Кримінально-правова характеристика причетності до злочину

Причетність до злочину можна розглядати в її різних проявах, площинах та аспектах: як кримінально-правову конструкцію, як інститут кримінального права, як інститут кримінального законодавства чи сукупність суспільно небезпечних діянь. У контексті цього підрозділу цікавить саме конструкція причетності до злочину як складу протиправного діяння. Склад причетності до злочину – це система тих визначених законом як обов’язкових об’єктивних та суб’єктивних ознак (юридичних ознак), які у сукупності дають підстави вважати вчинене діяння як суспільно небезпечне.

Діяльність, яка утворює причетність до вчиненого іншою особою злочину, хоча і має певний зв’язок із таким злочином, однак вона: не характеризується єдністю злочинного наміру особи, яка вчинила злочин, та особи, яка причетна до його вчинення, поряд із цим ніяким чином причинно не обумовлює злочинного результату основного (попереднього) злочину і не є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину. Науково значимим є встановлення кримінально-правової природи, характеристики діяння, яке утворює причетність до злочину.

У науковій літературі відмічається дискусійність та невизначеність щодо місця причетності до злочину як у доктрині кримінального права, так і в законодавстві. Так, проаналізувавши ряд робіт науковців, присвячених цій тематиці, можна надати певний узагальнений перелік об’єктів, які вчені визначали як об’єкт причетності до злочину: об’єкт основного злочину (Б.С. Утєвський [242, с. 55], А.С. Омаров [151, с. 8]); порядок виконання конкретних службових повноважень (Р.Р. Галіакбаров, М.І. Ковальов, Е.А. Фролов [207, с. 197-199], К.М. Серьожкіна [199, с. 7]); громадська безпека (Б.Т. Разгільдієв [183, с. 107], М.Й. Коржанський [91, с. 68], А.Д. Макаров [123, с. 15]); причетність до злочину має двооб’єктний склад (В.Г. Смирнов [206, с. 26], В.Н. Зирянов [64, с. 150-152], М.І. Мельник [143, с. 167], Н.С. Косякова [94, с. 6], Остапик Я.І. [155, с. 408]); відносини правосуддя (М.С. Таганцев [212, с. 943-944], Г.В. Колоколов [80, с. 61], С.В. Познишев [166, с. 216], О.С. Жиряєв [57, с. 20-21], О.Ф. Кістяковський [73, с. 617], А.Н. Трайнін [220, с. 368], А.А. Піонтковський [109, с. 489], І.А. Бушуєв [22, с. 46-47], М.Х. Хабібуллін [248, с. 11], А.В. Зарубін [63, с. 9], О.М. Лемешко [117, с. 41]).

Іще у Стародавній Греції свого розвитку отримали теоретичні концепції правосуддя як цілеспрямованої публічної діяльності і громадського обов’язку. До появи такої позиції в історичному аспекті існувало поняття правосуддя як діяльності богів. Відзначався певний дуалізм світського та божественного в діяльності щодо правосуддя, втілення ним справедливості [66, с. 39].

У працях вітчизняних науковців також є вказівки на значущість обов’язкового у суспільстві належного здійснення правосуддя для суспільного розвитку, розв’язання суспільних конфліктів, на необхідність вирішення проблем легітимації судової діяльності, на здійснення останньої на засадах професійності, верховенства права, основних принципах та у відповідності до поставлених завдань [172, с. 68].

У науковій літературі існує декілька точок зору щодо визначення правосуддя, серед яких: судова влада (В.С. Шевцов [255, с. 57]); форма реалізації судової влади (В.О. Лазарєва [110, с. 16]); існує декілька форм реалізації судової влади, а правосуддя є однією з них (В.О. Ржевський, Н.М. Чепурнова [184, с. 96-98]); функція судової влади (І.Є. Марочкін [152, с. 37-39]); судження про право, особливий вид державної діяльності, покликаний вирішувати все з позиції права при реалізації його в житті (С.С. Алексєєв [2, с. 50]); законосуддя (П.М. Рабінович [181, с. 4-6]); засіб досягнення справедливості (Р.С. Притченко [174, с. 18-23]).

Отже, суспільна небезпечність причетності до злочину має прояв у завданні перешкод діяльності державних органів у частині попередження злочинності, розкриття злочинів, своєчасного відвернення наслідків суспільно небезпечного діяння та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Щодо встановлення предмета злочину, А.А. Музика визначає ряд обов’язкових правил встановлення такого елементу, які до того ж мають застосовуватися у своїй сукупності: предметом злочину є матеріальні цінності, що фіксується органами чуття людини або спеціальними технічними засобами; предмет злочину є складовою об’єкта злочину і є взаємопов’язаним з об’єктивною стороною; предмет злочину пов’язаний з метою злочинця певним чином на нього вплинути і є факультативною ознакою (якщо його визначено в законі – тобто безпосередньо названий у кримінально-правовій нормі або логічно випливає з її змісту, – предмет стає обов’язковою ознакою конкретного складу злочину) [142, с. 124].

