У нас уже 18694 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Правові засади застосування психологічного впливу у сфері судочинства

Практична реалізація можливостей психологічного впливу пов’язана з проблемою його допустимості у сфері судочинства. І погляди з цього приводу висловлені різні. Зокрема, деякі дослідники вважають, що здійснення психологічного впливу загрожує психологічній безпеці особистості, яку розуміють як стан інформаційного середовища та умови життєдіяльності суспільства, що не сприяє порушенню цілісності, адаптивності функціонування і розвитку соціальних суб’єктів (окремої людини, груп, суспільства в цілому) [42, с. 38].

Привертає увагу й те, що противники психологічного впливу у сфері судочинства зводять його до насильства і на цій підставі роблять висновок про недопустимість і протиправність його застосування. Однак таке розуміння психологічного впливу є необґрунтованим, оскільки очевидним є те, що «слідчий постійно впливає на людей своїми владними приписами, виховними заходами, процесуальними засобами примусу» [25, с. 195]. Так, попередження свідків про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, пояснення обвинуваченому значення щирого каяття у вчиненні злочину є за своєю суттю тактичними прийомами, заснованими на методах психологічного впливу. Отже, законодавством заздалегідь визначено інструментарій здійснення психологічного впливу у сфері судочинства, що дає підстави робити висновок про правомірність і допустимість такого впливу.

На наш погляд, слід погодитися з думкою, що застосування правомірного психологічного впливу не тільки є допустимим, а й необхідним. Інакше працівник правоохоронних органів виявиться неозброєним перед правопорушниками або недобросовісними свідками, а процес розкриття злочину – вихолощеним; юрист перетвориться на стенографіста, який просто фіксує те, що йому повідомлять, або, що він побачить сам, а протилежна сторона заздалегідь отримає можливість для протидії, фальсифікації, маскування [43, с. 141–142].

Традиційно вважається, що критерієм правомірності застосування психологічного впливу у сфері судочинства є наявність у особи, яку піддають впливу, свободи вибору тієї чи іншої позиції [25, с. 195]. Отже, перетворення психологічного впливу на психологічне насильство відбувається у разі позбавлення (чи обмеження) відповідної особи права на власний розсуд приймати рішення щодо своєї поведінки під час досудового слідства чи судового розгляду справи. Утім, постає питання, чи має місце психологічне насильство, якщо слідчий таким чином здійснює допит, що допитуваний всупереч своєму бажанню приховати інформацію про обставини справи або повідомити неправдиві відомості не може обрати таку лінію поведінки, оскільки усвідомлює, що брехню буде викрито, і це погіршить його становище. Отже, психологічне насильство є там, де особа втрачає свободу вибору не будь-якої поведінки, а саме правомірної, забезпеченої нормами закону.

Водночас слід наголосити, що психологічний вплив і психологічне насильство тісно взаємопов’язані. Так, психологічне насильство не може відбуватися без психологічного впливу, однак психологічний вплив може здійснюватися без психологічного насильства. Отже, психологічне насильство є похідною формою психологічного впливу. Психологічне насильство – це психологічний вплив, який чиниться протиправними засобами.

У нормах чинного законодавства України, а також у міжнародно-правових актах відсутні чіткі критерії відмежування психологічного насильства від правомірного психологічного впливу. Хоча стаття 22 КПК України забороняє домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів [44, с. 16], однак перелік заходів, що не можуть застосовуватися для вирішення завдань у сфері судочинства, нормативно не визначений. Приклади застосування психологічного насильства у сфері судочинства узагальнено Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції [45]. Результати проведеного Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини моніторингу дотримання конституційних прав людини під час затримання та досудового слідства свідчать, що заради отримання зізнання чи показань проти інших осіб у перші години після затримання людей у міліції б’ють, принижують їхню гідність, піддають тортурам. Перевірки Уповноваженого також свідчать, що серед катувань поширеним є психологічний тиск з метою дезорієнтації жертви. Він проявляється у численних образах, нецензурних висловлюваннях у поєднанні з погрозами подальшого застосування фізичної сили чи погрозами на адресу родичів затриманого. Останні містять погрози «зробити все, що завгодно; убити, зґвалтувати або завдати іншої фізичної шкоди; забезпечити смертний вирок (навіть коли цій людині обвинувачення не передбачає такої міри покарання); відправити до «прес-хати», де «тобою займуться кримінальники»; заподіяти шкоду сім'ї підозрюваного. Погрози на адресу родичів можуть виявитися найбільш ефективними, оскільки затриманий ізольований від зовнішнього світу і не має змоги дізнатися, що сталося з його близькими [46, с. 216–217].

