Характеристика об’єкта перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та його види

Як випливає з назви розділу V Особливої частини КК України, родовим об’єктом зазначеної групи злочинів є виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини і громадянина, тобто суспільні відносини, що забезпечують дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина. Досліджувана нами норма – ст. 171 КК України – розташована саме у згаданому вище розділі, а отже злочин, склад якого вперше закріплено в кримінальному законі, посягає на певне особисте право або свободу людини і громадянина. Іншими словами, на конкретне суспільне відношення що забезпечує реалізацію конкретного особистого права або свободи людини і громадянина. Для встановлення його змісту, тобто, яке саме право або свобода зазнає негативного впливу внаслідок перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, слід з’ясувати механізм спричинення шкоди цим злочинним посяганням, який може бути розкритий тільки через структуру суспільних відносин. Як справедливо зауважує В. К. Глістін, необхідність дослідження механізму спричинення шкоди об’єкту посягання полягає в тому, що це дозволяє виділити ту сферу, в якій відбуваються зміни і, відповідно, вирішувати кримінально-правові і кримінологічні проблеми охорони суспільних відносин, шукати найбільш ефективні засоби їх захисту [26].

Згідно зі ст. 1 КК України загальним об’єктом злочину виступає комплекс найбільш важливих, істотних суспільних відносин, які знаходяться під охороною кримінального закону: права і свободи людини і громадянина, відносини власності, громадський порядок і суспільна безпека, навколишня середа, конституційний лад України, мир і безпека людства. Таким чином, загальним об’єктом злочину, передбаченого ст. 171 КК України, є сукупність суспільних відносин, правове забезпечення охорони яких, здійснює закон про кримінальну відповідальність. До цієї групи відносин належать і відносини з приводу забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Як відомо, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, вони не є вичерпними і не можуть бути скасовані. Слід зазначити, що хоча права людини і права громадянина тісно пов’язані між собою, однак вони не є тотожними поняттями. Людина – це суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури, а громадянин – це людина, яка за законом юридично належить до певної держави. Права людини – це істотні, невідчужувані права, які належать їй від народження. Права громадянина – це права, які регулюють сферу відносин індивіда з державою, у якій він розраховує не тільки на захист своїх прав від незаконного втручання, але і на активне сприяння держави в їх реалізації [51, с. 6].

Щодо визначення змісту термінів «права» та «свободи», їх обсягу та співвідношення в юридичній літературі висловлені різні думки. Окремі автори, наприклад П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк, К. А. Лукашова, ототожнюють ці категорії, вважаючи, що право – це певна свобода людини, її можливість діяти певним чином [51, с. 10]. Інші вказують на різницю між цими поняттями, хоч при цьому підкреслюють її «умовність». Зокрема, на думку К. І. Козлової, поняття «свобода» більшою мірою пов’язане із такими правомочностями особи, які окреслюють сферу її самостійності, захищають від втручання у внутрішній світ (свобода совісті, віросповідання, слова, думки, творчості тощо). Поняття «право» в більшій мірі розуміє певні позитивні дії, послуги з боку держави або правомочності людини на участь у діяльності певних суспільно-політичних, господарських структур [58, с. 257].

Проблема тлумачення категорій «право» та «свобода» не є предметом нашого дослідження, тому ми приєднуємося до позиції, яка дозволяє більш чітко з’ясувати зміст родового, видового та безпосереднього (основного та додаткового) об’єктів перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Таким чином, під конституційним правом людини і громадянина слід розуміти закріплену в Конституції України юридичну можливість суб’єкта конституційно-правових відносин задовольняти конкретні особисті потреби та інтереси, що відповідають рівню розвитку сус­пільства і держави. Свобода ж людини і громадянина як конституційно-правова ка­тегорія – це встановлена і гарантована законом спроможність лю­дини діяти відповідно до своїх інтересів та мети, сфера автономії громадянина стосовно держави, вибір певних дій і волевиявлень [51, с. 5–7].

У доктрині кримінального права загальновизнаною є точка зору, згідно з якою Особлива частина КК України поділяється на розділи саме за родовим об’єктом злочину [79, с. 99]. Як ми вже зазначали, у Кримінальному кодексі України 2001 р. норму про перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171) законодавець відніс до розділу V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».

