Перекладач в системі суб’єктів адміністративно-деліктного провадження

Визначення місця перекладача в системі суб’єктів адміністративно-деліктного провадження має неабияке значення для всебічного та повного дослідження особливостей його адміністративно-процесуального статусу у відповідному провадженні, ґрунтовного аналізу внутрішніх і зовнішніх зв’язків у системі суб’єктів адміністративно-деліктного провадження.

Для визначення місця перекладача в системі суб’єктів адміністративно-деліктного провадження, насамперед, варто визначити, що являє собою система суб’єктів адміністративно-деліктного провадження. Слово „система” (від давньогрецького σύστημα – сполучення) має багато значень: поєднання, організм, пристрій, організація, спілка, устрій, керівний орган. У філософській літературі система розглядається як сукупність елементів, які перебувають у відносинах і зв’язках між собою й утворюють певну цілісність та єдність між собою [222, с. 408]. Будь-яку суспільну систему, в тому числі й суб’єктів адміністративно-деліктного провадження, не можливо уявити без взаємозв’язків між її підсистемами та елементами. Якщо ж такі взаємозв’язки відсутні, тоді не можна говорити і про систему. Системою прийнято називати „множину взаємопов’язаних елементів, відокремлену від середовища і яка взаємодіє з ним як ціле” [244, с. 359]. Функціонування системи як єдиного цілого забезпечується зв’язками між елементами. Зв’язок – це передача матеріальних, енергетичних або інформаційних компонентів від одного об’єкта до іншого; зв’язки поділяються на внутрішні, коли таке перенесення компонентів відбувається між елементами системи, і зовнішні, коли вихід однієї системи стає входом до іншої [245].

Суб’єктів адміністративно-деліктного провадження також можна розглядати як певну їх систему із притаманними зв’язками між ними (внутрішніми, зовнішніми), із певною своєрідністю, множинністю й розмаїттям (державні, недержавні) суб’єктів (елементів), їх різною функціональною роллю (лідируючи, ті, що сприяють, ті, що зацікавлені у результатах справи, тощо), розмаїттям правових підстав утворення, специфікою процесуальної участі у справі, специфікою регламентації процесуального статусу тощо.

У законодавстві визначення системи суб’єктів адміністративно-деліктного провадження немає, у КпАП України (глава 21) визначено осіб, які беруть участь в адміністративно-деліктному провадженні, (ст.268-274), до них належать: 1) особа, яка притягується до адміністративної відповідальності; 2) потерпілий; 3) законні представники; 4) захисник; 5) свідки; 6) експерт; 7) перекладач. Отже, нормативна дефініція відсутня, в наявності лише перерахування елементів відповідної системи – суб’єктів адміністративно-деліктного провадження.

В адміністративно-правовій літературі стосовно системи суб’єктів адміністративно-деліктного провадження можна зустріти використання різних термінів, різні варіанти їх розподілу на групи. Так, наприклад В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко використовують поняття „учасники провадження” [36, с. 300], Д.М. Бахрах, С.В. Ківалов, Л.Р. Біла – термін „суб’єкти провадження” [246, с. 133-134; 218, с. 54]. При цьому слід наголосити, що ці поняття не є синонімічними, оскільки суб’єкти – це можливі учасники адміністративно-деліктного провадження, а учасники – це реальні учасники, особи, що безпосередньо вже беруть участь в адміністративно-деліктному провадженні. Так, наприклад, автори підручника „Адміністративне право України” за реакцією Ю.П. Битяка наголошують, що поняття „суб’єкт процесу”, в тому числі й адміністративно-деліктного провадження, є більш широким, ніж поняття „учасник процесу” [247, с. 157-158], і це цілком вірно, адже суб’єкти – це всі ті особи, які можуть брати участь в адміністративно-деліктному провадженні, а учасники – це ті, що вже беруть участь у провадженні. О.М. Бандурка, М.М. Тищенко розглядають суб’єктів адміністративного процесу, в тому числі й адміністративно-деліктного провадження, як певну систему. При цьому пропонують розмежовувати лідируючих та інших суб’єктів і саме до останніх відносять перекладача [26, с. 54-57]. В.