У нас уже 18701 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Проблеми класифікації норм інформаційного законодавства

В останні десятиліття спостерігається інтенсивний процес формування інформаційного права та інформаційного законодавства України. Сучасне вітчизняне інформаційне законодавство налічує понад чотири тисячі нормативно-правових актів різного рівня [62]. Аналіз усього масиву нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері, в цілому, свідчить про наявність неузгодженості, суперечливості, незавершеності в чинних правових актах, про наявність правових норм, дублюючих одна одну, про різночитання у використанні однакових термінів тощо.

У своїй роботі С.С. Алексєєв відзначав, що системність і систематизація в праві та законодавстві це явища, які   є поєднаними  та взаємозалежними [12]. У цьому висловлюванні приховано глибокий сенс вимоги про те, що право має бути у своїй формі (законодавстві) впорядкованим і систематизованим. При цьому цілком очевидним є той факт, що вихідні умови систематизації норм права одночасно повинні бути такими і для систематизації законодавства. Тільки в цьому випадку може бути мінімізованим суб'єктивний фактор, що є характерним для систематизації законодавства, засади якого, як правило, визначаються законодавцем [12, 436].

Одним з ефективних механізмів усунення названих недоліків у розвитку законодавства є систематизація, яка покликана впорядкувати чинну правову систему. Р.А. Калюжний зазначав, що систематизація нормативно-правового забезпечення інформаційної сфери України шляхом кодифікації дозволить поліпшити регулювання нормативних аспектів діяльності в інформаційній сфері [277].

У юридичній науці розрізняють три види систематизації законодавства:

інкорпорацію, консолідацію та кодифікацію [519]. Ці три види систематизації реалізуються на певних етапах розвитку галузі права, але всі три види повинні базуватися на відповідній класифікації нормативно-правових актів. Говорячи про необхідність систематизації, Н.Н. Літягин підкреслює її актуальність тільки під час так званого корінного оновлення законодавства [346]. Це дещо обмежена точка зору, так як цілком очевидна позитивна роль систематизації саме на початку процесу становлення та розвитку права і законодавства.

У самому загальному випадку, навіть в умовах відсутності офіційної систематики, в процесі законотворення та нормотворення юристи, що здійснюють систематизацію, мають суб'єктивне уявлення про деяку модель системи норм права, окремих нормативних актів у конкретній галузі права. Джерело проблеми полягає в тому, що у різних юристів ця суб'єктивна модель системи права різна, що і привносить в процес формування законодавства відому хаотичність. Для усунення цього різночитання окремі суб'єктивні моделі бажано привести до єдиної шляхом створення деякої формальної моделі системи конкретної галузі права. Вважається, що приведення в систему, а також системна класифікація чого-небудь - це систематика [404].

Систематика законодавства є ідеальною формою систематизації, тому вона виступає як би засобом контролю за реальним процесом систематизації законодавства [336]. При цьому Т.В. Кухарук вважає, що існування систематики як своєрідної ідеальної форми в законодавчому процесі дозволяє встановити: 1) що піддається систематизації, 2) які дії при цьому необхідно здійснювати, які способи і прийоми систематизації необхідно застосувати; 3) які принципи лежать в основі систематизації. До останніх вона зараховує вочевидь слушні принципи [336]: повнота охоплення нормативно-правових актів; однаковість термінології; єдність критерію впорядкування нормативно-правових актів; розташування нормативно-правового матеріалу в певному порядку; забезпечення єдності регулювання того чи іншого виду відносин і повноцінності    такого     регулювання;   поєднання комплексної та

галузевої систематизації.

Вважається, що системи права і системи законодавства не завжди можуть збігатися. Пояснюється це тим, що правові системи складаються історично відповідно до структури суспільних відносин, а системи законодавства створюються раціонально в процесі упорядкування нормативних актів, створення кодексів, зводів законів тощо [587, c.132].

