Поняття, види та механізм психологічного впливу в умовах міжособистісної взаємодії

Проблема застосування психологічного впливу у сфері судочинства є дискусійною. Наприклад, О. Я. Баєв [7], В. К. Весельський [22], В. Г. Гончаренко [19], В. О. Коновалова [23], М. В. Костицький [24], І. І. Котюк [3], О. Р. Ратінов [25], Ф. М. Сокиран [20], М. П. Хайдуков [11] визнають можливість і необхідність його застосування у сфері судочинства, а інші категорично це заперечують [26, с. 325; 27, с. 106]. Відсутність підстав для реалізації можливостей психологічного впливу у сфері судочинства мотивується посиланням на частину 2 статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [28, с. 8], а оскільки чинне законодавство України, яке визначає повноваження правоохоронних органів, не передбачає здійснення психологічного впливу як способу вирішення завдань судочинства, то його застосування в практиці правоохоронної діяльності є безпідставним.

Водночас є очевидним, що такий підхід науково некоректний, оскільки психологічний вплив не є способом розслідування чи судового розгляду справи, а використовується лише для покращення результатів діяльності правоохоронних органів. Застосування психологічного впливу у сфері судочинства має на меті спрямувати взаємодію учасників процесу в конструктивне русло, що сприятиме раціональному вирішенню його завдань.

Адже і досудове слідство, й судовий розгляд справи за своїм змістом є діяльністю, яка набуває об’єктивного прояву у вигляді безпосередньої чи опосередкованої взаємодії її учасників. У свою чергу головною передумовою міжособистісної взаємодії взагалі та у сфері судочинства зокрема є спілкування як «процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який зумовлюється їх потребами в спільній діяльності» [16, с. 105]. Отже, спілкування при розслідуванні та судовому розгляді справи є засобом, за допомогою якого може здійснюватися обмін інформацією та організація спільної діяльності, що спрямована на розв’язання завдань судочинства. А спілкування як форма міжособистісної взаємодії, що відбувається під час проведення слідчих та судових дій, може супроводжуватись психологічним впливом.

Інколи стверджують, що психологічний вплив має застосовуватися лише для подолання конфліктних ситуацій, що виникають у ході розслідування чи судового розгляду справи [7, с. 65]. На нашу думку, такий підхід є неправильним, оскільки психологічний вплив є не тільки засобом подолання конфліктної ситуації, а й виступає умовою, за якої за допомогою його методів можливе вирішення цього завдання.

У цьому контексті дискусійними є твердження, що психологічний вплив є обов’язковим елементом спілкування, який присутній завжди при проведенні слідчих дій, а не тільки за наявності протидії (наприклад, з метою надання допомоги у відновленні в пам’яті забутого) [22, с. 24] або, що слідча діяльність – це специфічна форма спілкування особи, що здійснює розслідування, з особами, які залучаються до сфери кримінального судочинства. Таке спілкування, обов’язковим елементом якого є вплив, засновується на існуючих закономірностях психології [29, с. 46].

На наше переконання, психологічний вплив не є обов’язковим елементом процесу спілкування і не може ним бути, оскільки інакше спілкування в цілому мало б виключно мотиваційний характер, а люди вступали б у взаємодію лише з метою спонукати один одного до певних дій. З огляду на це, слушною є позиція І. І. Котюка, який розрізняє психічний і психологічний вплив, вказуючи, що психічний вплив – це будь-який вплив на психіку, а психологічний вплив – це заснована на методах психології діяльність, спрямована на психіку людини з метою стимулювання очікуваної поведінки [3, с. 379]. Але оскільки метою побутового чи виробничого спілкування є встановлення і розвиток контактів між людьми для поліпшення і вдосконалення їх співжиття, то тут, як правило, обходяться лише результатами незначної взаємодії і до методів психологічного впливу звертаються лише у виняткових випадках. Що ж до спілкування у сфері судочинства, то воно, як правило, спрямоване на вирішення конкретних завдань і насамперед на отримання достовірної інформації про обставини справи, у зв’язку з чим без методів психологічного впливу вже не обійтись. Хоча і в такому разі психологічний вплив застосовується лише тоді, коли завдання судочинства за допомогою будь-яких інших визначених законом засобів вирішити неможливо. А в інших випадках вдаватися до психологічного впливу просто немає потреби. Отже, психічний вплив є невід’ємною складовою будь-якого спілкування, а психологічний вплив є засобом вирішення конкретних завдань, що виникають у ході розслідування чи судового розгляду справи. Наприклад, попередження свідка чи потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання перед початком допиту є за своєю природою тактичним прийомом, заснованим на такому методі психологічного впливу, як переконання. Саме тому є підстави стверджувати, що допит розпочинається із застосування психологічного впливу. Водночас попередження свідка чи потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання не завжди можна розглядати як тактичний прийом, заснований на відповідному методі психологічного впливу, а лише в тих випадках, коли таке попередження, крім потреби дотримання процесуальних правил, застосовується працівниками правоохоронних органів свідомо, з метою протидіяти повідомленню неправдивих або неповних відомостей про обставини справи.

Таким чином, психологічний вплив у сфері судочинства є засобом спілкування і застосовується для ефективної реалізації його функцій. Психологічний же вплив у процесі взаємодії працівників правоохоронних органів з учасниками справи шляхом спілкування може й не застосовуватися, оскільки поза спілкуванням психологічний вплив не існує.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/30979.html