У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Об’єкт як елемент складу злочину: загальне поняття та види

Дослідження проблеми кримінальної відповідальності за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів тісно пов’язане з необхідністю розгляду кола питань щодо об’єкта злочину, передбаченого ст. 171 КК України. Ця проблематика характеризується великою різноманітністю підходів щодо визначення об’єкта на рівні загального вчення про об’єкт злочину, як елемент складу злочину [131, с. 7]. Тому для більш чіткого висловлення власної позиції щодо об’єкта перешкоджання законній професійній діяльності журналістів вважаємо за потрібне розглянути кримінально-правові аспекти об’єкта злочину.

У науці кримінального права серед елементів складу злочину об’єкт розглядають як елемент, що має визначальне значення. Його зміст суттєво впливає як на конструювання складів злочинів, визначення їх об’єктивних і суб’єктивних ознак, так і на з’ясування суспільної небезпечності діянь, що визнаються злочинними. Злочин, характер та ступінь його суспільної небезпечності визначають перш за все через оцінку об’єкта, на який він посягає [95, с. 211]. Залежно від того, які об’єкти бере законодавець під кримінально-правову охорону, можна вести мову про пріоритетні напрями кримінальної політики дер­жави, про ступінь важливості цінностей, що охороняються криміналь­ним законом, зміст яких визначається рівнем розвитку людського суспільства, станом культури, моральності та ін. Об’єкт посягання, крім того, багато в чому визначає юридичну конструкцію конкретно­го складу злочину, є відправним при побудові системи Особливої частини КК . Урахування якостей та ознак, властивих тому чи іншому об’єкту злочину, дозволяє відмежовувати одні суспільно небезпечні діяння від інших, що сприяє їх правильній кваліфікації і, отже, справедливому визначенню покарання відповідно до вчиненого [131, с. 8]. Так, М. І. Загородніков стверджував: «Об’єкт злочину є однією з основ­них ознак злочину, що виявляє ступінь його суспільної небезпечності. Зміст кожного злочину, його соціальна небезпечність визначаються перш за все тим, на що направлена злочинна дія. Саме тому ступінь суспільної небезпечності того чи іншого злочину і визначувана у зв’язку з ним міра покарання обумовлюються в першу чергу об’єктом злочину» [48, с. 8]. Зазначений висновок підтримується більшістю науковців [129; 180; 136].

При всій значущості вказаної проблеми необхідно відзначити, що на сьогодні в теорії кримінального права відсутній єдиний науково обґрунтований підхід, який відповідав би потребам практики, щодо трактування об’єкта злочину. Аргументовано називаючи об’єктом злочину те, на що посягає особа, яка вчинила злочинне діяння, і чому заподіюється або може бути заподіяна шкода в результаті злочину [23; 187; 43; 33; 79; 127; 94], вчені-криміналісти розійшлися в питанні про те, що ж саме безпосередньо складає зміст даного поняття.

Досить тривалий час відомі вітчизняні й зарубіжні науковці підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. Перші дослідники об’єктом злочину визнавали суб’єктивні права особи (А. Feuerbach), норми пра­ва в їх реальному бутті (М. С. Таганцев), цінності, як умови здорового існування суспільства (К. Binding), охоронювані нормами права життєві інтереси (F. Liszt), правові блага (Н. Welzel) тощо [65, c. 45]. У подальших наукових розробках під об’єктами злочинів розуміли подібні явища, зокрема, конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей (С. В. Познишев) [141, c. 53].

Однак, ще в XIX столітті К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали суспільство як «суму соціальних зв’язків» [107], що стало в подальшому підґрунтям для визнання суспільних відносин об’єктом злочину у радянській доктрині кримінального права. Так, в 1925 р. А. А. Піонтковський писав, що об’єктом усякого злочинного посягання виступають суспільні відносини, охоронювані апаратом кримінально-правового примусу [140, с. 129, 130]. Будучи певним зв’язком людей з приводу матеріальних, соціальних або ідеологічних цінностей, суспільні відносини завжди виступають як об’єкт злочину. Злочин у кожному конкретному випадку, впливаючи на будь-який з елементів або на всю їх сукупність, змінює (руйнує) усе відношення [26, с. 74]. Цю точку зору було підтримано багатьма вченими-криміналістами, і протягом тривалого часу її послідовно обстоювала переважна більшість дослідників, які серйозно займалися розробкою проблем об’єкта злочину. Зокрема, В. К. Глістін [26], М. І. Загородніков [48], Б. С. Нікіфоров [129], А. Н. Трайнін [183] та інші науковці.

