У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Порівняльно-правовий аналіз законодавства окремих зарубіжних країн стосовно встановлення кримінальної відповідальності за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

Удосконалення чинного законодавства в частині покращення кримінально-правової охорони професійної діяльності журналістів необхідно здійснювати з урахуванням найкращих зразків урегулювання зазначених суспільних відносин у кримінальному законодавстві зарубіжних країн.

В науковій юридичній літературі підкреслюється, що порівняльно-правове дослідження є одним з найважливіших методів юридичної науки, який дозволяє виявити спільні закономірності правового розвитку [146, с. 3] та надає можливість краще пізнавати національне право і вдосконалювати його [36, с. 11].

Відомий французький правознавець М. Ансель помітив, що вивчення зарубіжного права «відкриває перед юристом нові обрії, дозволяє йому краще пізнати право своєї країни, бо специфічні риси цього права особливо виразно виявляються в порівнянні з іншими системами. Порівняння здатне озброїти юриста ідеями і аргументами, які не можна отримати навіть у разі дуже доброго знання тільки власного права» [6, с. 38].

Крім того, в правничій літературі вказується на те, що суттю порівняльно-правового методу є порівняння юридичних категорій з метою виявлення подібностей чи розходжень між ними. Порівняння – це один з базових прийомів пізнання. Пізнання явища починається з відмежування його від інших та встановлення схожості зі спорідненими явищами. Внаслідок порівняння кількох предметів чи явищ виникає можливість встановити спільні властивості та притаманні їм ознаки [61, с. 567].

Інтеграція України до європейської та світової співтовариства також обумовлює використання порівняльно-правового методу дослідження. Водночас, як вірно відмічають Д. Флетчер і А.В. Наумов: «ніхто, як правило, не стверджує про можливе створення єдиного (для всього світу) кримінального кодексу – це абсурд. Але зближення за низкою позицій, ймовірно, продовжуватиметься» [206, с. 8]. Аналогічну позицію висловлюють й інші науковці: «Умови сучасного світу, хиткість його існування потребують оновлення міжнародного кримінального права, встановлення нових відносин співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю як світового, так і регіонального характеру. Для цього необхідно напрацювати єдині кримінально-правові матеріальні норми, інститути і категорії, які регулюють глобальні міжнародні правовідносини, визначити єдиний понятійний правовий механізм, єдину техніку уніфікації застосування права. Але для цього не треба змінювати національні правові системи одноманітним наднаціональним правом» [110, с. 4].

Залежно від об’єктів дослідження порівняння може проводитися на макро- та мікрорівнях:

а) макрорівень – порівняння типів права, правових сімей, правових систем чи галузей права;

б) мікрорівень – порівняння правових інститутів, норм, окремих категорій [121, с. 35].

У межах нашого дослідження найбільш ефективним, ми вважаємо, буде здійснення порівняння на мікрорівні, причому законодавства тих країн, в яких панує континентальна система права, оскільки в межах останньої, як стверджує І. Д. Козочкін порівняння вітчизняного законодавства буде здійснюватись швидше та ефективніше [189, с. 5].

Вивчення кримінальних законів зарубіжних держав показало, що норму про кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів містить лише 9 КК країн так званого бувшого соціалістичного табору, тобто країни СНД: Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Грузія, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Російська Федерація, Республіка Таджикистан та Україна. Слід підкреслити, що досліджувана норма була рекомендована Модельним кримінальним кодексом для країн СНД.

Закони про кримінальну відповідальність розвинених країн як континентальної, так і англо-саксонської системи права не містять аналогічних норм. Пояснити це можна тільки тим, що свобода слова та право на вільне висловлювання своїх думок, як і право власності, є одним із недоторканних («святих»), порушення якого вважається неприпустимим ні за яких умов. Тому в цивілізованих, демократичних державах немає потреби захищати відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням журналістами законної професійної діяльності, нормами, що передбачають можливість застосування найбільш суворих заходів реагування.

Втім, кримінально законодавство деяких держав містить заборони щодо здійснення окремих видів незаконного впливу на діяльність журналістів, що може бути розтлумачено як спосіб вчинення перешкоджання законній професійній діяльності журналістів у розумінні вітчизняного законодавства. Зокрема, у ст. 538 КК Іспанії, яка міститься у Відділі 3 «Про злочини, вчинені державними службовцями проти інших особистих прав» Глави V «Про злочини, вчинені державними службовцями проти конституційних гарантій» Розділу ХХІ «Злочини проти Конституції», передбачено заборону щодо встановлення попередньої цензури, окрім випадків, встановлених Конституцією та законами, конфіскації випуску книг чи періодичних видань, зупинення виходу в світ чи поширення радіо- і телепередач [196, с. 165].

Зазначена норма, на наш погляд, є виключенням із широкого загалу «відсутності» кримінальної відповідальності за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Тому в нашому дослідженні ми зупинимося більш детально на КК тих країн, в яких встановлено положення, що є предметом нашого аналізу.

Так, у ч. 1 ст. 163 КК Азербайджанської Республіки, яка розміщена у Главі 21 «Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина» Розділу VIII «Злочини проти особи», встановлено відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, вчинене шляхом примусу до розповсюдження чи до відмови у розповсюдженні інформації, поєднаного з насильством чи погрозою його застосування [194, с. 183].

