У нас уже 18692 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Заздалегідь не обіцяне потурання злочину

Наступним видом причетності до злочину є заздалегідь не обіцяне потурання злочину. Законодавче регулювання потурання до злочину не завжди характеризувалося кримінально-правовою забороною такого діяння. У доктрині кримінального права також прослідковується досить непослідовна практика вивчення цього виду причетності до злочину та визначення ознак і особливостей останнього.

Так, аналіз позицій вчених щодо встановлення ознак потурання злочину як виду причетності надає можливість класифікувати їх на три основні групи:

перша група науковців пов’язує потурання із злочинною бездіяльністю, що створює умови для вчинення злочину (іншого правопорушення) або полягає у невідверненні таких правопорушень [93, с. 90; 3, с. 27; 177, с. 99];

представники другої групи вчених визнають потурання як бездіяльність щодо вчинення злочину [160, с.33];

наукова позиція третьої групи дослідників схиляється до визначення потурання лише як невиконання обов’язку припинення злочину, який вчиняється (вчинюваного злочину) [256, с. 91; 134, с. 143; 168, с.62].

Вважаємо, що потурання злочину – це заздалегідь не обіцяне умисне або необережне заздалегідь не обіцяне не перешкоджання достовірно відомому злочинові, що готується або вчиняється у випадках, коли потурач повинен був і міг йому перешкодити. Слід аргументувати указане твердження.

В.Г. Смирнов під потуранням злочину розуміє заздалегідь не обіцяне не перешкоджання достовірно відомому скоюваному або тому, що готується, злочину у випадках, коли потурач повинен був і міг йому перешкодити [206, с. 41]. У свою чергу, А.А. Піонтковський пропонував таке визначення потурання злочину: це не перешкоджання вчиненню злочину у тих випадках, коли особа, яка здійснює потурання, має можливість попередити чи застосувати ті чи інші міри щодо відвернення злочину [164, с. 603].

Крім того, тяжкі злочини проти особи, як свідчить практика вивчення статистичної інформації щодо кримінальних проваджень, вчиняються нині не лише особами з яскраво вираженими антисуспільними устоями. Вчиняють їх у немалій кількості і правослухняні особи, що часто викликане ситуацією чи іншими факторами. Але навіть незначна протидія здатна втримати особу від антисуспільної поведінки.

При потуранні досягнути бажаного варіанту поведінки осіб «засобами суспільно-морального впливу», як рекомендував Г.І. Баймурзін, в теперішній час не вдається [5, с. 123]. Як зазначав П.М. Панченко, перетворення при певних обставинах права на необхідну оборону на юридичний обов’язок не є чимось неприродним кримінальному праву [159, с. 9].

Б.Г. Разгільдієв вважав, що потурання не охоплюється причетністю до злочину. На його думку, недонесення про злочин – це і є потурання з боку приватних осіб. Недоцільність створення норми, яка передбачає відповідальність за потурання, вчений пояснює тим, що це «змінює соціально-політичну суть інституту необхідної оборони, оскільки необхідна оборона із права переростає в обов’язок», а також тим, що така норма повинна тягнути відповідальність за потурання «тяжким злочинам, які вчиняються, як правило, особами з антисоціальними устоями, які мають досвід вчинення злочинів, відповідні навики і засоби для їх скоєння». На думку вченого, указаний обов’язок покладати на всіх громадян є недоцільним, оскільки це буде сприяти необґрунтованому збільшенню кількості злочинів у результаті притягнення до кримінальної відповідальності таких потурачів [183, с. 69].

