---

Виховання особистої фізичної культури школярів

У нашій та інших країнах вчені і фахівці порушують питання про необхідність істотної перебудови системи фізичного виховання дітей і молоді [26, 108, 110, 115, 124, 148, 158, 189].

Більшість учених вважає, що розглянуту систему фізичного виховання, в першу чергу, потрібно перебудувати відповідно до принципів гуманістичної педагогіки і психології. Найважливішими принципами є: посилення уваги до особистості кожної людини як до вищої соціальної цінності; перетворення учня з об’єкта соціально-педагогічного впливу педагога на суб’єкт активної творчої діяльності на основі розвитку внутрішніх мотивів до самовдосконалення і самовизначення; демократизація у стосунках викладача й учнів; формування в людини мотивації різнобічного і гармонійного розвитку тощо [5, 35, 42, 63, 87 і ін.]. До перспективних напрямків удосконалення організації фізичного виховання дітей і молоді, автори [1, 82, 108, 114, 120, 121] відносять переорієнтацію на більш повний облік індивідуальних морфофункціональних і психологічних особливостей людини у процесі її фізичного виховання, на обов’язкову відповідність змісту фізичної активності ритмам вікового розвитку людини і фундаментальних закономірностей цілеспрямованого перетворення його фізичного потенціалу. Передбачається вільний вибір форм та інтенсивності занять, що сприяють фізичному удосконаленню і зміцненню здоров’я [64, 78, 79, 116, 153, 178]. Важливе значення відводиться також істотній переорієнтації цілей і задач фізичного виховання. У першу чергу, мова йде про перехід від системи, яка зорієнтована на формування лише певних фізичних якостей, життєво необхідних рухових умінь і навичок, до системи, яка дає людині глибокі знання про свій організм, засоби цілеспрямованого впливу на фізичний стан, збереження і зміцнення здоров’я, а також формує в нього потребу у здоровому способі життя і фізичному удосконаленні, в активних заняттях фізичними вправами і спортом. Іншими словами, головним завданням є формування здорового способу життя і фізичної культури молоді [106, 115].

Наука і практика фізичного виховання як і раніше мають потребу в інтеграційно-методологічних дослідженнях цієї проблеми [11, 33, 71, 118, 161].

Ця значимість підвищується у зв’язку з критичною ситуацією, яка склалася із станом здоров’я населення України. Одним з її проявів є посилення процесу депопуляції, тобто скороченням кількості населення за рахунок великої смертності, зниження тривалості життя чоловіків і жінок, погіршення репродуктивного здоров’я молоді [189].

Радикально змінити ситуацію за рахунок існуючої у країні традиційної системи охорони здоров’я населення неможливо через відсутність необхідних коштів на її розвиток.

Як свідчить досвід розвинутих країн світу, державна підтримка розвитку фізичного виховання і спорту є найбільш економічно вигідний та ефективний засіб профілактики захворюваності, зміцнення генофонду та розв’язання інших соціальних проблем.

Національна програма „Фізичне виховання − здоров’я нації” на період з 1999-2005 роки розроблена відповідно до Закону України „Про фізичну культуру і спорт”, визначає нові пріоритети суспільства до здоров’я людини, як найвищої гуманістичної цінності.

Серед найбільш актуальних завдань Програми вказані:

− сприяння духовному і фізичному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадської свідомості та патріотизму, бажання активно сприяти утвердженню державності в Україні;

− розбудова фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін в усіх сферах суспільного життя та цінносних орієнтацій населення України;

− забезпечення переорієнтації практичної діяльності галузі на пріоритетну проблему − зміцнення здоров’я різних верств населення засобами фізичного виховання і спорту;

− створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України у підвищенні рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку;

− виховання у населення України відповідних мотиваційних та поведінкових характеристик, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя.

Тому одним із завдань і заходів щодо поліпшення ситуації у фізкультурно-оздоровчій діяльності у навчально-виховній сфері є п.1.7. Провести соціологічні дослідження та виявити мотивацію дітей і молоді щодо організації змістовного дозвілля засобами фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи (1999-2001 роки). Це завдання і визначило тему нашого дослідження.

Відношення до фізичної культури суспільства в цілому та конкретної особистості складається з розуміння та усвідомлення цього поняття (дефініції).

У спеціальній літературі "культурою" називають як певні види діяльності людини (суспільства), так і засоби, методи, створені в суспільстві, а також результати, що становлять цінність для особистості і суспільства. Людина постає як носій культури, споживач, творець її [106, 115].

Культура розглядається як специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представленої у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм, у духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе [90, 96].

При великій кількості суперечливих поглядів на культуру найбільш інтегрованими визнаються наступні концепції:

а) концепція культури, заснована на розкритті процесу культурного розвитку [116];

б) концепція, що акцентує увагу на духовному виробництві;

в) підхід до культури, заснований на свідомій організації і керуванні поведінкою і життєдіяльністю людей [116].

У сучасній літературі висвітлюються різні підходи до виявлення сутності і компонентного складу фізичної культури. Відзначається, що фізична культура пов’язується:

1) з діяльністю, спрямованою на фізичне удосконалення людини;

2) з сукупністю інтелектуального, соціально-психологічного і рухового компонентів, з системою потреб, здібностей, діяльності, відносин та інститутів, що базуються на розвитку фізичних якостей, з формами її організації (компонентами, підсистемами) [96, 189, 190, 191].

Фізична культура розглядається з діяльного і результативного боку, у єдності предметних та особистісних цінностей. Існують спроби сформувати більш інтегроване уявлення про сутність фізичної культури, яка базується на названих концепціях, що синтезують однобічні уявлення про фізичну культуру в єдину системну модель [115].

Дуже вдало, на нашу думку, висловлює розуміння фізичної культури В.А.Количев: „Фізична культура − перший самий природний місток, який об’єднує у єдине ціле соціальне і біологічне в людині” [97]. Опанування, охорона та примноження природного в людині переломлюються - відбивається крізь усвідомлену рухому активність, що являє собою базу для формування та збереження фізичного потенціалу.

Вивчення літератури і власні дослідження дозволили зробити наступні висновки.

Фізичне виховання можна розглядати як вид діяльності, що спрямований на задоволення окремих потреб людини та суспільства.

З позиції методологічного підходу основним шляхом виховання особистої фізичної культури у школярів визнається виховання її у процесі різних видів фізкультурної діяльності.

Фізична культура розглядається як діяльність, що спрямована на формування самої людини [108].

Усяка діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес діяльності, тобто невід’ємною характеристикою діяльності є усвідомленість. Засадами діяльності є усвідомлена мета, яка фігурує поза діяльністю і знаходиться у сфері людських мотивів, ідеалів, цінностей.

Тому з психолого-педагогічних позицій виховання особистої фізичної культури у школярів і представлено у роботі як виховання потреб, мотивів та інтересу до цінностей фізичної культури, складовою частиною яких є особисте здоров’я. Це означає, що споживчо-мотиваційна сфера є системоутворюючим фактором всіх виховних впливів (засобів, методів, методик) і формується у процесі соціально-психологічного, інтелектуального і рухового (тілесного) виховання. Причому усі види виховання повинні здійснюватися в єдності (у комплексі), тому що особистість являє собою цілісність і багатомірність [2, 12, 54, 75].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/31791.html