Теоретико-правовий аналіз систематизації інформаційного законодавства

Існуюча сьогодні практика «незалежного» створення нормативно-правових актів призводить до появи великої кількості дублюючих норм, а іноді і норм, які, на жаль, суперечать одна одній. А це є причиною виникнення надмірності інформаційного законодавства, його суперечливості і неузгодженості. В умовах «анархічного» способу формування інформаційного права, коли нормативно-правові акти створюються на злобу дня, не системно та інтуїтивно, утворюються прогалини в інформаційному законодавстві, що є істотним гальмом для розвитку цивілізованих інформаційних відносин у суспільстві. Як надмірність і колізійність нормативно-правових актів та окремих норм, так і прогалини приводять до внутрішньої нестабільності і відсутності єдності інформаційного законодавства.

З огляду на зазначений стан інформаційного законодавства нагальним є завдання його систематизації задля створення можливості проведення системної роботі щодо його упорядкування та його подальшого вдосконалення. За думкою багатьох вчених та фахівців вдосконалення інформаційного законодавства повинно передбачати  суттєвий його перегляд як в змістовному аспекті, так і в організаційному.

Звичайно для систематизації інформаційного законодавства можливо використання всіх наявних методів: інкорпорації, консолідації та кодифікації. Але аналіз можливостей зазначених підходів до систематизації свідчить про те, що ніякі види систематизації, крім кодифікації, не зможуть докорінно оновити доктринальні підходи до формування інформаційного законодавства та наповнити сучасним змістом його норми. Тільки кодифікація, за визначенням, містить в собі необхідний потенціал для генерації нового підходу в оновленні правового регулювання в інформаційній сфері, що обумовлено масштабними завданнями розвитку інформаційного суспільства в Україні.

У юридичній науці кодифікація законодавства визнана найбільш складним видом систематизації [519]. Деякі автори вважають, що кодифікація законодавства - це форма докорінної переробки діючих нормативних актів у певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості і компактності, а також розчистки нормативного масиву, звільнення від застарілих, що не виправдали себе норм [519]. Прийняття кодифікованого акту дозволяє привести правові норми до єдиної юридичної сили, яка надається новому кодифікованому акту органом, що його приймав [519].

В.К. Бабаєв вважає, що сенс кодифікації складається або в розробці нового, раніше не існуючого в системі законодавства акта, або в такій переробці раніше діючого акта, яка призводить до появи принципово іншого законодавчого припису [401, c. 333]. При цьому скасовуються застарілі юридичні норми, розробляються нові, усуваються прогалини в законодавстві та суперечності між нормативно-правовими актами. Кодифікація відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку права в цілому та являє собою найбільш радикальний спосіб систематизації законодавства, особливий вид правотворчості, що має на меті забезпечення єдиного, впорядкованого нормативного регулювання певного виду відносин, в результаті якого має місце системний розвиток законодавства в певній сфері [299, c. 3].

Деякі автори намагаються визначити кодифікацію через її результат, під яким розуміють вдосконалення як форми, так і змісту правового матеріалу, який внаслідок значних перетворень набуває ознак єдності та узгодженості [18].

Незважаючи на те, що проблема кодифікації є досить актуальною для багатьох галузей права,  в  юридичній   теорії   недостатньо розроблені методи

проведення кодифікації.

Існує досить велика кількість робіт, присвячених як окремим аспектам кодифікації, так і її загальним теоретичним положенням. Однак, як правило, конкретні зусилля з кодифікації тієї чи іншої галузі законодавства в сучасних умовах їх динамічного розвитку часто не призводять до очікуваного позитивного ефекту. Практика у вигляді правозастосування часто виявляє недоліки навіть теоретично найдосконалішої кодифікації. Тому, розділяючи точку зору, яка висловлена В.А. Сівіцьким [496], будемо вважати, що основний вектор розроблюваних підходів у кодифікації - це створення моделі як процесу кодифікації, так і кодифікаційного акта, що дозволяє з найменшими втратами ефективності розвивати законодавство, одночасно забезпечуючи його системність.

У кодифікації існує проблема розвитку стратегічних, системних підходів до визначення основних напрямів і сутності кодифікаційної роботи, її ідеологічних і методологічних основ [211]. Цю точку зору підтримує і О.В. Казакова, яка наполягає на необхідності доктринального розвитку і розробці методології кодифікації [274]. Узагальнюючи, І.В Арістова зауважує, що процес кодифікації проходить недостатньо ефективно, в першу чергу, в результаті недостатнього опрацювання науково-обґрунтованої концепції кодифікації нормативно-правових актів у період соціальних перетворень [22].