Викладена позиція викликає сумніви, вона не обґрунтовано звужує поняття «потурання», оскільки науковець не надає оцінки можливості суб’єкта перешкодити злочинові не тільки своїми діями, але й опосередковано (наприклад, шляхом виклику допомоги, що у більшості випадків доступно кожному і безпечно). Стосовно питання перевищення необхідної оборони з права в обов’язок можна сказати, що в умовах постійного росту насильницької злочинності з метою попередження нанесення шкоди особі законодавець може обмежити особу у праві вибору поведінки, перетворивши частину його прав на обов’язки. Окрім того, поза увагою залишаються злочини, у складах яких відсутній потерпілий як обов’язкова ознака; та у тих випадках, коли потурач та носій права на необхідну оборону не є однією особою. Таким чином, автор пропонує дещо не виправдану диференціацію необхідності попередження злочину – за наявності потерпілого попереджання та припинення злочину є необхідним, а в разі завдання шкоди іншим охоронюваним суспільним відносинам, у тих випадках, коли відсутні наслідки у вигляді посягання на життя, особисті інтереси, майнові права тощо, – попередження та припинення злочину не є обов’язковим.

Наприклад, А.А. Конєв зазначає, що однією з причин вчинення значної кількості злочинів у громадських місцях є потурання і не реагування на дії злочинців [88, с. 16]. Вважається, що вкорінілу позицію більшості громадян потрібно змінювати, у тому числі і за допомогою кримінально-правового примусу. Професіоналізація правоохоронних органів, на яку покладаються великі надії, без притягнення населення до боротьби зі злочинністю не дасть належних результатів. У критичних ситуаціях поряд частіше за все опиняються сторонні особи, від поведінки яких не рідко залежать наслідки посягання, і в такому разі особа має допомогти тому, хто перебуває в небезпеці, за наявності такої можливості.

Як зазначає Н.А. Мирошниченко, потурання полягає у тому, що особа, яка зобов’язана була і мала можливість перешкодити цьому злочинові, не перешкодила і його було вчинено. Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, що готується, не перешкоджає його вчиненню, хоча міг та був зобов’язаний це зробити, внаслідок чого злочин вчиняється [133, с. 353].

У теорії кримінального права розрізняють потурання у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, потуранням визнається бездіяльність будь-якої особи, яка не припиняє правопорушення, створює умови для його вчинення. Потурання у вузькому розумінні означає тільки бездіяльність спеціально зобов’язаної особи, яка полягає у невиконанні обов’язку щодо припинення злочину. Кримінально караним є потурання у вузькому розумінні [116, с. 8].

Службове потурання вчиненню злочину є, з одного боку, службовим злочином, а з іншого – різновидом причетності до злочину. Виокремлення потурання злочину як одного із видів спеціального службового злочину відображає існуючу тенденцію встановлення кримінальної відповідальності за злочинні діяння представників правоохоронних органів і є логічним продовженням такої тенденції [7, с. 20-22].

Суб’єктом службового потурання злочину може бути широке коло категорій службових осіб, на яких покладено визначений юридичний обов’язок припинення злочинів. Потурання (з умисною формою вини – примітка автора) вчиненню злочину співвідноситься зі зловживанням владою або службовим становищем як частка, видовий прояв більш загального, родового злочину. Проте службове зловживання не охоплює усіх можливих видів потурання злочину, крім того, не охоплює й усіх видів службового потурання, а тому вимагає самостійного нормативного закріплення у КК України [117, с. 71].

Так, І.Б. Малиновський усю різноманітність службових зловживань показав завдяки таким варіантам неналежної поведінки службової особи:

неповне виконання певного рішення;

повне невиконання певного рішення, тобто бездіяльність;

повне невиконання певного рішення та вчинення протилежної йому дії (у цьому разі злочинна поведінка складається вже з двох протилежних за спрямуванням діянь – бездіяльності, а потім дії);

вчинення у межах наданого службовій особі права вільного вибору дії, діяння, яке є антисоціальним за своїм спрямуванням [125, с. 60-61].

Відповідно до ст. 364 КК України склад зловживання владою або службовим становищем має місце тоді, коли використання влади або службового становища здійснюється усупереч інтересам служби.

Вважаємо, що при службовому потуранні злочину, суб’єкт правопорушення у межах наданих йому повноважень, визначених в законодавчому порядку, реалізовує діяння антисуспільного спрямування, заздалегідь не обіцяючи, умисно не перешкоджає вчиненню злочину. Таким чином, має місце зловживання правом.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37491.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.