Проте аналіз цієї групи кримінально-правових норм потребує деяких уточнень щодо до самої назви даного розділу. Питання стосується невідповідності сформульованої назви розділу щодо змісту зосереджених в ньому норм. Аналіз назви п’ятого розділу Особливої частини КК України вказує на те, що в ньому розміщені норми про відповідальність за посягання на виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини. Але щодо визначення змісту даного родового об’єкта в науковій літературі з кримінального права існують різні точки зору. Так, на думку С. Я. Лихової, під ним слід розуміти окремі конституційні правовідносини, зміст яких складають права людини та громадянина: цивільні (особисті), політичні, соціальні [102, с. 160]. 3. А. Тростюк під даним родовим об’єктом цих злочинів розуміє виборчі, трудові та інші особисті права людини та громадянина [184, с. 65]. І. О. Зінченко стверджує, що родовим об’єктом цих злочинів виступають суспільні відносини, які забезпечують конституційні права і свободи людини та громадянина [51, с. 5]. Зазначене дає підстави зробити висновок, що всі кон­ституційні права і свободи людини та громадянина як об’єкт кримінально-правової охорони можуть бути зведені до таких основних груп: 1) виборчі; 2) трудові; 3) інші особисті права та свободи людини та громадянина.

Слід зауважити, що запропонований підхід остаточно не вирішує розглядувану проблему. Ці суспільні відносини можуть бути визнані як об’єкт відповідних злочинів, коли вони дійсно порушують конституційні права та свободи людини та громадянина. Отже, для вирішення цього питання треба встановити істотні ознаки, які визначають сутність конституційних прав та свобод людини та громадянина. Ми вважаємо, що для більш точного та повного визначення даного родового об’єкта необхідно звернутись до аналізу поняття «конституційні права та свободи людини та громадянина», надане в наукових роботах з конституційного права. Конституційні права і свободи людини та громадянина є предметом правового регулювання насамперед конституційного права. Згідно зі статтями 21 та 22 Конституції України, основні права та свободи людини не набуваються і не відчужуються за волевиявленням людини і громадянина. Це означає, що людина має основні права та свободи від народження, а з волі держави, і тому відмова людини від своїх основних конституційних прав та свобод є юридично недійсною. Вони не можуть бути скасованими, не є вичерпними, мають особливу юридичну форму закріплення – в Конституції України [69, с. 116, 142].

Переважна більшість фахівців з конституційного права виокремлюють п’ять основних груп конституційних прав та свобод людини і громадянина: 1) особисті (цивільні); 2) політичні; 3) економічні; 4) соціальні; 5) культурні [96, с. 59]. У науці конституційного права поняття «конституційні права та свободи» визначають як невідчужувані права та свободи, котрі індивід отримує від народження, а також як певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретних історичних умовах та які об’єктивно визначаються досягненням певного рівня розвитку людства (економічним, духовним, соціальним). Вони є загальними та рівними для всіх людей [25, с. 224].

Вказана класифікація повністю відповідає реаліям сьогодення, оскільки охоплює собою всі найважливіші сфери взаємовідносин людини і суспільства, особи та держави. При цьому пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина є громадянські (особисті) права і свободи людини. За чинною Конституцією України до основних громадянських (особистих) прав і свобод належать такі: право кожної людини на життя (ст. 27), право кожного на повагу до гідності (ст. 28), право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) [62].

Виходячи з викладеного є всі підстави стверджувати, що виборчі, трудові права, інші особисті права та свободи людини та громадянина, з приводу охорони об’єктів інтелектуальної власності, та свободи совісті утворюють зміст конституційних прав і свобод людини та громадянина. Останні існують об’єктивно і незалежно від особи, яка є їх носієм та захищаються державою незалежно від волевиявлення даної особи. Конституційні права та свободи людини і громадянина реалізуються за наявністю наступних чинників: 1) від можливості людини (тобто діяти певним чином або утриматися від цьо­го); 2) від потреб, які сформувалися у людини; 3) від можливостей суспільства, оскільки від рівня його розвитку, передусім економічного, залежить, чи зможе воно забезпечити належне здійснення гарантованих законодавством прав та свобод людини та громадянина тощо. Саме таким чином реалізуються конституційні права та свободи людини та громадянина, і саме вони утворюють зміст родового об’єкта, передбаченого розділом V Особливої частини КК України. Отже, суспільні відносини, які названі нами видовим об’єктами: а) виборчі права громадян, б) трудові права громадян, в) інші особисті права та свободи людини та громадянина, г) свобода совісті, д) відносини з приводу охо­рони об’єктів інтелектуальної власності – повністю охоплюються визначенням «суспільні відносини, які забезпечують захист та реаліза­цію конституційних прав та свобод людини та громадянина» і утворюють зміст родового об’єкта розглядуваних злочинів (розділ V Особливої частини КК України) [25, с. 225].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37493.html