Крім того, вельми важливе перспективне бачення не тільки технології розробки майбутніх кодифікаційних актів, а й шляхи їх імплементації в чинне законодавче поле. Деякі автори пропонують створювати великі кодифікаційні «блоки», які не тільки б відповідали завданням поточного впорядкування законодавства, а й були розраховані на включення,  в якості складових частин у майбутній кодифікаційний звід. При цьому поточні акти доречно складати так, щоб їх, за можливістю не розділяючи на частини, можна було б включати в більші кодифікаційні підрозділи - в кодекси або єдині томи зводу [158].

Особливу увагу слід приділяти принципам галузі права як важливого теоретичного орієнтиру для кодифікації тих чи інших галузей законодавства, тому слабка розробленість принципів, що визначають концептуальні основи комплексних галузей законодавства, вважається істотним бар'єром на шляху ефективної кодифікації [253].

Всі вищеописані проблеми кодифікації повною мірою можна віднести і до кодифікації інформаційного законодавства. Дамо уточнене визначення цьому поняттю: кодифікація інформаційного законодавства - це такий вид систематизації, у процесі якої з метою приведення нормативно-правових актів до єдиної юридичної сили, усунення прогалин у правовому регулюванні, виключення застарілих і створення нових норм, що відповідають вимогам сучасного і майбутнього суспільного життя, проводиться докорінна, як зовнішня, так і внутрішня переробка інформаційного законодавства шляхом його заміни на новий кодифікаційний акт.

Кодифікаційні акти інформаційного законодавства повинні представляти собою органічну сукупність законів, що реалізують основні принципи правового регулювання в інформаційній сфері та об’єднують відповідні правові інститути, правові норми, що регулюють максимально повну сукупність інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин. Вважається, що одним із пріоритетних напрямів розвитку галузі інформаційного законодавства є його кодифікація і, отже, розробка єдиного нормативного правового документу, здатного впорядкувати весь масив нормативних правових актів в інформаційній сфері [98].

Необхідність кодифікації інформаційного законодавства не одноразово підкреслювалася низкою дослідників [37, 87, 276, 314]. Однак до цього часу в Україні фактично не проводилися тематична офіційна інкорпорація, консолідація або кодифікація в галузі інформаційного законодавства. При цьому не можна не погодитися з думкою О.В. Зайчука і Н.М. Оніщенка про те, що правова система України спочатку повинна формуватися не як сукупність розрізнених актів із вузьких питань, а як науково обґрунтована і взаємоузгоджена система кодифікованих актів, які повинні бути базою, основою системи законодавства країни [526].

Деякі дослідники вважають, що необхідність у кодифікації виникає тільки у разі, коли обсяг законодавчої бази повністю відповідає предмету регулювання, тобто коли всім відомим суспільним відносинам у певній сфері, що вимагають правового регулювання, відповідно поставлені  конкретні нормативно-правові акти. На їх думку, саме в цьому випадку може бути забезпечена ефективна кодифікація. Або, як стверджує К.І. Бєляков, кодифікацію доцільно проводити для тих галузей законодавства, в яких кількість правових норм досягла критичної маси [108]. Очевидно, таке бачення вирішення проблеми кодифікації має право на життя, оскільки такі умови максимально сприятливі для проведення комплексної, системної та повної кодифікації законодавства. Але в сучасних умовах розвитку українського законодавства такий підхід нереальний, оскільки це законодавство, особливо в інформаційній сфері, зазнає бурхливих змін.

Проведення на сучасному етапі кодифікації інформаційного законодавства на науково обґрунтованих засадах крім вище зазначених цілей дозволяє вирішити й інші досить важливі проблеми. Широко поширена думка про те, що норми права призначені для регулювання вже усталених суспільних відносин, які пройшли стадію формування, і обсяг яких досягає значних величин. Або, іншими словами, норми права як би фіксують певним формалізованим чином вже усталені правила реалізації суспільних відносин.

Однак норми права виконують й іншу, не менш важливу роль - вони формують умови для розвитку певних типів суспільних відносин, які тільки народжуються в суспільстві. Так було після виходу законів про приватизацію, про підприємництво, про електронний документ, про електронний цифровий підпис, про захист інформації в автоматизованих системах тощо. Проведення кодифікації інформаційного законодавства, в результаті чого може з'явитися новий масив правових норм, також створить відповідні умови для формування в майбутньому цивілізованих суспільних відносин в інформаційній сфері. З іншого боку, науково проведена кодифікація інформаційного законодавства створить системні орієнтири для майбутньої правотворчості в інформаційній сфері, в тих її галузях, які на сьогоднішній день ще не отримали відповідного розвитку.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html