К. Колпаков стверджує, що адміністративно-деліктні провадження складаються із дій низки органів та осіб, які беруть участь у ньому [14, с. 406]. Вчений-адміністративіст поділяє суб’єктів адміністративно-деліктного провадження на кілька груп: 1) компетентні органи і особи, наділені правом на владні дії (акти), що впливають на рух і долю справи, до яких, наприклад, належать суб’єкти, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення; суб’єкти, які впливають на рух і долю справи, але розглядати справи не уповноважені (прокурор); які реалізують заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення; 2) суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі (особа, яка притягується до відповідальності; потерпілий; законні представники; захисники та інші фахівці у галузі права); 3) суб’єкти, що сприяють встановленню об’єктивної істини шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відомої їм інформації щодо обставин правопорушення (свідки); 4) суб’єкти, які мають спеціальні знання і залучаються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що фігурують у справі (такими суб’єктами є експерти і перекладачі); 5) суб’єкти, що засвідчують важливі для встановлення об’єктивної істини факти, дії, обставини (поняті); 6) суб’єкти, що сприяють виконанню постанови по справі (до таких суб’єктів належать формування громадськості, трудові колективи, адміністрація за місцем роботи, навчання або проживання правопорушників). Вони співпрацюють із органами публічної влади, допомагаючи їм у виконанні функцій щодо протидії адміністративним деліктам [71, с. 146-147]. Щодо визначення поняття „учасники адміністративно-деліктного провадження” Д.М. Бахрах розглядає їх у більш стислій формі: 1) компетентні органи і посадові особи, наділені правом видавати владні акти, складати правові документи, визначати рух і долю адміністративної справи; 2) суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі; 3) особи і органи, що сприяють здійсненню адміністративно-деліктного провадження [248, с. 14-15]. В.Г. Перепелюк розподіляє суб’єктів адміністративного провадження також на групи: „провід (у розумінні – провідні) та учасників, останніх, у свою чергу, поділяє на лідируючих суб’єктів, зацікавлених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи” [29, с. 161]. Перекладач як учасник провадження залучається лідируючим суб’єктом (проводом) на прохання зацікавленої особи, що не володіє мовою, якою ведеться провадження по справі, або за власною ініціативою в інтересах забезпечення повного та точного перекладу, який йому доручено. Процесуальні дії, які реалізуються у межах адміністративно-деліктного провадження, передбачають обов’язкову участь у них відповідних осіб, наділених певними процесуальними правами й обов’язками, тобто суб’єктів адміністративно-деліктного провадження, адміністративно-процесуальна правосуб’єктність яких залежить від функцій, які вони виконують у відповідному провадженні. О.В. Кузьменко наголошує на тому, що розподіл суб’єктів адміністративно-деліктного провадження має місце з певним уточненням функціональних повноважень [249, с. 175]. Вчений-адміністративіст характеризує суб’єкта адміністративно-деліктного провадження як носія прав і обов’язків з реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатен реалізовувати надані права і виконувати обов’язки щодо процесуальної діяльності, а учасника провадження визначає як реального індивіда провадження [249, с. 176]. Залежно від обсягу зазначених прав, обов’язків і виконуваних процесуальних функцій, Л.В. Коваль суб’єктів провадження поділяє на два види: 1) ті, що наділені владними повноваженнями, тобто „лідерські” суб’єкти, які заінтересовані в перебігу та наслідках індивідуальної справи; 2) ті, які мають „пасивну” позицію щодо перебігу та наслідків справи, їх залучають до участі у зв’язку із необхідністю повного й всебічного дослідження всіх обставин у справі [250, с. 111]. С.В. Ківалов усіх суб’єктів відповідного провадження пропонує виділити в чотири умовні групи: 1) компетентні державні органи та посадові особи, які розглядають справи про адміністративні правопорушення, приймають акти владного характеру; 2) суб’єкти, які мають особисту зацікавленість у справі; 3) особи та органи, які сприяють здійсненню провадження, виявленню об’єктивної істини; 4) інші особи та органи, що сприяють виконанню постанов [218, с. 54]. Термін „учасник провадження” вчений вважає значно вужчим і охоплює тих осіб, які вступають до адміністративного провадження для захисту своїх прав та законних інтересів, захисту прав та законних інтересів інших осіб або з метою сприяння здійсненню адміністративного провадження [43, с. 86]. На думку О.