Особливості застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, в окремих видах судочинства

На сьогодні в українському судочинстві спостерігається доволі низький рівень застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу. Оскільки згідно зі статтею 62 Конституції України ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях [28, с. 21], то закономірним є те, що, як правило, тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, застосовуються у кримінальному судочинстві. Відсутність нормативної регламентації умов реалізації зазначених прийомів (наприклад, не врегульовано механізми встановлення психологічного контакту з особами, які підозрюються чи обвинувачуються у скоєнні злочину та перебувають під вартою) зумовлює труднощі у їх застосуванні. Як убачається з результатів анкетування працівників правоохоронних органів, для встановлення психологічного контакту з особами, які знаходяться в слідчих ізоляторах тимчасового утримання, слідчі вдаються до таких заходів, як надання можливості зателефонувати по мобільному телефону близьким і рідним, передача цигарок, газет, журналів. Звичайно, подібні дії є порушенням режиму тримання у згаданих закладах, однак з тактичних міркувань є досить ефективними та ефектними, оскільки сприяють налагодженню співпраці між учасниками справи. З огляду на зазначене доречно було б на законодавчому рівні затвердити інструкцію, яка б визначала повноваження слідчих щодо застосування до осіб, які перебувають у закладах тимчасового тримання, прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, зокрема фактично застосовуваних у сучасних умовах і описаних вище способів встановлення психологічного контакту.

Оскільки прийоми, засновані на методах психологічного впливу, спрямовані на подолання протидії встановленню істини у справі й отримання повної та правдивої інформації про її обставини, передумовою їх застосування є безпосередня взаємодія учасників справи з посадовими особами правоохоронних органів. Варто наголосити, що вказані прийоми спершу почали застосовуватись у кримінальному процесі. Очевидно, це зумовлено тим, що саме при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ конфлікт інтересів настільки безкомпромісний, що вимагає застосування спеціальних психологічних знань, щоб змінити позицію підозрюваних та обвинувачених і забезпечити їх співпрацю зі слідством і судом.

У сфері кримінального судочинства можливості тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, реалізуються в процесі проведення як оперативно-розшукових заходів, так і слідчих та судових дій. Згідно з чинним законодавством України оперативно-розшукові заходи і слідчі дії мають такі відмінності: 1) джерело правового регулювання – оперативно-розшукові заходи передбачені у нормах КПК та Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ [101], а слідчі дії – виключно у КПК; 2) передбачений КПК перелік слідчих дій є виключним, а тому жодні інші слідчі дії, крім тих, що передбачені у КПК, на досудовому слідстві проводитися не можуть. Щодо оперативно-розшукових заходів, то їх перелік конкретно не визначений. Окремі з цих заходів регулюються як нормами КПК України, так і іншими нормативними актами; 3) отримана за результатами проведення слідчих дій інформація апріорі є доказовою. Спростувати її можливо лише під час розгляду справи у суді, посилаючись на допущені під час проведення відповідної слідчої дії порушення чинного законодавства. Інформація, отримана за результатами оперативно-розшукових заходів, не має сили доказу і, як правило, має орієнтуючий слідство характер.

Стосовно спільних ознак слідчих дій та оперативно-розшукових заходів слід зазначити, що в процесі їх проведення є однакові умови для реалізації можливостей психологічного впливу у сфері судочинства. Застосування деяких передбачених процесуальним законодавством оперативно-розшукових заходів вже само по собі здійснює відповідний психологічний вплив на учасників справи, наприклад розшук особи. Застосування психологічного впливу в процесі проведення оперативно-розшукових заходів є необхідним у ситуаціях, коли людина неспроможна відтворити інформацію про події минулого. Можна зрозуміти невдоволеність слідчого, коли допитуваний не дає очікуваних показань, посилаючись на те, що не пам’ятає обставин, про які його запитують. Це може мати місце внаслідок багатьох причин, найпоширенішими з яких є звичайне забування чи розвиток амнезії стресового або звичайного характеру.

В основі прийомів, з допомогою яких активізують репродуктивні процеси пам’яті лежить, використання асоціацій за суміжністю, контрастом і аналогією. Однак не в усіх випадках використання традиційних тактичних прийомів дає позитивний результат. Наука та практика, у тому числі й зарубіжні, пропонують нові методи розслідування, які називають нетрадиційними, а саме такі сучасні досягнення природничих, технічних та інших наук, що недостатньо визнані в теорії криміналістики та впроваджені в практику, але які криміналістика пристосовує і використовує у своїх цілях для розкриття і розслідування злочинів.

Одним із нетрадиційних методів психологічного впливу, який використовується при розслідуванні злочинів, є метод гіпнорепродукції, в основі якого лежить здатність людської пам’яті відтворювати в стані гіпнозу раніше пережиті події. Зазначений метод психологічного впливу покладено в основу такого оперативно-розшукового заходу, як слідчий гіпноз. Уперше в науковій літературі цей термін був використаний ще в 1991 році, коли американський вчений-криміналіст Харрі Арренс у своєму дослідженні «Гіпноз у кримінальному розслідуванні» навів 350 випадків застосування гіпнозу під час розслідування і зробив висновок, що новий метод, який полягає у використанні гіпнозу для активізації в пам’яті забутих обставин скоєного злочину, є успішним у 70–80 випадках зі 100.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/30979.html