Об’єктивна сторона перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

У чинному законі про кримінальну відповідальність встановлено, що злочин – це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин становить собою єдність його зовнішніх (фізичних) і внутрішніх (психічних) сторін. М. І. Панов зазначає, що зовнішня сторона забезпечує прояв людської поведінки в об’єктивній дійсності, що виражається у формі дії або бездіяльності, спрямованої на зміну соціального середовища. Внутрішня – це психічні процеси, які відбуваються у свідомості людини, характеризують її волю і детермінують поведінку [137, с. 5, 6]. Таким чином, злочин можна розглядати під різними кутами зору: по-перше, це аналіз зовнішньої сторони поведінки людини – зовнішньої форми процесу посягання на об’єкт, охоронюваний законом, тобто вивчення об’єктивної сторони злочину; по-друге, це дослідження злочину з точки зору виявлення суб’єктивних властивостей поведінки конкретної особи, змісту інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності, розкриття мотивів і цілей злочинця, тобто вивчення суб’єктивної сторони злочину. Саме тому, що злочин становить певну психофізичну єдність, розгляд зовнішнього вияву і внутрішнього змісту злочину неможливе поза врахування їх взаємозв’язку і взаємовпливу [88, с. 8, 9].

Об’єктивна сторона злочину (поряд із об’єктом, суб’єктом та суб’єктивною стороною) входить у структуру правової моделі, яку іменують «склад злочину», необхідну для встановлення відповідності реального злочину нормі кримінального закону та визнання вчиненого підставою кримінальної відповідальності [13, с. 254]. Вона підкреслює, що злочином визнаються не самі по собі ідеї чи думки людини, реалізація яких становить небезпеку для оточуючих, а лише суспільно небезпечне діяння, яке порушує заборони, встановлені кримінальним законом. Аналіз об’єктивної сторони дає можливість встановлювати об’єкт посягання, а також визначити форму вини [79, с. 112]. Вказані обставини й спонукають до дослідження об’єктивної сторони перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

У теорії кримінального права під об’єктивною стороною злочину розуміють процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на інтереси, що охороняються законом та розглядається з його зовнішнього боку, з точки зору послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються зі злочинного діяння (дії чи бездіяльності) суб’єкта і завершуються настанням злочинного результату [88, с. 9]. Цей елемент складу злочину характеризується такою множиною ознак, як суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя й засоби вчинення злочину. Вказані ознаки виділяють як основні та найбільш загальні при характеристиці зовнішнього прояву суспільно небезпечного посягання. Як зазначають провідні криміналісти, конкретний прояв того чи іншого акту злочинної поведінки неоднозначний і дуже різноманітний, а вичерпний перелік його об’єктивних ознак просто неможливо навести через їх значну кількість [183, с. 69; 87, с. 34]. В об’єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Виявлення і дослідження ознак об’єктивної сторони дозволяє встановити наявність складу злочину в діянні винної особи, правильно кваліфікувати вчинене, відмежувати вчинене посягання від інших злочинів. Саме ознаки об’єктивної сторони найбільш повно відображені в диспозиціях статей кримінального закону.

Усі ознаки об’єктивної сторони залежно від їх опису у диспозиціях статей Особливої частини КК поділяють на дві групи: обов’язкові і факультативні [79, с. 111]. При цьому питання про наповнення цієї класифікації змістом залишається дискусійним. Так, Е. М. Кісілюк [75, с. 99] Л. Л. Кругліков [86, с. 28], А. В. Наумов [127, с. 187], М. І. Панов [79, с. 111], Г. В. Тимейко [181, с. 9], П. Л. Фріс [207, с. 55–57], Є. В. Фесенко [77, с. 133] та ін. визнають в значенні обов’язкової ознаки, що характеризує в складі злочину об’єктивну сторону, суспільно небезпечне діяння – дію або бездіяльність. При цьому зазначається, що без діяння як конкретного акту суспільно небезпечної поведінки, не може бути вчинено жодного злочину, і воно завжди вказується в диспозиції статті Особливої частини КК або випливає з її змісту. Відповідно, в ролі факультативних ознак об’єктивної сторони в такому випадку визнаються: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Інші криміналісти обстоюють точку зору, згідно якої до обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину, крім злочинного діяння, необхідно відносити суспільно небезпечні наслідки, а також причинний зв’язок між діянням та наслідками. Таку позицію підтримано, зокрема, М. І. Бажановим [8, с. 34], М. І. Ковальовим [177, с. 148], А. Н. Трайніним [183, с. 84] П. В. Хряпінським [76, с. 102] та деякими іншими фахівцями. При такому підході до факультативних ознак об’єктивної сторони відносять місце, час, спосіб, обстановку, знаряддя й засоби злочину.