З метою визначення критеріїв відмежування психологічного впливу від психологічного насильства слід зупинитись на питанні про природу останнього. У науковий вжиток термін «психологічне насильство» увійшов не одразу, оскільки насильство здебільшого супроводжується застосуванням відкритої фізичної сили, а тому асоціюється саме з нею. Фізична сила і насильство стали синонімами, адже досить часто говорять, що явища насильницького характеру відбувалися із застосуванням фізичної сили.

Однак у 1971 році американський соціолог Р. Клітгард виступив за розширене тлумачення поняття «насильство», включивши до його змісту не тільки прояви фізичного впливу, а й засоби духовного, морального, психологічного тиску. Вчений наполягав на тому, що не слід обмежувати поняття «насильство» лише прямою фізичною дією, спрямованою проти когось, «оскільки таке визначення було б настільки необґрунтованим і неточним, як, наприклад, твердження про те, що війна проявляється виключно в одних тільки військових діях. Безперечним є те, що набагато частіше мають місце такі прояви насильства, які більшою мірою завдають шкоди майну, добробуту та інтересам якої-небудь особи, ніж її фізичному стану» [47, с. 149].

Цей погляд підтримав інший американський учений Дж. Лоуренс, який cтверджував, що психологічне насильство призначене для позначення відповідного тиску або шкідливого впливу на чию-небудь совість, психіку, образ мислення, переконання або духовну свободу [48, с. 37] і, таким чином, дав ширше тлумачення поняття «психологічне насильство», ніж Р. Клітгард, включивши в його зміст не лише матеріальні та моральні чинники, а й духовні.

Варто зазначити, що психологічне насильство за своєю формою є непрямим, або, якщо можна так сказати, «прихованим», оскільки воно проявляється у вигляді психологічного впливу (тиску) на особу, її душевну конституцію. Саме це й утруднює його виявлення та усвідомлення його існування як окремого суспільного явища. З огляду на це обґрунтованої відповіді вимагає запитання: в чому ж проявляється психологічне насильство, і чим воно відрізняється від фізичного? А для відповіді на це насамперед потрібно визначити спільні риси психологічного і фізичного насильства. Головний зміст насильства полягає в тому, що за допомогою останнього людину, групу людей або ж соціум примушують до певних дій проти їх волі, тобто проти їх внутрішнього психологічного ставлення до відповідних обставин. Однак у випадку фізичного насильства такий примус реалізується через застосування фізичної сили проти життя і здоров’я людини. У свою чергу об’єктом психологічного насильства стають честь і гідність, свобода волі й духу, тобто в даному випадку має місце пригнічення прав і свобод людини, зокрема права вільно обирати лінію своєї поведінки в тих чи інших обставинах. У зв’язку з цим будь-яке обмеження вільно реалізовувати свої права і законні інтереси слід розцінювати як психологічне насильство.

Окремо варто зупинитися на засобах психологічного насильства. Тут, як кажуть, немає меж для фантазії. У наш час сучасних інформаційних технологій психологічне насильство здійснюється здебільшого через засоби масової інформації та масової культури шляхом обробки індивідуальної свідомості й маніпулювання громадською думкою.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/30979.html  

 

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.