Як видно з указаної норми, законодавець передбачив конкретні способи вчинення перешкоджання законній професійній діяльності журналістів: 1) шляхом примусу до розповсюдження інформації; 2) шляхом примусу до відмови у розповсюдженні інформації. При цьому вказане діяння обов’язково має супроводжуватися насильством або погрозою його застосування. Така надмірна деталізація кримінально-правової заборони, на наш погляд, не сприяє поліпшенню стану правового захисту свободи слова і прав журналістів, а навпаки дає можливість для здійснення зловживань іншими, не передбаченими кримінальним законом способами.

Дуже схожий спосіб законодавчої конструкції застосовано у ч. 1 ст. 154 КК Грузії, яка розміщена в Главі XXIII «Злочини проти прав і свобод людини» Розділу 7 «Злочини проти людини». Відповідно до даної норми кримінально караним є незаконне перешкоджання журналістам у здійсненні ними професійної діяльності, тобто примушування їх до поширення або утримання від поширення інформації [195, с. 196]. При цьому застосування насильства виступає кваліфікуючою ознакою вказаного вище суспільно небезпечного діяння, що на наш погляд, є цілком виправданим, логічним та може бути застосоване вітчизняним законодавцем у якості позитивного зарубіжного досвіду правового регулювання досліджуваних суспільних відносин.

Статтею 164 КК Республіки Вірменія, яка розміщена в Главі 19 «Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина» Розділу 7 «Злочини проти особи», під загрозою застосування кримінального покарання заборонено перешкоджання законній професійній діяльності журналіста або примус його до розповсюдження чи до відмови у розповсюдженні інформації  [198].

Вірменський законодавець передбачив дві форми об’єктивної сторони досліджуваного діяння: 1) перешкоджання законній професійній діяльності журналіста; 2) примус журналіста до розповсюдження чи до відмови у розповсюдженні інформації. Про проблематичність тлумачення терміну «перешкоджання» мова йтиме у наступному розділі роботи. Однак на початок зазначимо про дуже широкий спектр (об’ємність) роз’яснень цієї категорії, що здійснюється теоретиками кримінального права. Таким чином, співставлення у якості альтернативних діянь перешкоджання та примусу до розповсюдження (чи до не розповсюдження), як одного з ймовірних способів вчинення власне «перешкоджання», свідчить про те, що здійснення будь-яких діянь, спрямованих на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, не шляхом примусу будуть кваліфікуватися тільки за першою формою об’єктивної сторони даного складу злочину.

КК Республіки Білорусь у ст. 198, розташованої у Главі 23 «Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина» Розділу VII «Злочини проти людини», встановлено кримінальну відповідальність за перешкоджання в будь-якій формі законній професійній діяльності журналіста або примушування його до поширення чи до відмови від поширення інформації, вчинені із застосуванням насильства чи погрози його застосування, знищенням або пошкодженням майна, обмеженням прав і законних інтересів журналіста [199, с. 253].

Вказана норма містить тільки основний склад злочину, в якому законодавець намагався об’єднати всі, на його погляд, необхідні обставини вчинюваного діяння. Вважаємо, що краще було б розмежувати окремі положення, помістивши їх в декілька частин, відокремивши кваліфіковані склади злочину.

Більш широке коло діянь закріплено в диспозиції ч. 1 ст. 162 КК Республіки Таджикистан (розташована у Главі 19 «Злочини проти конституційних та інших прав і свобод людини і громадянина» Розділу VII «Злочини проти особи»). Відповідно до законодавчих положень забороненим є перешкоджання в будь-якій формі законній професійній діяльності журналіста, а так само примушування його до поширення чи до відмови від поширення інформації, поєднані з погрозою насильства, знищенням або пошкодженням майна, розповсюдженням роздумів, що містять наклеп, чи інших відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці, а так само шляхом погрози обмеженням прав і законних інтересів журналіста.

Цікавим, з нашої точки зору, є результат законотворчості в Російській Федерації. Так, у ч. 1 ст. 144 КК РФ встановлено кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, вчинене шляхом примусу до розповсюдження чи до відмови у розповсюдженні інформації. Тобто так само, як і в КК Грузії. При цьому вчинення особою діяння, передбаченого ч. 1 ст. 144 КК РФ, з використанням службового становища є кваліфікованим видом досліджуваного складу злочину. В той же час, вчинення діяння, передбаченого ч. 1 або 2 цієї статті, поєднаного із застосування насильства над журналістом або його близькими чи пошкодженням або знищенням їх майна, або з погрозою застосування такого насильства, виступає особливо кваліфікованим складом, що карається позбавленням волі на строк до шести років [201].

Аналогічну за змістом норму також містять: ст. 155 КК Республіки Казахстан (розміщена у Главі 3 «Злочини проти конституційних та інших прав і свобод людини і громадянина») [200, с. 179]; ст. 151 КК Киргизької Республіки (розташована у Главі 19 «Злочини проти конституційних та інших прав і свобод людини і громадянина» Розділу VII «Злочини проти особи») [197].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37493.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.