Відтак, щодо предмета причетності до злочину як суспільно небезпечного діяння, користуючись запропонованими правилами, пропонується визначити цю проблематику наступним чином. Так, практично значимо та етимологічно вірно, для трьох видів причетності заздалегідь не обіцяного приховування злочину, злочинця та наслідків злочину, заздалегідь не обіцяного потурання злочину та недонесення про злочин предмет злочину встановити як факультативну ознаку складу злочину, а стосовно заздалегідь не обіцяного придбання, отримання чи збуту майна, здобутого злочинним шляхом, предметом злочину має бути саме майно, яке здобуте злочинним шляхом і має бути визначено як обов’язкова ознака складу такого причетного діяння. Така позиція підтверджується також тим, що без наявності по факту майна, яке заздалегідь здобуте злочинним шляхом, об’єктивно не може існувати такий вид причетності (заздалегідь не обіцяне придбання, отримання чи збуту майна, здобутого злочинним шляхом), тобто по суті буде відсутнім склад злочину.

Так, П.Л. Фріс вказує на об’єктивну залежність суспільної небезпечності причетності до злочину від суспільної небезпечності основного злочину [246, с. 196].

Уявляється, с

Формулюючи ознаки конкретної суспільно небезпечної дії, законодавець указує, які саме форми активності людини є злочином. Тільки виражена зовні суспільно значуща активність людини, тобто її діяння у формі дії або бездіяльності, можуть підлягати кримінально-правовій забороні [72, с. 160-165]. Як зазначає М.І. Панов, об’єктивування внутрішнього вольового акту, тобто рішучості вчинити злочинне діяння, набуває вияву у зовнішньому процесі суспільно небезпечного та протиправного посягання на об’єкт кримінально-правової охорони [158, с. 9].

Суспільно небезпечна дія має два аспекти. По-перше, вона є зовнішнім втіленням суспільно небезпечної волі суб’єкта. По-друге, суспільно небезпечна дія є причиною тієї шкоди, якої було завдано [162, с. 35]. І.Ю. Карпушева зазначає, що термін «діяння» законодавець використовує не для об’єднання дії та бездіяльності в одне поняття (інакше в їх уживанні взагалі не було би потреби), а для визнання злочином не думок, не «небезпечного стану особи», а саме діяння, тобто зовнішньої поведінки людини [72, с. 160-165].

Отже, проектуючи вчення про об’єктивну сторону на причетність до злочину, видається можливим встановити, що діяння, яке становить заздалегідь не обіцяне приховування злочину, злочинця та наслідків злочину та заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, завжди визначається як діяння у вигляді дії – у кожному конкретному випадку порушення встановленої заборони. А заздалегідь не обіцяне потурання злочину та недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин вчиняються у формі бездіяльності (тобто не перешкоджання достовірно відомому скоюваному або тому, що готується, злочину у випадках, коли потурач повинен був і міг йому перешкодити; неповідомлення відповідних державних органів про готування злочину чи вже закінчений злочин, на відміну від потурання, це є пасивна дія, бездіяльність) – не виконання покладеного на особу обов’язку.

Важливим є питання, з якого моменту є можливою причетність до злочину, коли виникає той етап, на якому можна вести мову про вчинення причетності до злочину. Розглянемо момент виникнення у часовому вимірі окремо стосовно кожного виду причетності до злочину. Так, заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – діяльність особи щодо надання допомоги злочинцеві (злочинцям) у збуті такого майна чи купування його після закінчення злочину, наперед не домовляючись про таку угоду. Відтак, момент настання відносин, що утворюють причетність при конкретному її виді є можливим лише після закінчення основного злочину, тому, що в такий момент уже має існувати предмет злочину – майно, з приводу якого і може бути вчинено причетне діяння.

Заздалегідь не обіцяне потурання злочину – заздалегідь не обіцяне не перешкоджання достовірно відомому скоюваному або тому, що готується, злочину у випадках, коли потурач повинен був і міг йому перешкодити. Виходячи із самого визначення, стає зрозумілим, що момент настання причетності може виникнути ще на етапі готування чи в період самого вчинення злочину, тобто момент не виконання обов’язку щодо припинення, перешкоджання злочину може об’єктивно існувати лише до повного завершення основного (попереднього) злочину.

Недонесення про злочин – заздалегідь не обіцяне неповідомлення відповідним державним органам про готування злочину чи вже закінчений злочин, на відміну від потурання, це є пасивне діяння (бездіяльність), тобто виникає аналогічна ситуація з попереднім видом причетності. Момент виникнення відносин причетності може виникнути ще до закінчення основного (попереднього) злочину та після його закінчення. А відтак, порушення обов’язку щодо повідомлення відповідних органів може об’єктивно існувати на будь-якій стадії вчинення злочину, як до, так і після його завершення.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину, злочинця та наслідків злочину – діяльність особи, яка об’єктивно не пов’язана зі злочинною діяльністю певної особи (осіб), але своїми діями приховує факт скоєння злочину, самого злочинця, знарядь злочину чи наслідків злочину. Цей вид причетності до злочину за своєю юридичною природою є суспільно небезпечними діяннями особи, яка перешкоджає у різні способи, передбачені в законі, здійсненню правосуддя стосовно визначеного раніше скоєного злочину. Приховування здійснюється вже після того, як винний скоїв злочин, і лише після повного його завершення може існувати.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37491.html