І. Миколенка, якщо розглядати адміністративно-деліктне провадження як один із видів правозастосовної діяльності, то поняття „суб’єкт провадження” і „учасник провадження” виключають одне одного, а, якщо адміністративно-деліктне провадження розглядати як специфічну сукупність правовідносин, тоді „суб’єкт провадження” є потенційним учасником правовідносин, а учасником провадження може бути тільки суб’єкт провадження [251, с. 146]. До суб’єктів адміністративно-деліктного провадження вчений відносить осіб, що наділені державою здатністю бути учасниками адміністративно-процесуальних відносин з певних категорій справ про адміністративні правопорушення в ході здійснення процесуально-забезпечувальних заходів або на певній його стадії. Учасниками провадження вважає осіб, які безпосередньо приймають участь у певних адміністративно-процесуальних правовідносинах, залежно від категорії справи і стадії адміністративно-деліктного провадження [251, с. 148]. О.П. Картавцев зазначає, що суб’єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини, але у конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин, тобто якщо громадянином, наприклад, не було вчинено правопорушень, то він не є суб’єктом адміністративно-деліктних відносин [252, с. 15]. При цьому треба враховувати, що „суб’єкти” в адміністративно-деліктному провадженні – це особи, наділені здатністю бути учасниками адміністративно-процесуальних взаємовідносин щодо певних категорій справ про адміністративні правопорушення, у ході здійснення процесуально-забезпечувальних заходів або на певній стадії адміністративно-деліктного провадження. У свою чергу, учасники адміністративно-деліктного провадження – це особи, що приймають безпосередню особисту участь у певних адміністративно-процесуальних правовідносинах залежно від категорії справи і стадії адміністративно-деліктного провадження. Т.О. Коломоєць всіх учасників адміністративно-деліктного провадження розділяє на групи залежно від різних критеріїв, серед яких домінуючими є: роль і призначення, зміст і обсяг повноважень, форми і методи участі, залежно від яких учасники провадження поділяються на: 1) компетентні органи та посадових осіб, що наділені правом приймати владні акти, складати правові документи, які впливають на результат справ (органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; особи, що мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення; особи, що мають право здійснювати процесуально-забезпечувальні заходи примусу); 2) особи, що мають безпосередні інтереси у справі (особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, їх законні представники); 3) особи і органи, що сприяють здійсненню провадження (свідки, експерти, перекладачі); 4) інші особи, що сприяють виконанню постанов у справі, профілактиці адміністративних правопорушень [6, с. 236]. В.М. Гошовський вважає суб’єктами адміністративно-деліктного провадження осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, органів (посадових осіб), правомочних здійснювати адміністративне затримання, осіб, які розглядають і вирішують справу про адміністративне правопорушення, прокурора, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, її законного представника, захисника, потерпілого, його представника, свідка, експерта, перекладача [253, с. 16], тобто просто здійснює їх перерахування. М.В. Завальний визначає учасників провадження як осіб, що беруть особисту участь у певних адміністративно-процесуальних правовідносинах, залежно від категорії справи про адміністративне правопорушення і стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Залежно від ролі й призначення, змісту й обсягу повноважень, форм і методів участі органів (посадових осіб) і громадян, вчений поділяє учасників адміністративно-деліктного провадження на кілька груп: 1) компетентні органи й посадові особи, наділені правом приймати владні акти, складати правові документи, що впливають на результат справи; 2) особи, що мають безпосередні інтереси у справі; 3) особи й органи, що сприяють здійсненню провадження; 4) інші особи й органи, які сприяють виконанню постанови у справі, профілактиці адміністративних правопорушень [254, с. 29-30]. О.В. Кузьменко всіх суб’єктів (використовує саме цей термін) адміністративно-деліктного провадження класифікує за характером процесуального статусу на три групи: 1) суб’єкти, що вирішують справу; 2) суб’єкти, щодо яких вирішується справа; 3) допоміжні учасники процесу [255, с. 410]. На думку В.