Прокурорський нагляд за додержанням законів при порушенні кримінальної справи про злочини проти довкілля

Ефективність прокурорського нагляду за законністю розслідування  злочинів проти довкілля  значною мірою залежить від їх своєчасного виявлення та порушення кримінальної справи.

Сучасне кримінально-процесуальне законодавство поняттям порушення кримінальної справи охоплює частину кримінального процесу, де: по-перше, відбувається прийом заяв і повідомлень про злочини, їх перевірка та вирішення у встановленому законом порядку (дослідчий процес); по-друге, наявна сукупність здійснюваних органами дізнання, досудового слідства, прокурором і судом дій, пов’язаних із прийняттям рішення про порушення кримінальної справи, відмовою у прийнятті такого рішення чи направленням інформації за підслідністю [188] 1). У цій частині кримінального процесу компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи [189]2).

На підставі вимог чинного законодавства В. Т. Маляренко та                 І. В. Вернидубов сформулювали загальні правила порушення кримінальної справи, яких повинні додержуватися всі органи і посадові особи, уповноважені приймати таке рішення: 1) це може зробити лише належний суб’єкт (прокурор, слідчий, орган дізнання, суд); 2) тільки за наявності передбачених законом приводів і достатніх для цього підстав; 3) лише за відсутності обставин, які виключають провадження у справі, передбачених ст. 6 КПК; 4) тільки на підставі ретельно перевірених фактичних даних; 5) як за фактом вчиненого злочину, так і проти конкретної особи у зв’язку з наявністю в її діях складу злочину; 6) рішення про порушення кримінальної справи має охоплювати всі виявлені на момент його прийняття епізоди злочинної діяльності і всіх причетних до неї осіб; 7) повинно бути прийнято своєчасно й обов’язково у межах установлених законом строків; 8) прийняття такого рішення не може залежати від можливості (чи неможливості) розкрити злочин, від позиції потерпілого, фізичних або юридичних осіб, які заявили (повідомили) про вчинений злочин чи той, що готується; 9) рішення про порушення кримінальної справи у будь-якому випадку має бути оформлено документально в особливому процесуальному акті, який спеціально виноситься для констатації факту, змісту і наслідків прийнятого рішення. Крім того, для деяких злочинів існують ще і спеціальні правила порушення кримінальних справ, зокрема для осіб, перелічених у ч. 1 ст. 27 КПК [190] 1). Зазначені питання, по суті, є визначальними для прокурора при перевірці законності й обґрунтованості порушення кримінальної справи.

Відповідно до ст. 94 КПК України приводами для порушення кримінальної справи, в тому числі і за фактом скоєння злочину проти навколишнього середовища, є: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовими доказами; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

А. Я. Дубинський виділяв такі зазначені нижче типові порушення кримінально-процесуального закону, які допускаються на цій стадії:

1) нереагування на заяви та повідом­лення про злочини, приховування злочинів від обліку;

2) необґрунтовані порушення криміналь­них справ; незаконні відмови в порушенні кри­мінальних справ, коли є необхідність у провадженні розслідування;

3) неправильне застосування підстав при відмові в порушенні кримінальної справи; порушення строків вирішення заяв і повідомлень про злочини; провадження в ході перевірки заяв і повідомлень про злочини слідчих дій, виконання яких можливе лише після порушення кримінальної справи;

4) неправильне складання постанов про порушення кримінальної справи та про відмову в порушенні кримінальної справи; неповідомлення заінтересованих осіб про відмову в порушенні  кримінальної справи та нероз’яснення ними права на ос­карження прийнятого рішення [191] 1).

Прокурорський нагляд за законністю діяльності органів дізнання і досудового слідства починається з моменту, коли посадовим особам стає відомо про вчинений злочин. З цього моменту прокурор здійснює нагляд за законністю додержання строків, визначених для перевірки повідомлень про злочини, а також за законністю і обґрунтованістю порушення або відмови в порушенні кримінальної справи [95] 2).

Найбільше порушень закону пов’язано з етапом реєстрації заяв і повідомлень про злочини. Йдеть­ся передусім про їх приховування від реєстрації.

В. С. Зеленецький називає такі способи порушення закону: 

1) відмова заявникові у прийнятті ін­формації для реєстрації;

2) фізичне приховування прийнятих заяв, по­відомлень від реєстрації;

3) реєстрація прийнятої інформації в не­повному обсязі;

4) викриття від реєстрації окремих суттєвих епізодів, фактів або співучасників злочинної діяльності;

5) списання заяв і повідомлень до наряду канцелярії без прийняття за ними рішення в передбаченому законом порядку;

6) умисне заниження небезпечності ді­янь, про які повідомляється заявником, із наступною їх кваліфікацією як діянь, що не мають великої суспільної небезпеки; прийняття за заявою або повідомлен­ням незаконного рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за реабілітуючими особу підставами (п.п. 1, 2 ст. 6 КПК);

7) незаконне спрямування джерел ін­формації в інші регіони на підставі наду­маної їх належності іншим органам; приховування заяв і повідомлень, які були повернуті з інших регіонів або органів, з реєстрації [192] 1).

Основна причина від­хилення заяв про злочини правоохорон­ними органами, на думку В. Томіна, поля­гає в тому, що кількість порушень кримінально-правових заборон у державі і, відповідно, кількість заяв суттєво перевищують можливості правоохоронних орга­нів вирішувати їх відповідно до криміналь­но-процесуального законодавства. У зв’язку з цим відбір заяв для вирішення неминучий [193] 2).

Погоджуючись із позицією автора що­до фактичного забезпечення стовідсотко­вого вирішення заяв про злочини шляхом приховування їх від реєстрації, В. С. Зеленецький і Л. М. Лобойко зазначають, що зу­силля вчених, законодавців і практиків мають спрямовуватися на усунення цього негативного явища в діяльності правоохо­ронних органів, а не на пошук законодав­чих механізмів його закріплення [194] 3). На думку В. Т. Маляренка, до масового приховування злочинів від реєстрації призводить вимога закону щодо швидкого та повного розкриття злочину, забезпечен­ня невідворотності кримінальної відпові­дальності. Він вважає, що посадові особи правоохоронних органів порушують закон з метою зробити видимість належного ви­конання завдань, передбачених ст. 2 КПК,  і пропонує у новому процесуальному за­конодавстві не ставити зав­дання про притягнення кожного, хто вчи­нив злочин, до кримінальної відповідаль­ності, про забезпечення швидкого