У нас уже 18694 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Характеристика потерпілого від перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

«Потерпілий від злочину» – кримінально-правова категорія, природа якої обумовлена тим, що внаслідок злочину потерпілому заподіюється певна шкода. Обставини, пов’язані з потерпілим, мають значення для встановлення соціальної сутності злочину, з’ясування характеру та ступеня його суспільної небезпечності, криміналізації та декриміналізації діянь, диференціації кримінальної відповідальності. Специфічні ознаки, які характеризують потерпілого (стать, вік, взаємовідносини з винними) та його поведінка (соціально корисна чи негативна) дозволяють відмежувати один злочин від іншого; виступають ознаками складу значної частини злочинів; сприяють конкретизації інших ознак складу; враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, а також при вирішенні питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання [173, с. 3]. Тому необхідність виділення потерпілого як самостійної кримінально-правової категорії, яка потребує дослідження та розкриття її значення, є важливою складовою подальшого розвитку науки та практики застосування закону про кримінальну відповідальність.

У чинному КК України термін «потерпілий» (у різних відмінках) згадується 85 разів. Окрім узагальненого поняття, значно частіше в кримінальному законі вживаються терміни, що позначають окремі види потерпілих від злочинів. Так, про неповнолітнього, у такому значенні, йдеться, зокрема, у п. 6 ч. 1 ст. 67, ст.ст. 137, 152 КК України; про громадянина України – у статтях 8, 157 КК України; про державного чи громадського діяча – у статтях 112, 346 КК України. Закон, окрім того, наголошує на обставинах, пов’язаних з потерпілим, – наприклад, передбачені такі види поведінки потерпілого, як неправомірні чи аморальні дії (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України), або такий його стан, як безпорадність (ст. 152 КК України), матеріальна або службова залежність від винуватого (ч. 2 ст. 120, ст. 154 КК України) [122, с. 63, 64].

У сучасній доктрині кримінального права проблема потерпілого від злочину є недостатньо розробленою. Пов’язано це, насамперед, з тим, що вона має комплексний, міжгалузевий характер. У чинному КК України відсутнє легітимне поняття категорії «потерпілий від злочину». Натомість у кримінальному процесуальному законодавстві визначено, хто є потерпілим, а також його правовий статус. Вчення про потерпілого, про жертву злочину стало імпульсом появи такого розділу кримінології як віктимологія. Проблематика, пов’язана з особою потерпілого, є об’єктом наукових дискусій психологів, психіатрів, дослідників судової експертології. Вказане спонукає деяких вчених-криміналістів розглядати зміст категорії «потерпілий від злочину» у ракурсі трьох вимірів – аксіологічного, гносеологічного та праксеологічного [213, с. 63].

Зокрема, дослідження категорії «потерпілий від злочину» у аксеологічному аспекті свідчить про загальнотеоретичне значення питань, пов’язаних з цією категорією, оскільки потерпілий виступає суб’єктом охоронюваних законом суспільних відносин, які у складі злочину є об’єктом суспільно небезпечного діяння. Крім того, основною тенденцією сучасної правової науки є її гуманістична спрямованість, тобто звернення до людини не лише як до соціального елемента, але й як до носія індивідуальних цінностей [5, с. 1]. Тому проблематика потерпілого від злочину має всі підстави бути гідною уваги держави і соціуму поряд з питаннями відповідальності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Недостатня розробленість у науці кримінального права вчення про потерпілого в цілому як і окремих його складових (поняття й ознаки потерпілого від злочину в кримінальному праві, його місце в складі злочину, значення потерпілого від злочину для кваліфікації заборонених кримінальним законом діянь особи ті ін.) у сукупності з недоліками законодавчої техніки побудови окремих положень закону про кримінальну відповідальність спричиняє постійний розвиток наукової думки, поглиблення існуючого та прирощення нового знання у цій царині, що свідчить про безперервність гносеологічного процесу щодо цього явища.