Прихильниками визнання об’єктом злочинних посягань суспільних відносин були й залишаються чимало як вітчизняних [180; 66; 109; 33], так і зарубіжних [193; 191] вчених-криміналістів. Однак, на даний час питання про цей елемент складу злочину викликає гострі суперечки серед науковців. Деякі дослідники відмовилися від позиції визнання суспільних відносин об’єктом злочину. При цьому  серед них немає єдності думок стосовно розглядуваного питання. Так, одні автори розуміють під зазначеним елементом складу злочину правові цінності [77; 204]. Є. В. Фесенко, послідовно обстоюючи концепцію «об’єкт злочину – цінності», до їх структурних елементів відносить п’ять класів компонентів: потерпілих; їх інтереси та права; соціальні зв’язки; предмети (матеріалізовані блага); нематеріалізовані блага, які належать потерпілим [203, с. 47–52]. Погоджуючись з Д. С. Азаровим, вважаємо, що одним із основних недоліків згаданої теорії об’єкта злочину є те, що в низку цінностей поряд із правами та інтересами потерпілих не включено обов’язків, а звідси – неточно передана сутність соціальних зв’язків [2, с. 40].

Інші автори розглядають об’єкт злочину як правове благо [50; 72; 168]. С. Б. Гавриш, який один з перших у вітчизняній (незалежній) кримінально-правовій науці піддав різкій критиці пануючу з радянських часів концепцію розуміння об’єкта злочину як суспільних відносин, наголошує, що з позиції цієї теорії виходить нібито кримінальне право «охороняє не матеріальні цінності й блага, життя, здоров’я, природне середовище тощо, а, навпаки, певну форму їх прояву, ті чи інші зв’язки між суб’єктами відносин», тоді як в дійсності таким охоронюваним об’єктом є «правове благо як визначена цінність» [23, с. 4, 5]. Проте, слід зауважити, що кожен злочин, передбачений конкретною статтею (частиною статті) Особливої частини КК посягає на конкретні блага, які є важливими в певній сфері людського буття, але ця сфера не може існувати поза відносин, що складаються в будь-якому суспільстві.

Існує компромісний варіант вирішення цієї проблеми [190; 94]. Так, А. В. Наумов, визнаючи тезу про об’єкт злочину як суспільних відносин справедливою, вважає, що в низці випадків дана теорія «не спрацьовує» і не є універсальною. У зв’язку з цим разом із суспільними відносинами об’єктом злочину вчений пропонує визнавати інтереси, охоронювані кримінальним законом [127, с. 179, 180].

Як справедливо зауважує П. В. Олійник, цінність, благо та інтерес є лише однією зі сторін об’єкта злочину і самі по собі його суті не розкривають. Цінності, блага та інтереси у відриві від суспільних відносин не можуть існувати. Тільки після того, як суб’єкти вступають у соціальні відносини з приводу тих чи інших явищ або об’єктів (предметів суспільних відносин), вони стають суспільно зна­чущими, тобто по суті набувають якості цінностей (чи антицінностей). Тому не сама ізольована цінність, благо чи інтерес захищається кримінальним законом, а цінність як предмет суспільних відносин [131, с. 11]. При цьому теорія визнання об’єктом злочину суспільних відносин не заперечує того, що шкода суспільним відносинам спричинюється шляхом злочинного впливу на один з елементів суспільних відносин (їх суб’єктів, предмет або соціальний зв’язок). Заміряючись на який-небудь конкретний елемент суспільних відносин, особа загалом впли­ває на суспільні відносини. У зв’язку з цим і посягання на цінність чи благо є посяганням на суспільні відносини.