Крім того, як зауважує В.І. Борисов, на відміну від системи законодавства система права певною мірою є незалежною від волі законодавця, їй притаманні достатньо різноманітні складові. Так система права, окрім писаного права, включає також звичаєве право, неписані принципи та аксіоми, міжнародно-правові акти рекомендаційного характеру, угоди ненормативного характеру, судові прецеденти, а також правосвідомість [118, с. 32-33]. Цей висновок, завдяки його загальнотеоретичному характеру, має відношення до кожної галузі права.

Ця різниця також призводить до дублювання норм нормативно-правових актів, особливо, якщо вони належать  до різних галузей права, але присвячені регулюванню одного і того ж типу суспільних відносин. Тому видається доцільним сформувати такі основи систематики в праві, щоб системи інформаційного права і системи інформаційного законодавства стали однаковими або, за можливістю, максимально близькими. Але при цьому необхідно врахувати, що «використовуючи тільки звичні, стандартні методи у такому складному процесі, як систематизація нормативних правових актів, ми позбавляємо себе можливості сформувати єдиний інформаційний правовий простір, украй необхідний для розвитку правової держави, забезпечення узгодженості, несуперечності, закінченості, правових актів, що видаються в країні» [119].

Сам процес систематизації супроводжується осмисленням і переосмисленням правових установок, на яких ґрунтується законотворчість, сприяє створенню стрункої системи інформаційного права. Раціональна система класифікації норм і нормативно-правових актів, що з'являється в результаті систематизації, сприяє більш чіткому проведенню інкорпорації, консолідації та кодифікації інформаційного законодавства. Крім того, наявність системи класифікації є важливим фактором при дослідженні проблем предмета, джерел, інститутів інформаційного права. Тому розробка науково обґрунтованої системи класифікації інформаційного права є актуальним завданням.

При цьому систематика норм інформаційного права повинна забезпечити: створення єдиної і несуперечливої системи класифікації норм і нормативно-правових актів; стабілізацію інформаційного законодавства; внутрішню єдність інформаційного права та інформаційного законодавства за рахунок групування правових норм згідно з прийнятим алгоритмом; аналіз поточного стану інформаційного законодавства та усунення наявних прогалин і суперечностей; виключення дублюючих правових норм; єдине використання основних термінів; ефективність пошуку необхідних правових норм; підвищення ефективності правотворчої та правозастосовної діяльності у галузі інформаційного права тощо.

Наказом Міністра юстиції України було затверджено Класифікатор галузей законодавства України [383]. У цьому класифікаторі є розділ 170.000.000, який стосується питань регулювання інформаційних відносин, - «Зв'язок, інформація та інформатизація». Крім того, в розділі «Національна безпека» є підрозділ 310.060.000 «Державна таємниця. Охорона державної таємниці» з посиланням на 170.090.050.

Аналіз цього класифікатора законодавства в галузі інформаційних відносин показує, що він має достатньо велику кількість принципових недоліків. Наприклад, незважаючи на те, що в ст. 17 Конституції України проголошено: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу», питання інформаційної безпеки в класифікаторі не відображені.

Крім того, у класифікаторі не знайшли відображення питання, що пов'язані з процесами зберігання інформації, а це досить великий пласт суспільних відносин, які зачіпають архіви та архівну справу, бібліотеки і бібліотечну справу тощо. Не відображені питання використання частотного ресурсу, впровадження «електронної» торгівлі, електронного цифрового підпису та багато іншого. В цілому, можна констатувати, що Класифікатор галузей законодавства України в частині інформаційних відносин не тільки не надає можливості враховувати перспективні напрями розвитку інформаційного права, але і не відображає вже сформовані на момент його створення реалії інформаційного законодавства. Очевидно, що недоліки класифікатора в частині нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, обумовлені, насамперед, невдалим вибором критеріїв для його побудови.

Таким чином, можна констатувати, що офіційна структура інформаційного законодавства в державі не відповідає структурі інформаційного права, що є однією із причин його нерозвиненості та недосконалості, а також відставання від вимог сучасності в частині розвитку інформаційного суспільства.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.