Особливості участі перекладача на окремих стадіях адміністративно-деліктного провадження

Досліджуючи адміністративно-процесуальний статус перекладача в адміністративно-деліктному провадженні, слід детально зупинитися на аналізі його ролі і функцій на кожній стадії відповідного провадження, що надасть можливість більш ґрунтовно з’ясувати динаміку його статусу. Адміністративно-деліктне провадження – це стадійна діяльність, сукупність стадій, що послідовно змінюють одна одну та мають визначене коло суб’єктів, завдання, мету. Варто погодитись із А.М. Васильєвим, що кожна стадія адміністративного процесу може бути правильно організована лише за умови визначення її чіткої мети, що відповідає загальній меті всього процесу [277, с. 20]. Таке твердження стосується і адміністративно-деліктного провадження.

Адміністративно-деліктне провадження складається із сукупності процесуальних дій, які, у свою чергу, складаються із процесуальних стадій, а останні розподіляються на простіші складові – етапи. Так, на думку О.В. Кузьменко, адміністративні провадження здійснюється за певними стадіями з додержанням принципів адміністративного процесу. За її твердженням, провадження у справах про адміністративні проступки – це нормативно врегульована діяльність уповноважених суб’єктів із застосування адміністративної відповідальності за скоєний адміністративний проступок, а також із попередження адміністративних правопорушень [4, с. 139]. Досліджуючи адміністративний процес, О.В. Кузьменко відзначає, що він має складну структуру, яку можна розглядати як по вертикалі, так і по горизонталі.

По „горизонталі” адміністративний процес складається із адміністративних проваджень, які мають різне смислове навантаження. По-перше, „провадження” – це певні правовідносини, що охороняються названим провадженням та відрізняються предметною характеристикою і спорідненістю із відповідними матеріальними відносинами; по-друге, під терміном „провадження” розуміють і відмінний від інших проваджень порядок розгляду юридичних справ; по-третє, цей термін означає прийняття у справі рішення, яке розрізняється з рішенням в іншому провадженні [4, с. 36]. По „вертикалі” структуру адміністративного процесу О.В. Кузьменко представляє таким чином: адміністративний процес і адміністративне провадження співвідносяться між собою як загальне і часткове, як ціле і його частина. Між адміністративним процесом (цілим) і адміністративним провадженням (частиною цього цілого) існують нерозривні взаємо-зумовлюючі та системоутворюючі зв’язки і відносини. Будь-яке адміністративне провадження, зокрема адміністративно-деліктне, складається із низки окремих дій [4, с. 41]. Вивчення таких процедурних дій у різних видах адміністративних проваджень свідчить про ознаки, притаманні їм. По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна процедура змінює іншу, утворюючи своєрідну низку дій. По-друге, вони мають невипадковий характер, їх послідовність логічно визначена. Так, наприклад, винесення постанови у справі не може передувати такій процедурі, як складання протоколу про адміністративні правопорушення. По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням процедури. По-четверте, здійснення тієї чи іншої процедури у провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і реалізуються за допомогою матеріальних норм адміністративного права [278, с. 209]. Зазначені послідовні процедури, що змінюють одна одну, прийнято називати стадіями адміністративного провадження, які притаманні й адміністративно-деліктному провадженню. При цьому, слід зазначити, що стадії не повторюються, тому через їх аналіз можна охарактеризувати адміністративно-деліктне провадження в цілому. Також варто зауважити, що кожна стадія адміністративно-деліктного провадження регулюється процесуальними нормами. Разом із тим, слід відмітити, що адміністративно-деліктному провадженню не властива складна процедура розслідування справ, домінуючою тезою у наявних джерелах є його спрощеність, оперативність. Таке становище пояснюється тим, що адміністративні правопорушення здебільшого „легко” встановлюються і, як правило, не потребують багато часу для розслідування і розгляду, порівняно із справами кримінального провадження. Аналіз наявних джерел та чинного законодавства України дозволяє виділяти два види адміністративно-деліктного провадження: звичайне та спрощене.

Звичайне провадження детально регламентовано чинним законодавством, основні його положення зафіксовані у розділах Кодексу України про адміністративні правопорушення: „Провадження в справах про адміністративні правопорушення” (розділ 4) та „Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень” (розділ 5). Звичайне провадження передбачає складання протоколу; визначає зміст, запобіжні заходи і порядок їх застосування; права і обов’язки учасників провадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами. Йому притаманні наступні особливості: 1) виникає у зв’язку із вчиненням адміністративного проступку та необхідністю проведення адміністративного розслідування; 2) реалізується тільки визначеним законодавством колом суб’єктів, особливе місце серед яких посідають органи виконавчої влади; 3) процесуальні акти цього провадження мають певну специфіку; 4) за допомогою даного провадження реалізуються заходи адміністративної відповідальності [4, с. 139]. Воно передбачає для всіх стадій послідовність всіх обов’язкових дій.

