У нас уже 18692 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Сучасні правові підходи до ліцензування діяльності в інформаційній сфері в умовах конвергенції інформаційних технологій

Правові доктрини держав у частині регулювання інформаційних відносин зазнавали змін  згідно з тими змінами, які відбувалися як у світі, так і в окремих державах відносно системи поглядів на розвиток інформаційної сфери та інформаційної інфраструктури. Але основний тренд цих змін формується під впливом двох системних факторів: демократизації суспільного і міжнародного життя та збільшення негативних наслідків реалізації інформаційних загроз. Ці два фактори істотно впливають на формування правових підходів визначення процедури допуску до діяльності в інформаційній сфері. У правових системах різних країн набули поширення два основні методи допуску до діяльності в інформаційній сфері: ліцензування і дозвіл. При цьому дозвільна система може будуватися на основі одного з двох принципів: реєстраційного та повідомного.

У різних державах реалізовані різні підходи до визначення процедури допуску до діяльності в інформаційній сфері, які визначають зміст організаційно-правової моделі, що фіксує ті чи інші обсяги, широту і жорсткість регулювання, а, отже, і зміст обмежень діяльності суб'єктів інформаційної сфери. Наприклад, модель, реалізована в США, традиційно містить мінімум обмежень. Схожа модель реалізована також в Англії, в якій, наприклад, відсутній закон про пресу. Протилежний підхід демонструє французька модель, яка визначає права і відповідальність засобів масової інформації та передбачає чіткі правові механізми їх функціонування. В ЄС не формується системне всеохоплююче  законодавче регулювання діяльності ЗМІ. Право ЄС сконцентровано на локальних питаннях, але, які мають системоутворюючий характер, – на конкуренції, плюралізмі та економічних питаннях, а також на питаннях реального забезпечення прав людини в інформаційній сфері. Тим не менш, в Європейському союзі питанням  визначення правової політики щодо ліцензування та дозволів на проведення діяльності в інформаційній сфері приділяється велика увага. Особливо це стосується ЗМІ та сфери застосування нових комп'ютерних технологій, зокрема, використання інтернет -технологій.

Міжнародне право останніх років, що присвячене правовому регулюванню відносин в інформаційній сфері, все більше тяжіє до зменшення ролі державного регулювання та все більше віддає перевагу ринковим механізмам (лібералізація, конкуренція тощо), а також механізмам саморегулювання в окремих сегментах інформаційної сфери.

Аналіз міжнародного і національних законодавств дає можливість виділити серед основних механізмів регулювання діяльності суб'єктів інформаційної інфраструктури наступні: механізми допуску до діяльності (дозволу чи ліцензії), регулювання поточної діяльності, нагляду за виконанням вимог законодавства суб'єктами інформаційної інфраструктури.

Світовий досвід свідчить про те, що зміст політики дозволів і ліцензування діяльності суб'єктів інформаційної сфери відіграє важливу роль у розвитку інформаційних процесів, у задоволенні інформаційних потреб усього суспільства. Дуже багато факторів впливають на зміст цієї політики і саме безпосереднє – інформаційна політика, спрямованість якої, в свою чергу, насамперед, залежить від внутрішньополітичного і зовнішньополітичного векторів розвитку тієї чи іншої країни. Зовнішньополітичні питання мають значний вплив на розвиток інформаційної сфери з двох причин:

– інформаційні процеси все більше набувають транскордонний характер, який має в якійсь частині навіть глобальні риси, що зовсім не применшує локальних факторів розвитку інформаційної сфери;

– національні сегменти інформаційної інфраструктури, які забезпечують

оборот інформації, особливо її поширення, все більше потребують гармонізованого функціонування один з одним (у контексті взаємодії з аналогічними сегментами інших держав), як в технологічному аспекті, так і у правовому.

На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства правовий інститут дозволів і ліцензування діяльності суб'єктів інформаційної сфери є одним із ключових факторів у питанні стимулювання впровадження і використання передових технологій поширення інформації, нейтралізації можливих негативних наслідків використання інформаційних технологій.

