У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Філософсько–культурологічні витоки феномена особистісного самоствердження

Проблема формування активної, гармонійної особистості, громадянина, здатного забезпечити прогрес нації, висувається на перший план сучасного світорозуміння і свідчить про величезні перетворення життя суспільства. В основу побудови виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці покладено єдність складових категоріальних компонентів системи: "людина", "індивід", "особистість", "суб'єкт", "індивідуальність", філософсько–культурологічні, психолого–педагогічні концептуальні підходи.

Для розуміння механізмів розвитку культури особистісного самоствердження учня і значення цього процесу нами були проаналізовані різні підходи до суті людини, до місця, яке займає проблема особистості в науках про неї і навколишній світ, які використовувались нами як методичний базис.

У першу чергу методологію нашого дослідження становлять філософсько–культурологічні положення про всезагальний зв'язок, взаємну обумовленість і цілісність явищ і процесів навколишнього світу, про соціальну діяльність і творчу сутність особистості, яка виступає суб'єктом історичного процесу і розвитку матеріальної і духовної культури.

Проблема культури особистісного самоствердження – одна з усталених проблем людського життя, основний зміст якої становлять питання, як людині знайти себе, зреалізуватися, довести свою значущість собі та іншим людям. Людина завжди була одержима пошуком смислу життя і розуміння того, з чого складається її щоденне існування. Розібратися у всьому, об'єднати елементи соціального та індивідуального досвіду, творчо вилучити з нього моменти, які сприяють самоствердженню, – це галузь постійної потреби особистості [313, с.6]. Без самоствердження – як прагнення, як процесу і як результату – немає і не може бути особистості. Якщо скористатися відомим зображенням особистості у вигляді індивідуального, унікального, виняткового мікрокосмосу, то завдання самоствердження й полягає в конституюванні цієї унікальності, а також в її усвідомленні особистістю і доведенні до свідомості інших людей [212, с.73]. З цього приводу М. Бердяєв зазначав: "Я прагнув не ізоляції своєї особистості, не її замкнення в собі і не самоствердження, а розмикання в універсум, наповнення універсальним змістом" [43, с.286].

Необхідно відзначити, що категорія самоствердження особистості, незважаючи на її важливість і актуальність, залишається недостатньо досліджуваною. Вона перестає бути загальновживаною літературною конструкцією, яка адекватно застосовується у філософських працях і проходить у наш час дедалі складніший шлях теоретичного осмислення й поглиблення свого значення.

Аналіз явища поняття культури самоствердження особистості доцільно починати з розкриття тезаурусного уявлення цього феномена.

Предметом лінгвістичного аналізу поняття з'явилося його складне сполучення і семантичне поле.

Складне сполучення слова визначило шлях аналізу з двох напрямків:

  1. виокремлення як визначальної сутності поняття частини "само";
  2. виокремлення як визначальної сутності поняття частини "утвердження".

Представники першого напрямку вважають "само" визначальною частиною слова. Самоствердження розглядається в "колі понять", які означають джерело відмінності людини від усіх інших мешканців на землі [314, с.38].                                            Є.Нікітін, Н.Харламенкова визначають "само" сутнісною характеристикою самоствердження: людина відроджується від себе або здійснюється для себе, спрямовується на саму себе, виконує будь–що без сторонньої допомоги. Проблема самоствердження – не у відходженні від себе, а в зворотному поверненні до себе, у "самоустремлінні" [211, с.96].

Представники другого напряму визначають основне смислове навантаження за другою частиною слова – "утвердженням". "Ствердитися" означає міцно укріпитися, встановитися, переконатися в будь–чому, ствердно упевнитися.

У віддієслівному іменнику "утвердження" К.Абульханова–Славська вбачає "стратегію життя" [3], Г.Гачев – "ідею стійкості і стабільності у свідомості людини", "укорінення в бутті" [92].

Між цими двома напрямками у визначенні сутності поняття немає гострих суперечностей. Їх інтеграція сприяє розумінню самоствердження як цілісності, де кожна частина слова щільно пов'язана з іншою. В об'єднаному вигляді два вищесказаних слова означають утвердження себе, своєї особистості, свого значення в об'єктивному світі, який передбачає позитивну оцінку соціальним оточенням. Тобто сутність феномена особистісного самоствердження полягає у прагненні людини зайняти і постійно утримувати за допомогою своїх власних зусиль певне положення (статус) у суспільстві й мати позитивне, цілісне уявлення про саму себе.

Протилежними самоствердженню в науковій літературі названі самозаперечення [93] і самовідчуження [314].

Між цими зовнішньо схожими поняттями є суттєві відмінності: перші частини слова схожі між собою і відображують джерело активності, другі частини "заперечення" і "відчуження" – відображують результат реалізації активності і не є тотожними.

Самовідчуження ж – результат діалектичного процесу заперечення "себе минулого" заради "себе майбутнього", тобто самозаперечення виступає в суперечності та єдності із самоствердженням [253, с.378].

Самозаперечення є результатом життя людини "поза контекстом буття" і виявляється в нездатності співвіднести себе з ним, у неспроможності рухатися вперед, визначати перспективу власної життєвої долі [71; 94; 314].

Такі поняття як суспільне визнання, соціальний статус, успіх, упевненість у собі, прагнення до особистісної значущості, престиж, імідж, потреба в досягненнях і домінуванні можна вважати такими, що визначають той чи інший бік поняття "самоствердження".

Аналіз літератури [7; 45; 49; 91; 131; 171; 195; 313; 340] дозволив виокремити такі напрямки у вивченні категорії самоствердження особистості:

  • дослідження потреби в самоствердженні як природної потреби людини (А.Маслоу, О.Леонтьєв, С.Березін, І.Бех, Ю.Ган, Г.Сайкіна, С.Каверін);
  • дослідження основних передумов самоствердження (І.Кант, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Адлер);
  • дослідження самоствердження запереченням інших "Я" і запереченням свого "Я" (А.Шопенгауер, А.Адлер, Ф.Ніцше, М.Цибра);
  • дослідження самоствердження через рівні домагань, що виникають (К.Левін, Л.Виготський та ін.) [34, с.29–30].

Із середини XX століття слово "самоствердження" часто зустрічається на сторінках журналів і книг, але мимохідь і без пояснення його істинного смислу: припускалося, що питання достатньо ясне, оскільки конкретне і тим самим виключалася його складність і багатоплановість. З цієї причини статті про самоствердження не зустрілися нами у філософських словниках, довідниках або енциклопедії тих років.

Окрему спробу визначення самоствердження особистості можна знайти в тлумачному словнику російської мови: "Самоствердження – в ідеалістичній філософії – утвердження власної творчої діяльності, створення суб'єктом, який заперечує об'єктивність світу" [285; 143]. В академічному виданні словника російської мови дається інша інтерпретація цього явища: "Самоствердження – утвердження власної особистості, її цінності і значущості" [266].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/328090.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.