Креативність - феномен мислення

Креативність є динамічною особистісною характеристикою творчого мислення та виявляється в її показниках. Креативність є науково сталою категорією в психологічній науці, але саме поняття “креативність” ще не знайшло належної дефініції в психологічних словниках і не має  достатньої наукової інтерпретації в психології творчості. В науці існує велика кількість підходів до розуміння креативності, визначень і трактувань її особливостей.

Дослідження креативності проводили наступні зарубіжні вчені: М. Воллах, Дж. Гілфорд, Б. Гізелін, С. Меднік, В. Сміт, Е. Торренс, К. Тейлор, Х. Трік, Д. Халперн та ін. Але, як зазначають С. Бернштейн, Я. Пономарьов, Х. Трік, М. Ярошевський, дослідження креативності не були достатньо результативними. Р. Холлмен зазначає, що цим поняттям визначають різнорідні  явища, а саме: “Креативність є сплавом сприймань, здійснених новим способом (Маккеллан), здатність знаходити нові зв’язки (Кюбі), виникнення нових відношень (Роджерс), появу нових творів (Меррей), схильність здійснювати і впізнавати новизну (Дассуель), діяльність розуму, що призводить до нових ідей (Жерар), трансформацію досвіду в нову організацію (Тейлор), уявлення нових значень (Гізелін)” [405, 121].        

Відомим підходом до класифікації визначень креативності є розділ на шість типів (О.Солдатова): “гештальтистські, які описують креативний процес як руйнування існуючого гештальту для побудови кращого; інноваційні, які орієнтовані на оцінку креативності за новизною кінцевого продукту; естетичні або експресивні, які роблять акцент на самовиявленні творця; психоаналітичні або динамічні, які описують креативність у термінах взаємовідношень Воно, Я і Над-Я; проблемні, які визначають креативність через ряд процесів рішення задач, до цього розряду віднесено автором і визначення Дж. Гілфорда: “Креативність – це процес дивергентного мислення”; у шостий тип увійшли визначення, які не потрапили в жоден із перерахованих вище , бо різні, і в тому числі досить неконкретні (наприклад, “додаток до запасу загальнолюдських знань”) [324, 21].

У сучасній науці, зазначає О. Солдатова, для опису креативності найчастіше використовується підхід, запропонований Р. Муні та А. Штейном. Вони визначили чотири основні аспекти дослідження креативності: креативний процес, креативний продукт, креативну особистість і креативне середовище (сферу, структуру, соціальний контекст, який формує вимоги до продукту творчості). Часто ці підходи використовуються разом [324, 22].

Подібною є точка зору Х. Трика “Assesment in the staid of creativity. – In: Advances in Psychological assessment”. Calif., 1968 (“Основні напрями експериментального вивчення творчості”). В його трактуванні поняття креативності включає в себе минулі, супутні або наступні характеристики процесу; в результаті якого людина (або група людей) створює що-небудь, чого не існувало раніше. Виходячи з цього, він виділяє наступні чотири напрямки досліджень: креативність як продукт, як процес, як здібність і як риса особистості в цілому [267, 460].

Але більшість психологів, наголошує Н. Вишнякова, робить акцент у визначенні креативності на особливостях або якостях особистості. Так, Дж. Гілфорд вважає, що креативність і творчий потенціал можуть бути визначені як сукупність здібностей та інших рис, які сприяють успішному творчому мисленню [91, 18].

У межах нашого дослідження ми розглядаємо креативність як феномен мислення, а саме: як інтелектуальну творчу здібність особистості, яка забезпечує процес творчого мислення.

Тому важливим для нашого дослідження є визначення С. Рубінштейном цього поняття, а саме: здібність - це “… складне синтетичне утворення, яке включає ряд якостей, без яких людина не може бути здатна до будь-якої конкретної діяльності і властивостей, які лише в процесі певним чином організованої діяльності виробляються” [323, 537]. І далі: “Здібності кваліфікують особистість як суб’єкта діяльності: будучи належністю особистості, здібність, звичайно, зберігається за особистістю як потенціал і в той момент, коли вона діє. В результаті здібність – це складна синтетична особливість особистості, яка визначає її придатність до діяльності” [300, 538].

Більш конкретним поняттям стосовно нашого дослідження є інтелектуальна здібність (М. Холодна), яка визначається як індивідуально-своєрідна властивість особистості, яка є умовою успішності рішення певної задачі (проблеми): здатність розкривати значення слів, вибудовувати певну фігуру із заданих елементів, виявляти закономірність у ряді чисел і геометричних зображень, пропонувати множинність варіантів використання заданого об’єкта, знаходити суперечності в проблемній ситуації, формулювати новий підхід у вивченні будь-якої предметної галузі тощо [368, 138]. Саме ці характеристики ми використовували в тестових завданнях на визначення рівня розвитку інтелектуальних здібностей особистості, як потенційних можливостей творчого мислення.  

Розуміння креативності як завданої здібності особистості в літературі пов’язують з роботою Симпсона, який визначив креативність як здатність людини відмовитися від стереотипних способів мислення. Е. Фром, продовжуючи розвиток цієї ідеї, запропонував визначати креативність як здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, як спрямованість на відкриття нового і здібність до глибокого усвідомлення свого досвіду [325, 10].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/291123.html