовослужбовців НГ України застосовується наступна редакція: «Національна гвардія України відповідно до покладених на неї завдань та функцій зобов’язана … (далі − за текстом ст. 12 вищевказаного Закону України)» та «військовослужбовці Національної гвардії України з метою виконання покладених на Національну гвардію України завдань мають право … (далі − за текстом ст. 13 вищезазначеного Закону України)» [174]. Хоча, слід погодитись також з висновком Ю. В. Барзилової, права і обов’язки знаходяться в одній зв’язці, передбачаються один одним та реалізуються один через одного [18, с. 78].
Враховуючи вище викладене, розпочнемо з вивчення обов’язків військовослужбовців НГ України, які, виходячи з наведеного у підрозділі 1.1 даної дисертації визначення поняття військовослужбовця НГ України, в цілому спрямовані на забезпечення публічних інтересів в сфері оборони і військової безпеки.
Пропонуємо з метою систематизації матеріалу розглянути наступні аспекти юридичного обов’язку військовослужбовців НГ України: 1) сутність поняття «юридичний обов’язок»; 2) структура поняття «юридичний обов’язок»; 3) зміст адміністративно-правових обов’язків військовослужбовців НГ України, їх класифікація; 4) виконання обов’язків як умова зміцнення дисципліни серед військовослужбовців НГ України.
Зміст прав та обов’язків як складових спеціального правового статусу особи в наукових публікаціях майже не розроблений. В теорії права та галузевих юридичних науках переважають дослідження прав і обов’язків людини, громадянина, лише деякі науковці, серед яких Ю. П. Битяк, Ю. О. Тихомиров, В. С. Четверіков, приділяють увагу також правовому статусу державного службовця, не конкретизуючи при цьому його категорійний апарат. Тому не можна обійти увагою характеристику сутності та структури поняття «юридичний обов’язок» як визначального при характеристиці змісту поняття «адміністративно-правові обов’язки військовослужбовця Національної гвардії України».
Отже, під юридичним обов’язком у юридичній науці прийнято розуміти гарантовану законом міру суспільно необхідної (корисної) і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обумовленої потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Таке визначення, зокрема, надає О. Ф. Скакун [202, с. 184]. Водночас, С. Алексєєв [205, с. 421], В. Корельський та В. Перевалов [206, с. 544] визначають обов’язок як міру суспільно необхідної поведінки людини, призваної разом з правами і свободами забезпечувати баланс, стійкість та динамізм правового регулювання. М. І. Матузов тлумачить юридичний обов’язок як встановлену законом міру належної, суспільно необхідної поведінки, а також вид (лінію) поведінки [207, с. 194]. Юридичний обов’язок − це встановлена нормою права точна міра суспільно необхідної поведінки, спрямованої на задоволення інтересів суспільства та особистості, зазначає Ю. В. Барзилова. Вчена розглядає його як «цементуючий» елемент правового статусу особи. [18, с. 76, 80]. Більш розширене визначення юридичного обов’язку надає М. В. Вітрук: це соціально обумовлена та гарантована необхідна можливість в поведінці особистості, межі якої визначені нормами об’єктивного права (конституцією, законами), з метою використання визначених благ і цінностей для задоволення як власних, так і суспільних, корпоративних та інших потреб та інтересів на основі їх єдності та узгодженості (переклад авторський). На розкритті змісту юридичного обов’язку як визнаної зі сторони держави (правової) необхідності в поведінці особи наполягають і інші автори, зазначає вчений [53, с. 117, 119].
Серед адміністративістів переважає позиція, якої дотримується, зокрема, В. К. Колпаков щодо розгляду суб’єктивних адміністративно-правових обов’язків як покладену державою і закріплену в адміністративно-правових нормах міру належної поведінки у правовідносинах [89, с. 75].
Водночас, вивчаючи конституційно-правовий статус військово-службовця, О. В. Кудашкін пропонує розуміти обов’язки військовослужбовця як обумовлені Конституцією і встановлені законами, іншими нормативними правовими актами для обов’язкового здійснення функції (основні дії), що складають у своїй сукупності сутність несення військової служби [98, с. 273].
