У нас уже 18701 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Інститути інформаційного права та їх класифікація

У процесі дослідження проблеми становлення та розвитку інформаційного права одним із найважливіших питань є вирішення проблеми визначення системи інститутів інформаційного права.

Широко відомо, що право, будучи сукупністю створюваних і охоронних державою норм, являє собою узгоджену, цілісну систему. Ця система представляє собою складну взаємопов'язану ієрархічну структуру. С.С. Алексєєв і А.Б. Венгеров складовими структури права вважають норму права, інститут і галузь права [134, 522]. О.Ф. Скакун і К.Г. Волинка розширили ієрархічну структуру права, додавши до вище названих ще й підгалузі права [142, 497]. Якщо узагальнити думки різних дослідників, то будемо розрізняти такі структурні елементи системи права в їх ієрархічній послідовності: галузь права; підгалузь права; інститут права; субінститут права, норма права.

При цьому вважається, що поява правових інститутів обумовлена об’єктивним існуванням однорідних, відносно замкнутих груп суспільних відносин, які регулюються самостійною та автономною групою правових норм. Тому під інститутом права слід розуміти обмежену, стійку групу правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин, які мають загальну функціональну спрямованість [518, 519].

К.І. Бєляков під інститутами права розуміє таку сукупність норм і механізмів їх реалізації, які забезпечують повноту та узгодженість регулювання найбільш стійких і функціонально однорідних відносин у системі права [104, c. 149]. Віддаючи данину твердженням про те, що норми права регулюють не тільки відносини, а й поведінку, В.І. Гойман вважає, що правовий інститут являє собою відокремлений блок галузі права, якому властиві: а) однорідність фактичного змісту - кожний інститут призначений для регулювання самостійної, відносно відокремленої групи відносин або окремих вчинків, дій людей, б) юридична єдність правових норм [400].

У теорії права розрізняють загальні інститути права, що поширюються на всі галузі права. Це такі інститути, як: суб'єкти та об'єкт права, норма права, правовідносини тощо. Мають місце міжгалузеві інститути права, які використовуються в декількох галузях права. наприклад: інститут опіки  - цивільне та сімейне право; інститут інтелектуальної власності  - цивільне та інформаційне право; інститут власності  - цивільне право, сімейне право, земельне право, інформаційне право тощо.

Особливу роль у праві грають галузеві інститути права. На нашу думку, саме їх специфічна сукупність і є однією з характерних підстав для виділення окремої галузі права. Інститути права поділяються на матеріальні та процесуальні, прості і складні (або комплексні), регулятивні, охоронні та установчі (закріпні) тощо. Ряд складних, комплексних інститутів права мають

у своєму складі більш дрібні, самостійні субінститути права.

У теорії інформаційного права вирішення питання визначення сукупності інститутів має велике значення, так як вони є методологічною основою законотворчої і правозастосовної роботи і від їх правильного визначення істотно залежить ефективність правового регулювання інформаційних відносин. У цьому ми підтримуємо висловлювання І.Л. Бачило про те, що проблематика правового інституту в теорії інформаційного права вимагає особливої уваги, так як точність визначення інституту значно впливає на процес нормотворчості [93].

Проблему визначення інститутів інформаційного права досліджували деякі вчені [94, 333, 343, 426]. Всі вони вважають, що визначення та формування інститутів інформаційного права має важливе значення для його становлення та розвитку. Практично у всіх роботах відзначається необхідність більш глибокого і системного дослідження проблематики правових інститутів інформаційного права. Однак при цьому процес визначення власне інститутів інформаційного права не ґрунтувався на системному підході. В основному, було зроблено лише перерахування наявних інститутів інформаційного права без відповідного обґрунтування загальної структури інститутів та їх змісту.

Судячи з вищезазначеного, в рамках загальної проблеми дослідження теоретичних основ розвитку інформаційного права України вирішення завдання визначення сукупності інститутів інформаційного права є актуальним і має досить важливе методологічне значення. У вітчизняній юридичній літературі відображено результати дослідження проблеми розвитку інформаційного права [122, 145, 276]. Однак  визначення структури та змісту системи інститутів інформаційного права практично не вивчалося.

