У нас уже 18689 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід законодавчого регулювання причетності до злочину

Питання кримінальної відповідальності за правопорушення, які утворюють причетність до злочину або мають окремі її ознаки, висвітлюються не лише на рівні національного законодавства та наукової доктрини, але й у ряді нормативних актів міжнародного формату. У рамках цього дослідження певний інтерес становить визначення особливостей регулювання та значення причетності до злочину як інституту кримінального права на міжнародному рівні, у кримінальному законодавстві інших країн, встановлення якостей, якими характеризуються причетність до злочину в різних правових системах, та яким чином вирішується питання про кримінальну відповідальність за такі діяння.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України, міжнародно-правовий договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [89]. Закон України «Про міжнародні договори України» № 1906-IV від 29 червня 2004 р. передбачає певну юридичну процедуру, відповідно до якої міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до зазначеного акта у порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Варто зазначити, що чинне законодавство України визначає принцип обов’язкового виконання взятих на себе зобов’язань державою згідно з такими договорами [178].
А.С. Гавердовський поняття імплементації норм міжнародного права розглядає як цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держави, що здійснюється індивідуально, колективно чи в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, повної та всесторонньої реалізації прийнятих нею у відповідності до міжнародного права, зобов’язань [39].
Виходячи із вищезазначеного, варто звернути увагу на положення міжнародних договорів у сфері кримінально-правової політики, до яких приєдналася Україна, на предмет врегулювання питань притягнення до відповідальності осіб, дії яких утворюють причетність до злочину. Так, ряд нормативних актів міжнародної спільноти, точніше обов’язки, які з них виникають, діють на території України як правонаступника Української РСР.
Одним із таких міжнародних документів є Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього від 30 листопада 1973 р., яка вступила в силу 18 липня 1976 р., оскільки положення Конвенції діють і донині, обов’язки, що випливають з останньої має виконувати і Українська держава. Згідно із ст. 3 цієї Конвенції міжнародній кримінальній відповідальності, незалежно від мотиву, підлягають особи, члени організацій та установ і представники держав, що проживають як на території держави, де відбуваються ці дії, так і в будь-якій іншій державі, де вони: вчиняють, беруть участь у вчиненні, безпосередньо підбурюють або готують вчинення актів, зазначених у ст. II цієї Конвенції (злочину апартеїду); а також безпосередньо сприяють, заохочують або співпрацюють у вчиненні злочину апартеїду [86]. 
Аналіз цього положення дає змогу дійти висновку про те, що таким чином міжнародна спільнота закликає до попередження та притягнення до кримінального покарання осіб, які не тільки вчиняють злочин апартеїду, безпосередньо беруть у такому діянні участь (співучасники), але й іншим чином сприяють його вчиненню, що прямо вказує на причетне діяння.
Слід звернути увагу на положення Конвенції Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, ратифіковану Україною 25 квітня 1991 р. Так, відповідно до норм цього правового акта, обов’язком країни, яка в’язала на себе зобов’язання щодо виконання Конвенції, є вжиття заходів, які можуть бути потрібними для того, щоб визнати кримінальними злочинами дії, що утворюють конверсію або переведення власності, майна, здобутого внаслідок злочину у сфері обігу наркотичних і психотропних речовин, приховання такого злочину, участь, причетність або вступ у злочин, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад при їх вчиненні [83].
Особливо важливим є те, що Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин визначає злочином не лише окремі види причетності до злочину, але й прямо закріплює положення щодо протиправності причетності як такої.
У положеннях Неапольської політичної декларації і Глобального плану дій проти організованої транснаціональної злочинності від 23 грудня 1994 р. увагу звернуто на особливий превентивний характер заходів, спрямованих на попередження та припинення діянь, які утворюють або тим чи іншим чином сприяють злочинним діянням [146]. Таке позиціювання норм Декларації варто розцінювати як безпосередню вказівку на протиправність причетності до злочину як одного із проявів сприяння проявам організованої транснаціональної злочинності, а тому вимагає чіткої спланованої системи заходів щодо припинення та попередження такого прояву протиправної поведінки, що у своїй сукупності приведе до зменшення ризику поширення організованої злочинності в цілому.
Заслуговує на окрему увагу ряд міжнародних нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Так, положення Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом [138], Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму [139] та Міжнародної конвенції [137] про боротьбу з актами ядерного тероризму містять норми щодо визнання незаконими діяння, які утворюють будь-яке сприяння проявам та формам тероризму, причетність до таких злочинів у будь-якому прояві. Така ситуація наштовхує на висновок щодо прямої заборони причетності та усіх можливих її видів щодо злочинів у сфері боротьби з тероризмом. А отже, для України існує прямий обов’язок визнавати протиправною причетність до злочинів у зазначеній сфері.
Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р. [85], визнає суспільно небезпечними приховування злочинів та заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, отриманого внаслідок злочину, а також вживає термін «причетність». У свою чергу, у нормах Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень [140] міститься пряма вказівка на злочинність потурання службових осіб та недонесення про злочин, а також вимога застосування заходів кримінально-правового впливу щодо причетних до злочину осіб. Сорок Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) [209] також встановлюють загальний обов’язок повідомляти (усіх, кому стало відомо) про підозрілі операції та відповідність вимогам.
Світова спільнота багато уваги приділяє корупційним явищам, що не дивно, оскільки в останнє десятиліття корупція значною мірою поширилася і вимагає нагальних заходів боротьби з нею. Відтак, Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, ратифікована Україною [84] у рамах цієї теми містить такі визначення як «відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом», «приховування» (стаття 24 – приховання або безперервного утримання майна, якщо відповідній особі відомо, що таке майно здобуте в результаті будь-якого зі злочинів, що визначений цією Конвенцією), «перешкоджання здійсненню правосуддя», тобто цим нормативним актом було офіційно визнано протиправність та кримінальну караність діянь, які утворюють причетність до корупційних злочинів.
Одним із міжнародних документів є Конвенція Ради Європи, яка визначає злочином діяння, спрямоване на відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму – кримінально караним [87]. Згідно з положеннями цієї Конвенції злочинними в національному праві мають визнаватися діяння приховування або маскування справжнього характеру доходу, набуття майна, якого здобуто злочинним шляхом та неповідомлення про такі дії, злочини по відмиванню злочинних доходів. 
Проаналізувавши положення вищезазначених міжнародно-правових актів, варто вказати на те, що держави, які їх ратифікують, беруть на себе обов’язок додержуватися установлених вимог та вживати визначених заходів для виконання завдань, визначених конвенціями, договорами тощо. Україна, приєднавшись до розглянутих документів міжнародного характеру, визнала їх частиною національного законодавства та взяла на себе обов’язок виконання останніх, а отже визначення причетності протиправним проявом поведінки в українському кримінальному законодавстві. Окрім того, варто звернути увагу на те, що всі розглянуті правові документи чітко розмежовують співучасть та причетність до злочину, визнаючи та окремо передбачаючи протиправними і дії співучасників, і дії причетних до злочину осіб. Таке зображення цих кримінально-правових явищ свідчить про встановлення міжнародних стандартів розмежування інститутів причетності до злочину та співучасті у ньому. 
Оскільки в ряді аналізованих міжнародно-правових актів чітко вказано на протиправність та суспільну небезпеку причетності до злочину та окремих її видів, то варто резюмувати той факт, що національне законодавство, на підставі вимог міжнародних договорів, вимагає гармонізації, уточнення та внесення відповідних змін у частині визнання причетності протиправним діянням встановлення заходів кримінально-правового впливу за вчинення окремих її видів. 
Окрім розгляду положень міжнародних документів на предмет встановлення кримінальної відповідальності за причетність до злочину, доцільним є вивчення та аналіз особливостей регулювання питань щодо причетності в законодавстві інших країн. Для більш ефективного та змістовного дослідження у цьому напрямку пропонується здійснити порівняльний аналіз законодавчих актів країн, які належать до різних правових систем.
Ю.М. Оборотов правові системи поділяє на два різновиди: віддиференційовані та невіддиференційовані. Для першого характерним є існування права відокремлено та відносно самостійно у співвідношенні з релігією, мораллю, звичаєм та політикою. А невіддиференційовані правові системи, навпаки, характеризуються існуванням тісного зв’язку між указаними складовими суспільного життя. Відтак, віддиференційовані правові системи – прецедентного (США, Велика Британія) та романо-германського (континентального) типу права (Швеція, Данія Франція, Іспанія, ФРН,). До невіддиференційованих належать: релігійна (Йорданія, Індія, Пакистан та ін.), традиційна (країни Африки та Океанії), далекосхідна (Китай, Японія), євразійська правові системи права (Росія, Республіка Білорусь) [149, с. 75; 218, с. 244-249].
Беручи за основу типологію правових систем світу, наведену Ю.М. Оборотовим, пропонується проаналізувати особливості та характер норм кримінального законодавства кожного типу окремо на предмет регулювання явища причетності до злочину та встановлення відповідальності за неї.
Отже, прецедентний тип правової системи характеризується відсутністю Кримінального кодексу чи подібного кодифікованого акта, натомість діють окремі закони, які містять у собі норми загальної частини кримінального права та передбачають відповідальність за окремі категорії злочинів тощо. Так, згідно з параграфом 4 Закону про кримінально карані посягання 1981 р. встановлюється кримінальна відповідальність за надання будь-якої допомоги правопорушникові або прийняття чи згода прийняти винагороди за приховування інформації про арештний злочин [61]. 

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37491.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.