У свою чергу, праксеологізм кримінально-правового визначення потерпілого від злочину бачиться у теоретичному обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення окремих норм кримінального законодавства та  підвищення якості захисту прав й законних інтересі потерпілих, а також у вдосконаленні роботи правозастосувача по залученню до кримінального провадження осіб, яким злочинними діями заподіяна шкода. Без визначення кримінально-правової природи потерпілого від злочину практично є неможливим розв’язання багатьох прикладних проблем, наприклад: з’ясування характеру й ступеня суспільної небезпечності відповідного злочину, вирішення питань про криміналізацію чи декриміналізацію діяння, диференціацію кримінальної відповідальності, розмежування злочинів, їх кваліфікацію, призначення покарання, чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі, звільнення від кримінальної відповідальності тощо [213, с. 63, 64].

Останні реформи у вітчизняних галузях права кримінального блоку не дають підстав беззаперечно підтримувати тезу про те, що потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а юридичні особи не можуть виступати потерпілими [78, с. 92]. Ця точка зору підтримувалася науковцями протягом тривалого часу. Однак останніми роками в юридичній літературі почали висловлюватися думки, що суб’єктивний зміст категорії «потерпілий від злочину» не обмежується лише ознаками фізичної особи. Так, А. М. Ященко визнає потерпілим (у контексті ст. 46 КК) фізичну особу, її представника, законного представника неповнолітнього або недієздатного, близьких родичів загиблого, а так само юридичну особу, яким завдана чи створена загроза заподіяння майнової, фізичної або моральної шкоди [216, с. 8]. На думку Є. В. Фесенка, потерпілим від злочину може бути окрема людина, дві або більше особи, громадські об’єднання, населення адміністративно-територіальних одиниць, державні органи, держава і суспільство в цілому [204, с. 76]. М. В. Сенаторов стверджує, що потерпілий від злочину – це соціальний суб’єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої [173, с. 7]. Вказані позиції отримали своє законодавче підґрунтя внаслідок набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом (далі – КПК) України від 13 квітня 2012 року. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 55 нового КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди [84].

Таким чином, на порядок денний постає достовірність твердження деяких науковців про те, що потерпілими від злочину, передбаченого ст. 171 КК України є тільки професійні журналісти [51, с. 133; 28, с. 110]. При цьому у КК не встановлено конкретних ознак журналіста, якому перешкоджають у здійсненні законної професійної діяльності.

Натомість чинне законодавство містить декілька визначень «журналіста». Зокрема, у ст. 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97–ВР зазначено, що журналіст – це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для засобів масо­вої інформації, виконує редакційно-посадові службові обов’язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України [152]. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. № 2782–XII  журналістом є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням [153]. Згідно ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. № 3759–XII в редакції Закону від 12 січня 2006 № 3317–IV  телерадіожурналіст – це штатний або позаштатний творчий працівник телерадіоорганізації, який професійно збирає, одержує, створює і готує інформацію для розповсюдження [162].

Таким чином у ст. 171 КК України мова йде про журналістів як друкованих ЗМІ (газет, журналів, бюлетенів, разових видань з визначеним тиражем тощо), так і журналістів аудіовізуальних ЗМІ (радіомовлення, телебачення, кіно, зву­козапис, відеозапис тощо). Такий поділ ЗМІ, крім іншого, встановлено й у ч. 2 ст. 22 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657–XII в редакції Закону від 13 січня 2011 р. № 2938–VI [157].

Крім того, вказана норма не містить положень про те, що даний злочин може вчинюватися відносно журналістів лише ЗМІ. Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати, що положення ст. 171 КК України здійснюють правове забезпечення охорони й журналістів інформаційних агентств. Адже відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р. № 74/95–ВР журналіст інформаційного агентства – це творчий працівник, який збирає, одержує, створює та готує інформацію для інформаційного агентства і діє від його імені на підставі трудових чи інших договірних відносин з ним або за його уповноваженням [156].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37493.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.