К. Колпакова, учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення – це онтологічна категорія, і кожен з них є правовим феноменом, тобто абстрактним і об’єктивним відображенням реальних існуючих фактів участі тих чи інших осіб в адміністративно-деліктних провадженнях; щодо суб’єктів адміністративно-деліктного провадження, вважає їх категорією гносеологічною і містить суб’єктивні погляди на властивості, що характеризують учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення [14, с. 408]. А.Б. Іванюженко поділяє учасників провадження, по-перше, на основних: посадові особи, уповноважені розглядати справу про адміністративні правопорушення; органи, які виконують постанову про накладання адміністративного стягнення; особа, що притягується до адміністративної відповідальності; потерпілий і, по-друге, на факультативних: законний представник, адвокат, перекладач, прокурор, свідок, експерт, фахівець, свідок [256, с. 20-21]. А.Т. Комзюк виокремлює дві групи учасників адміністративно-деліктного провадження – центральні особи та інші учасники [257, с. 59-60]. До інших учасників провадження, які виконують обслуговуючі функції, які не вважаються процесуальними діями, спрямованими на розв’язання публічно-правового спору, їх обов’язком є обслуговуючий характер, спрощення процедури розгляду та вирішення адміністративної справи, або ж забезпечення її нормального перебігу, науковець відносить і перекладача [54, с. 182]. Т.О. Коломоєць вважає учасниками провадження осіб: 1) які притягуються до адміністративної відповідальності; 2) потерпілого; 3) законних представників; 4) свідка; 5) експерта; 6) перекладача [6, с. 234-235]. А.В. Іванов зауважує, що система учасників адміністративно-деліктного провадження являє собою певну сукупність цих учасників й обов’язково передбачає наявність зв’язків між ними [131, с. 86]. Отже, зустрічаємо вказівку не просто про елементи цієї системи (суб’єктів), а й про зв’язки між ними, які є обов’язковою ознакою системи. Р.В. Сінєльнік посилається на норми адміністративно-деліктного законодавства (главу 21 КпАП України), в якому зустрічається більш загальне формулювання – „Особи, що беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення”, до яких належать суб’єкти адміністративного проступку, їх законні представники, захисник, потерпілий, свідок, експерт, перекладач [130, с. 71]. При цьому, чомусь забуває автор про особу, що розглядає справу про адміністративне правопорушення. І.О. Сквірський слушно зазначає, що фактично має місце перерахування всіх осіб, які беруть участь в адміністративно-деліктному провадженні, щоправда, із певним їх групуванням [258, с. 105]. Стосовно перерахування можна погодитися, що ж до групування, то це питання є дуже дискусійним, оскільки нормативного групування, на жаль, немає, воно в наявності лише у наукових, навчальних галузевих джерелах.

Таким чином, узагальнюючи погляди науковців, слід зазначити, що у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині найбільш усталеною видається позиція щодо поняття „учасник провадження” як складової поняття „суб’єкт провадження”. Учасниками адміністративно-деліктного провадження є компетентні органи, що наділені правом приймати офіційно владні акти і складати правові документи, що визначають рух і долю справи. До них відносяться: державні органи, які приймають постанови по суті справи (про застосування санкцій), змінюють або скасовують їх; компетентні органи, які створюють процесуальні підстави для прийняття, скасування або зміни постанов (складають протоколи про адміністративне правопорушення, направляють справи по підвідомчості, оскаржують постанови тощо); органи, які виконують постанови (судові виконавці і т.д.). Учасники адміністративно-деліктного провадження – це і особи, що мають особистий інтерес у справі: особа, яка притягується до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники (батьки, опікуни, піклувальники, керівники); захисник. І нарешті, особи та органи, які сприяють здійсненню провадження, – свідки, експерти, перекладачі, – є також учасниками адміністративно-деліктного провадження. Якщо суб’єкти адміністративно-деліктного провадження – це потенційні учасники, то самі учасники адміністративно-деліктного провадження – це реальні особи в адміністративно-деліктному провадженні.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37252.html