Оскільки розв’язання цієї проблеми не стосується предмета нашого дослідження, вважаємо за можливе приєднатися до думки І. М. Тяжкової [95, с. 223] та указати наступне:

1. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочинів з матеріальним складом є суспільно небезпечне діяння, злочинний наслідок, а також причинний зв’язок між ними.

2. Тільки діяння виступає обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів з формальним складом.

3. Загальновизнаним є те, що факультативними ознаками об’єктивної сторони є місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину. У випадку, якщо вони прямо вказані в законі або однозначно випливають з його змісту, то місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони. Установлення цих ознак та їх доказування у кримінальному проваджені є обов’язковими для визначення в посяганні особи складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Отже, при будь-якій конструкції об’єктивної сторони складу злочину обов’язковою та незамінною її ознакою є тільки суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність). Без діяння як зовнішнього прояву людської поведінки не існує й не може існувати злочину. Самі по собі думки, ідеї, реалізація яких становить для суспільства небезпеку, не можуть визнаватися суспільно небезпечним посяганням – злочином. Тобто злочинні наміри отримують негативну оцінку лише тоді, коли вони об’єктивовані зовні, в акті зовнішньої поведінки особи, а формою цієї поведінки виступає дія чи бездіяльність [137, с. 5].

Необхідною властивістю будь-якого злочинного діяння є заподіяння в результаті його вчинення шкоди об’єктові, що охороняється законом про кримінальну відповідальність. При цьому суспільно небезпечні наслідки як обов’язкова ознака складу злочину передбачається кримінальним законом лише у разі формулювання злочинів з матеріальним складом. В інших випадках, коли склад злочину сформульовано як формальний, суспільно-небезпечні наслідки виносяться за межи складу злочину. Як справедливо зауважує Н. Ф. Кузнєцова, наявність у КК злочинів з формальним складом не означає, що при їх вчиненні суспільно небезпечна шкода об’єкту не завдається – таке рішення законодавця свідчить лише про те, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу таких злочинів суспільно небезпечні наслідки не виступають [89, с. 109].

Виходячи із законодавчої конструкції частин 1 і 2 ст. 171 КК України можна зробити висновок про те, що досліджуваний склад злочину є формальним, оскільки законодавець не вимагає настання яких-небудь наслідків, для того, щоб можна було вести мову про закінчений злочин. Таким чином, аналізований злочин вважається закінченим із моменту вчинення умисного перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171 КК України) або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків чи за критику (ч. 2 ст. 171 КК України).

Основною (головною) ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 171 КК України (як і будь-якого іншого) є суспільно небезпечне діяння. Як ознака об’єктивної сторони таке діяння має відповідати сукупності ознак, які надають йому кримінально-правового значення: бути конкретним, усвідомленим і вольовим актом поведінки людини, суспільно небезпечним та протиправним [79, с. 114, 115].

Згідно з ч. 1 ст. 11 КК України формами вираження суспільно небезпечного діяння є дія або бездіяльність. Очевидно, що перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, перш за все, може здійснюватися у формі активної поведінки, тобто у формі дії. Про це вказують усі без виключення науковці, нерідко заявляючи, що це єдина форма реалізації суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 171 КК України [70, с. 66]. Однак, на наш погляд, заслуговує уваги питання про те, чи можливе вчинення даного злочину у формі бездіяльності.

У теорії кримінального права прийнято вважати, що бездіяльність – це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах [78, с. 97; 190, с. 128; 75, с. 118; 127, с. 190]. Обов’язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є наявність у неї обов’язку діяти певним чином і наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб.

Так, обов’язок вчинити певні дії може випливати з різних підстав: а) із закону або з іншого (наприклад, підзаконного) нормативного акту; б) із професійних або службових функцій; в) із договору; г) із родинних відносин; д) із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов’язана надати їй допомогу [125, с. 56] та ін. Не зупиняючись на з’ясуванні змісту кожного джерела обов’язку діяти, зауважимо, що з приводу названих вище підстав в науці кримінального права існує певна дискусія, однак вона виходить за межі нашого дослідження.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації могла виконати активні дії (мала реальну можливість діяти) і, тим самим, запобігти злочинним наслідкам. При оцінюванні можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов’язки слід ураховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов’язків, покладених на особу. Також повинні враховуватися й її суб’єктивні можливості щодо виконання необхідних дій [79, с. 119, 120].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37493.html