Слід зазначити, що справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатись і в порядку спрощеного (скороченого) провадження, якому варто приділити увагу. Спрощене провадження представляє собою нормативно закріплений та „скорочений” або „прискорений” у часі порядок здійснення процесуальних дій, „зведених до мінімуму”, органом (посадовою особою) при розгляді і вирішенні справ про адміністративні правопорушення [279, с. 101]. При цьому винна особа відповідає за шкідливість своєї поведінки у межах санкції КпАП України, а також відшкодовує спричинену шкоду. Процес спрощеного (скороченого) провадження можна охарактеризувати за такими ознаками: 1) виявлення вчинку; 2) погодження правопорушника на визнання шкідливості поведінки; 3) сплата штрафу на місці проступку або оголення попередження; 4) отримання квитанції про сплату штрафної санкції, або постанови про оголошення попередження. Спрощене (прискорене) провадження має місце лише щодо незначної кількості правопорушень, прямо передбачених ст.258 КпАП України. Відповідне провадження відзначається мінімумом процесуальних дій. В такому випадку протокол не складається, а уповноваженим органом (посадовою особою), що виявила правопорушення, на місці його вчинення виноситься постанова (із зазначенням адміністративного стягнення, що накладається: штрафу у розмірі, визначеного діючим законодавством, або попередження) у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 КпАП України. Спрощене провадження характеризується оперативністю реалізації своїх форм. При такому провадженні не має потреби у письмових доказах, оскільки стадії адміністративно-деліктного провадження поєднуються в єдине ціле. До суб’єктів провадження у даному випадку відносять правопорушника та представника органу державної влади, уповноваженого накладати даний вид стягнення. Проаналізувавши процедуру спрощеного провадження, можна зробити висновок про те, що вона має очевидну економність у порівнянні із звичайним адміністративно-деліктним провадженням.

В адміністративно-правовій науці мають місце різні погляди науковців на визначення кількості та назв стадій адміністративно-деліктного провадження у відповідному звичайному та спрощеному вигляді. Так, наприклад, В.К. Колпаков надає розгорнуту характеристику адміністративним правопорушенням, провадження за якими здійснюється у спрощеній формі [280, с. 353]. О.М. Бандурка, М.М. Тищенко вказують на існування двох основних видів адміністративно-деліктних проваджень: в першій інстанції та у другій інстанції [26, с. 50]. Проте, слід зазначити, що наразі справи про адміністративні правопорушення не розглядаються у другій інстанції, тобто постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. Однак, відповідно до ст.288 КпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено до місцевого адміністративного суду у порядку, визначеному КАС України, з притаманними йому особливостями. Подання адміністративного позову до суду є процесуальною підставою виникнення адміністративно-процесуальних відносин щодо здійснення адміністративного судочинства. З цього моменту особа, яка подає позовну заяву, набуває статусу позивача і відповідно до КАС України діє на захист своїх порушених прав, свобод, законних інтересів. Вимога позивача звертається до іншої головної особи судового адміністративного процесу – відповідача, процесуальна правосуб’єктність якого виникає після прийняття позовної заяви адміністративним судом. Відповідачем виступає суб’єкт владних повноважень. Окрім позивача і відповідача, у справі беруть участь треті особи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. П.А. Пєтухов виділяє різновиди адміністративно-деліктного провадження: звичайне і спрощене (прискорене) [281, с. 18-19]. О.Ю. Якімов виокремлює: одноособове, колегіальне, особливе провадження [23, с. 6]. М.В. Завальний наводить дві форми адміністративно-юрисдикційної діяльності: загальне та спрощене провадження, які, у свою чергу, залежать від складності процедури, пов’язаної із характером і ступенем суспільної шкідливості адміністративного проступку [254, с. 18-19]. В.О. Тімашов на основі загального аналізу законодавства України виділяє два види проваджень у справах про адміністративні правопорушення – звичайне, спрощене, останнє характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю, і зважаючи на це, визначає, що особливості провадження залежать від суб’єктів, які його здійснюють [282, с. 11]. І.В. Панова висловлює думку щодо необхідності виокремлення таких адміністративно-деліктних проваджень як: у першій інстанції; прискорене; спеціальне (застосування адміністративних стягнень за вчинення діянь, які не мають значної суспільної шкідливості); у другій інстанції [283, с. 93, 97]. Автори підручника „Адміністративне право” за загальною редакцією Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй виділяють звичайне та прискорене провадження, при цьому прискорене провадження, на їх погляд, характеризується спрощеною процесуальною регламентацією, мінімальністю процесуальних актів, певною „спресованістю” стадій [5, с. 229].

Враховуючи домінуючу точку зору вчених-адміністративістів, слід зупинитись на двох видах адміністративно-деліктного провадження: звичайному і спрощеному. Фактично слід акцентувати увагу на стадіях адміністративно-деліктного провадження і на специфіці їх розгляду.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37252.html