Одним із основних аргументів заперечення суспільних відносин об’єктом злочину є твердження про те, що суспільні відносини – це недостатньо визначена форма абстракції [43]. Натомість пропонується теза, що «вчиняючи злочин, винна особа безпосередньо посягає на ті чи інші різновиди, аспекти, вияви життя, діяльності людини, колективу, суспільства, на їх безпеку, умови існування й функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом окремі різновиди (сфери, вияви) життєдіяльності людей, які і виступають у якості безпосередніх об’єктів злочинів як реальні явища дійсності» [44, с. 225]. Однак суспільні відносини – це не абстракція, вони існують реально, у дійсності, хоча, безумовно, не у вигляді матеріальних об’єктів. Їхня об’єктивність відображається в тому, що вони існують незалежно від бажання людей і не можуть бути усунуті. Суспільні відносини функціонують як урегульована система. Суспільство певною мірою визначає межі людської діяльності в інтересах як усього суспільства, так і окремої особистості, і виробляє загальнообов’язкові правила поведінки. Злочин – соціальне явище, тому і шкоду воно може заподіяти соціальному явищу – об’єкту, а саме суспільним відносинам [180].

Деякі науковці під об’єктом злочину пропонують розуміти людину [130; 188]. Так, Г. П. Новосьолов стверджує, що об’єкт злочину – це той, проти кого він учиняється, тобто окремі особи або якась множина осіб, матеріальні чи нематеріальні цінності, які, будучи поставленими під кримінально-правову охорону, зазнають злочинного впливу, в результаті чого їм заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння шкоди [130, с. 43–66].

Таке бачення об’єкта злочину призводить до висновку, що об’єктом будь-якого злочинного посягання є людина, бо практично будь-який злочин більшою чи меншою мірою (в кінцевому рахунку) шкодить людині, її інтересам або правам. Однак, з нашої точки зору, ця позиція не є досить переконливою. Адже визнання людини об’єктом злочину не розкриває сутності, спрямованості та характеру і ступеня суспільної небезпечності злочинних посягань, а також нівелює відповідні сфери соціального буття, яким спричиняється шкода і які суттєво різняться між собою.

Альтернативною до вищезгаданих є точка зору В. М. Трубникова, який зазначає, що об’єкт злочину – це соціальна оболонка людини (сукупність суспільних відносин, що формується як єдність та взаємозв’язок особи і середовища), якій завжди заподіюється шкода, незалежно від того, чи підпадають суспільні відносини під сферу правового регулювання, чи ні [187]. Проте, на наш погляд, ця позиція навряд чи вносить ясність у вирішення питання щодо трактування об’єкта злочину через надмірну широкість за обсягом такого визначення, а також включення до її структури, крім самої людини, навколишнього світу.

Отже, на підставі викладеного доходимо висновку, що об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом від злочинних посягань суспільні відносини. Зазначена теза ґрунтується також і на чинному кримінальному законодавстві (наприклад, ст.ст. 1, 11, 111, 258, 293, 296, 377 КК України). Однак, у деяких статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об’єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин (наприклад, ст.ст. 115–119, 146, 152, 162, 185–190, 296 КК України), або на різноманітні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, ст.ст. 143, 213, 236, 240 КК України).

У наукових дослідженнях з філософії і права є різні визначення поняття суспільних відносин, але незважаючи на їхнє різноманіття всі автори обґрунтовано виходять з того, що суспільні відносини – це визначені зв’язки між суб’єктами відносин, що складаються в процесі їхньої матеріальної і духовної діяльності [180, с. 14]. Систему суспільних відносин утворюють різні види відносин: економічні, політичні, ідеологічні й ін. Однак кримінальним правом охороняється не вся сукупність цих відносин, а лише найбільш цінні з них, які визначають сутність даного суспільства. Тому об’єктом усіх злочинів є не вся система суспільних відносин, а тільки найбільш важливі та цінні з них, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

Для з’ясування сутності об’єкта злочину і механізму злочинного посягання на нього, важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію (систему) зв’язків між різними елементами його складових частин. Вважаємо цілком прийнятною класичну концепцією «тричленної» струк­тури суспільних відносин», яка набула поширення в юридичній літературі з 60-х pp. XX ст. [39]. Абсолютна більшість вчених-криміналістів, зокрема сучасних, погоджується з тим, що структурними елементами суспільних відносин виступають: 1) суб’єкти (носії) відносин; 2) предмет, із приводу якого існують відносини; 3) соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин [33, с. 65; 213, с. 59; 79, с. 97; 78, с. 85 та ін.].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37493.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.