Еволюція інституту ліцензування в інформаційній сфері. Засоби масової інформації історично виникли як один з інструментів урядової політики. Такі відомі державні діячі, як Цезар [368], Петро I [301] і Наполеон [515], розуміючи виняткові можливості тодішніх «засобів масової інформації» у формуванні суспільної думки при проведенні в життя політики держави, самим безпосереднім чином впливали на створення і формування «редакційної політики» газет того часу. Намагаючись максимально довго зберегти свою монополію на ЗМІ, держави з самого початку створювали системи правової регламентації створення і функціонування ЗМІ.

У більш ранні періоди значиму роль у формуванні інформаційної політики щодо ЗМІ відігравала цензура. Завдяки механізму цензури правлячі кола намагалися організовувати дозований доступ широких верств населення до інформації. З ростом демократичних тенденцій у розвитку суспільства відбувається відмирання функцій цензури і на зміну їм приходить інститут дозволів створення друкованих ЗМІ. Особливо інтенсивно цей процес став розвиватися в середині минулого століття після прийняття Загальної декларації прав людини [146], Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [363], Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [200].

Винахід в минулому столітті радіо та телебачення призвело до появи ще більш впливових видів ЗМІ. Перші радіостанції та студії телевізійного мовлення були, як правило, державними. Однак технічний прогрес дозволив досить швидко залучити в цю сферу приватний капітал. З появою недержавних електронних ЗМІ з'явилась необхідність у публічній правової регламентації допуску до цієї діяльності. Крім позитивних факторів результатів діяльності електронних ЗМІ стали спостерігатися і негативні, обумовлені фактором масштабності та оперативності інформаційного впливу на населення держав. Разом з тим, електронні ЗМІ мали ще й властивість транскордонності, тобто коли передачі мовників одних країн могли прийматися в сусідніх країнах. Тому одна з перших конвенцій у галузі радіомовлення - це «Міжнародна конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру», підписана 28 країнами в 1936 році [362], СРСР приєдналася до неї в 1982 році.

Історично держави завжди контролювали питання допуску до діяльності у сфері зв'язку (електрозв'язку, радіозв'язку, телекомунікацій). Причини необхідності введення такого контролю історично були різними: від необхідності забезпечення національної безпеки до забезпечення конкуренції на ринку та захисту прав споживачів.

В історичному контексті процес ліцензування мав кілька етапів розвитку. На підставі вивчення різних оглядових матеріалів [304, 305, 639, 601] можна запропонувати наступну узагальнену модель розвитку та класифікації процесу ліцензування в телекомунікаціях. Спочатку дозволи на діяльність в інформаційній сфері, зокрема в галузі зв'язку, з'явилися як акти індивідуальної дії, в яких описувалися цілі діяльності суб'єкта інформаційної діяльності, його права та обов'язки, умови здійснення діяльності. Умовно таку модель регулювання можна назвати « індивідуальним» регулюванням.

Згодом в процесі накопичення правової та професійної практики, розширення інформаційного ринку стали з'являтися нормативно-правові акти загальної дії, в яких викладалися найзагальніші вимоги (рамкові) до системи дозволів (ліцензування). А вже в індивідуальних ліцензійних документах докладно описувалися індивідуальні вимоги до ліцензіатів щодо кваліфікації персоналу, технологій, що використовуються, порядку та етапності впровадження технологій, вимог до показників якості надання послуг і багато іншого. Цю модель ліцензування можна назвати «індивідуально-загальним» регулюванням з урахуванням того, що основна частка регламентуючих правил була зосереджена в індивідуальних ліцензіях.

З виникненням необхідності розвитку конкуренції індивідуальні вимоги скорочуються, спрощуються і максимально конкретизуються. Інші ж «індивідуальні» вимоги набувають характеру загальних і є однаковими для всіх. Це дозволило спростити процедуру ліцензування, зробити її більш прозорою і підвищити конкурентні умови здійснення діяльності в інформаційній сфері. Таку модель регулювання можна назвати «загально-індивідуальною». У цій моделі регулювання все ще зберігається принцип дозвільної системи допуску до діяльності в інформаційній сфері, який був покладений в основу всієї процедури ліцензування: ліцензіат зобов'язаний надавати конкретні послуги в певному вигляді та з певним змістом або з використанням конкретних технологій. Проте процеси конвергенції, які мають місце в технологіях, послугах і пристроях, особливо у кінцевих, призводять до нагальної необхідності перегляду парадигми правого регулювання ліцензування в інформаційній сфері, яка стала б максимально нейтральною як до інформаційних технологій, так і до змісту інформаційних послуг.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36969.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.