В якості основи для систематизації інститутів інформаційного права будемо використовувати запропоновану автором класифікацію відносин в інформаційній сфері: інформаційні та інформаційно-інфраструктурні відносини [28, 69]. Використовуючи цю класифікацію, сформуємо систему інститутів інформаційного права. В якості приклада, проведемо дослідження можливості класифікації інститутів інформаційного права, що відповідають процесу створення інформації [28, 49, 69].

Створення інформації. У результаті аналізу інформаційного законодавства України можна виділити основні інститути інформаційного права, які  відповідають  процесу створення інформації.

 1. Інститут права на свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

У міжнародному нормативному полі цей інститут знайшов відображення у Загальній декларації прав людини [146], Міжнародному пакті про громадянські та політичні права [363], Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод [200].

У національному законодавстві основа цього інституту визначена частиною першою статті 34, частиною першою статті 54 Конституції України і знайшла подальший розвиток у низці законів України. Норми права цього інституту регулюють суспільні відносини, пов'язані з виробництвом інформації.

2. Інститут об'єктивності, достовірності, повноти і точності інформації.

Норми цього інституту містяться в Конституції України в низці норм – статті 32, 34, 50, а також у Законі України «Про інформацію» (в редакції від 02.10.1992 р. ) у статті 5, у Законі України «Про Національну програму інформатизації» – стаття 5, в Цивільному кодексі України – стаття 700, 868, 911 тощо. Цим інститутом встановлюється обов'язок творців інформації, призначеної для передачі споживачам, забезпечити її об'єктивність, достовірність, повноту і точність.

  3. Інститут засобів масової інформації.

Інститут засобів масової інформації включає в себе кілька субінститутів:

- субінститут друкованих засобів масової інформації;

- субінститут електронних     засобів масової     інформації (телебачення,

радіомовлення, інтернет-ЗМІ);

- субінститут інформагентств.

У статті 22 Закону України «Про інформацію» (в редакції від 13.01.2011р.) під засобами масової інформації розуміються засоби, призначені для поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Субінститути засобів масової інформації знайшли розвиток у таких законах України як: «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну Раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» тощо. Правові норми цього інституту інформаційного права регулюють суспільні відносини, як у процесі створення інформації, так і в процесі її поширення.

4. Інститут науково-технічної, статистичної та інших видів інформації.

Цей інститут включає в себе кілька інститутів:

- субінститут статистичної інформації;

- субінститут науково-технічної інформації.

Існування  цього інституту і його субінститутів, визначається статтею 10 Закону України «Про інформацію», в якій визначено основні види інформації. Законодавець визначив регламентацію створення певних видів інформації в таких законах України, як: «Про науково-технічну діяльність», «Про науково-технічну інформацію», крім того, існує цілий пласт Указів Президента України і постанов КМУ, присвячених регулюванню відносин у цій сфері.

5. Інститут інформаційних ресурсів.

Наявність інституту інформаційних ресурсів було визначено статтею 53 Закону України «Про інформацію « (в редакції від 02.10.1992 р.). Подальший розвиток цей інститут знайшов у Законі України « Про Національну програму інформатизації», постанові Кабінету Міністрів України від 17.03.2004 р. № 326 «Про затвердження    Положення    про     Національний    реєстр електронних інформаційних ресурсів» [433].

Поширення інформації. Поширення - один з найважливіших процесів в життєвому циклі інформації. У процесі поширення інформації використовується інститут права на свободу поширення інформації.

Цей інститут знайшов відображення у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Норми права цього інституту регулюють суспільні відносини, пов'язані з можливістю передавати і поширювати інформацію. Основа цього інституту визначена частиною другою статті 34 Конституції України, статтями 3, 4 Закону України «Про інформацію», а також окремими нормами низки інших законів.

Інформаційно-інфраструктурні відносини. Наступну велику групу інститутів інформаційного права складають інститути, що мають відношення до правового регулювання інформаційно-інфраструктурних відносин. Досліджуємо,як приклад, можливість класифікації інститутів інформаційного права, відповідних інформаційно-інфраструктурним відносин, що пов'язані із поширенням інформації.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.