Таким чином, доходимо висновку, що об’єднуючою рисою юридичного обов’язку є соціально обумовлена необхідність певної поведінки, що виникає на підставі державно-правових приписів. Підтримку цьому умовиводу можна знайти у працях О. П. Карманюк та Ю. В. Барзилової. Так, О. П. Карманюк вказує, що сутність юридичного обов’язку найбільш повно розкривається через категорію «правова необхідність». Остання, з одного боку, вказує, що обов’язок існує і розвивається в межах необхідної, встановленої законом і забезпеченої державою поведінки. З іншого боку, вона виражає зміст обов’язку і притаманну йому поведінку [76, с 62]. Ю. В. Барзилова також роз’яснює сутність юридичного обов’язку та відмічає, що вона полягає у вимозі необхідної, потрібної, належної, корисної, доцільної, з точки зору держави, влади, закону поведінки суб’єкта [18, с. 86].
Узагальнюючи ж інші характерні риси юридичного обов’язку, слід відмітити, що він є: 1) спрямованим на задоволення інтересів суспільства та особистості у їх єдності й взаємоузгодженості та 2) призначеним разом з правами і свободами забезпечувати баланс, стійкість та динамізм правового регулювання.
Підсумовуючи викладене, під адміністративно-правовим обов’язком військовослужбовця Національної гвардії України будемо розуміти міру необхідної поведінки у адміністративних правовідносинах, пов’язаних з проходженням особою військової служби у частинах, з’єднаннях та підрозділах Національної гвардії України, закріпленої адміністративно-правовими нормами, спрямованої на задоволення інтересів суспільства та особи, гарантованої державою.
Визначившись з дефініцією, окреслимо елементи адміністративно-правового обов’язку військовослужбовців НГ України. Беручи за основу склад елементів юридичного обов’язку, наведений О. П. Карманюк [76, с. 63], пропонуємо визначити основними з них: а) суб’єкт; б) об’єкт; в) форми реалізації обов’язку.
Виходячи з предмету нашого дослідження суб’єктом виступає потенційний носій цих обов’язків, тобто військовослужбовець НГ України.
Об’єктом обов’язків є законодавчі акти, які закріплюють правила поведінки у правовідносинах, пов’язаних з проходженням військової служби, яких повинен дотримуватись військовослужбовець НГ України. До таких обов’язків, зокрема, слід віднести: конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що закріплений нормою ст. 65 Конституції України [92]. Цей конституційний обов’язок у юридичній літературі відносять до соціально-політичних обов’язків будь-якого громадянина. Обов’язок щодо захисту Вітчизни знаходить свій розвиток у інших спеціальних нормативно-правових актах, в яких він конкретизується та доповнюється (див. додаток К).
Перераховані у додатку К правові акти містять конкретні обов’язки військовослужбовців, які пов’язані з проходженням військової служби, в тому числі з виконанням спеціальних завдань тощо.
Щодо третього елементу обов’язків, а саме форм їх реалізації, розглянемо форми безпосереднього втілення правил необхідної поведінки в діяльності військовослужбовців НГ України.
Беручи за основу чотири форми реалізації норм права (дотримання, виконання, використання та застосування), на наш погляд, вище вказаному елементу юридичних обов’язків притаманні такі форми реалізації як виконання, дотримання та застосування правових норм, якими вони передбачені. Не погоджуючись з Ю. В. Барзиловою [18, с. 108], яка виділяє лише дві форми реалізації юридичного обов’язку − виконання та дотримання, вважаємо за доцільне уточнити запропоновану позицію. Так, зважаючи на те, що обов’язки військовослужбовців НГ України закріплені у зобов’язуючих та забороняючих адміністративно-правових нормах, проявляючись відповідно у активній поведінці, яка полягає у виконанні визначених нормами правил поведінки, та у пасивній поведінці, яка, в свою чергу, полягає в утриманні від небажаної поведінки, вважаємо, що адміністративно-правові обов’язки, які вивчаються, реалізуються у формі виконання та дотримання правових норм. Але, крім того, наприклад, організаційно-розпорядчі обов’язки військових посадових осіб НГ України реалізуються, у тому числі, шляхом видання наказів, які містять їх індивідуальні рішення по конкретних справах, що виникають під час виконання ними управлінської діяльності. Такі обов’язки встановлені уповноважуючими нормами. Цей вид обов’язків (організаційно-розпорядчих), на наш погляд, характеризується особливою ознакою: вони за своїм змістом співпадають із правом видавати обов’язкові до виконання директиви та накази, організовувати та контролювати їх виконання. Тут проявляється риса, яку відзначив В. О. Бабаков, що деякі обов’язки виступають як права і, навпаки, деякі права виступають як обов’язки [18, с. 42]. Така форма реалізації обов’язків даної категорії військовослужбовців належить саме до застосування правових норм.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/37090.html
