Быстрый переход к готовым работам
|
Методологічні засади формування системи принципів інформаційного праваНа думку Р.З. Лівшиця принципи права, безперечно, належать до числа його основних механізмів, несучих конструкцій, при цьому принцип - це, перш за все, ідея, але не тільки ідея, принципи виходять за межі тільки ідей і знаходять нормативний та правовий зміст [344, c. 195]. Академічне визначення терміна було надано М.І. Байтіним: принципи права - це вихідні, визначальні ідеї, положення, установки, які складають моральну й організаційну основу виникнення, розвитку і функціонування права [517]. Український вчений А.Н. Колодій стверджує, що принципи права - це основні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності та підвалини цього типу держави і права, які становлять його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю [303, c. 27]. Поділяючи думку про роль і місце принципів у праві, А.Ф. Черданцев говорить про те, що слід розрізняти принципи права в цілому і принципи окремих галузей та інститутів права [564]. При цьому принципи галузей та інститутів права - це предмет вивчення галузевих наук. Образно, але дуже вірно сказала про роль принципів О.Ф. Скакун - це своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрям його розвитку [497]. Виходячи з того, що саме принципи права, висловлюють сутність права як специфічного регулятора соціальних відносин, визначають природу права, найбільш загальні закономірності та правила його розвитку, проблематика принципів права є однією з добре досліджених у цілому в теорії права, а також у конкретних галузях права [518, c. 154]. В той же час Ю.П. Битяк, відмічаючи те, що визначити основні характерні риси адміністративного права, особливості і тенденції формування та функціонування адміністративного законодавства України неможливо без відповідного розгляду питання про його принципи, зауважує на те, що на жаль, цю досить важливу проблему недостатньо висвітлено в теорії адміністративного права [9, с. 32-33]. Цей висновок в повній мірі можна віднести і до інформаційного права. Тим більш, з появою нових галузей права виникає необхідність вирішення завдання формування системи принципів для них. Деякими авторами було сформульовано визначення терміна «принципи інформаційного права». Зокрема, В.М. Боєр і О.Г. Павельєва під принципами інформаційного права розуміють основні вихідні положення, що юридично закріплюють об'єктивні закономірності суспільного життя та які проявляються в інформаційній сфері [113]. А.Н. Прокопенко вважає, що принципи інформаційного права ґрунтуються на конституційних нормах, що закріплюють інформаційні права і свободи та гарантують їх здійснення, а також на особливостях і юридичних властивостях інформації, як об'єкта правовідносин [444]. Більш конкретизоване визначення принципів інформаційного права дає І.В. Панова, розуміючи під ними основні ідеї, положення, вимоги, які характеризують зміст інформаційного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері [414]. На наш погляд принципи інформаційного права - це основні ідеї, положення та вимоги, що відображають основні тенденції та напрями розвитку соціуму, змісту правосвідомості, які частково знайшли закріплення в юридичній формі та які визначають стратегію і механізми правого регулювання інформаційних і інформаційно-інфраструктурних відносин, а також впливають на формування змісту норм інформаційного права. Розглянемо співвідношення загальних принципів права та принципів галузі права. Вочевидь, діалектика взаємовпливу загальних принципів права та принципів галузі права відповідає діалектиці категорій «загальне» і «одиничне». Тому загальні принципи права повинні знаходити відображення при формулюванні принципів будь-якої галузі права, визначаючи загальні правові ідеї, положення, підходи до побудови та змісту галузі права [518, c. 154]. Панівним у сучасній юридичній науці є уявлення принципів права як тих основоположних ідей, основ, які отримали офіційне закріплення в нормах законодавства [257]. Наслідком цього погляду є висновок про те, що якісь ідеї та основи, що не знайшли конкретного відображення в існуючих нормах права, не можуть бути визнані принципами галузі права. Такий підхід негативно позначається на можливості використання в якості принципів права тих ідей правосвідомості, які отримали або отримують суспільне визнання і практично використовуються у правовідносинах, але буквально не зафіксовані в нормативно-правових актах. Крім того, цей підхід суперечить діалектичному взаємозв'язку категорій «загальне» і «одиничне». Первинним є поява одиничного - конкретних норм права, а лише потім після певних процесів узагальнення може з'явитися щось спільне - норма-принцип. Але поява конкретних перших норм права відбувається не на порожньому місці, а під впливом деяких основоположних пануючих у суспільстві соціально-політичних ідей. Тому реальний процес правотворчості повинен припускати формування принципів права як шляхом фіксації в певних нормах законодавства, так і шляхом їх формулювання в середовищі правосвідомості, що отримало суспільне визнання. З іншого боку, зовсім не виключається ситуація, коли під впливом спочатку сформованих у правосвідомості ідей, що мають значення правових принципів, починають з'являтися поодинокі норми-принципи права. Іншими словами, під впливом сформованих спочатку принципів права згодом формується законодавчий масив. До таких основоположних ідей, які отримали суспільне визнання, належить так звана загальносоціальна група принципів, до яких можна віднести наступні принципи: визнання свобод особистості; поділу повноважень гілок державної влади; захисту власності; демократизму; гуманізму тощо. Саме в цих принципах виражаються економічні, політичні, моральні підвалини існуючого суспільного ладу України. Ці та подібні принципи, закріплені в нормах права, отримали назву норм-принципів. Їх присутність у законодавчих актах формує більш певну ситуацію при правозастосуванні та тлумаченні конкретних норм закону. Принципи права, що знайшли відображення в конкретних нормах права, можна віднести до спеціально-юридичних. Саме ці принципи дозволяють виділити з усієї сукупності соціальних регуляторів саме право, визначити його відмінності та особливості. Низка цих принципів відображена в Конституції України – це принципи: свободи; справедливості; визнання верховенства права; державної гарантії на захист прав власника; рівності всіх перед законом тощо. Безсумнівно, як загально-соціальні, так і спеціально-юридичні принципи права повинні бути узгоджені один з одним. Саме ця узгодженість та їх несуперечливість можуть забезпечити ефективність їх реалізації. Таким чином, загальні принципи права являють собою єдину систему загально-соціальних та спеціально-юридичних принципів права. Видається за доцільне реалізувати такий же підхід і під час розгляду завдання формування принципів інформаційного права. Досліджуючи принципи права, в тому числі галузі права, ми повинні розуміти, що на процес їх формування великий вплив мають загальносистемні ціле визначаючи положення. В інформаційній сфері одним з основних таких положень є забезпечення інформаційної безпеки. Останнім часом питанню визначення терміна «інформаційна безпека» приділялася значна увага дослідниками в багатьох країнах світу. Але загальновизнаного підходу до вирішення цієї проблеми поки що не сформовано. Погляди на зазначену проблему вітчизняних вчених практично відображають спектр підходів до цієї проблеми, що існують в інших країнах. Протягом останніх півтора десятка років проблематику інформаційної безпеки досліджували вчені-юристи, фахівці в інших сферах: О.Ф. Бєлов, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, В.І. Гурковський, Р.А. Калюжний, Б.А. Кормич, Н.С. Крилова, В.А. Ліпкан, А.І. Марущак, В.Г. Пилипчук, В.С. Цимбалюк, В.І. Ярочкін і багато інших. Кормич Б.А. дає таке визначення: інформаційна безпека - це стан захищеності встановлених законодавством норм і параметрів інформаційних процесів і відносин, який забезпечує необхідні умови існування держави, людини і суспільства як суб'єктів цих процесів і відносин [318]. Г. Сащук дійшла висновку про те, що проаналізовані нею визначення «є недостатніми: кожне з них акцентує увагу лише на деяких аспектах життєдіяльності суспільства» і тому вона пропонує узагальнене формулювання цього складного явища: інформаційна безпека суспільства - це такий стан суспільства, людини, коли забезпечені сприятливі можливості для задоволення та реалізації життєвих, духовних і матеріальних потреб, коли є необхідний мінімум сталості, стабільності, соціального імунітету, готовності та здатності протистояти деструктивним впливам, небезпекам і загрозам життю, здоров'ю, майну, всієї сукупності прав, свобод, законних інтересів громадян, їх об'єднань [486]. Дослідник І. Р. Березовська вважає, що проведений нею аналіз різних підходів до визначення змісту поняття «інформаційна безпека» показав, що воно є складною категорією і не може бути розглянуто всебічно тільки з позиції лише одного з підходів [102].
Вся работа доступна по ссылке |
|