Внутрішні фактори, які впливають на мотивацію підлітків

Внутрішні фактори – індивідуальні й особистісні, вони визначають потенційні можливості людини, ефективність її діяльності, а також є відображенням як соціального, так і біологічного в розвитку людини [75].

Соціальний фактор розвитку людини і формування її особистості відбивається на можливостях людини у вигляді мотивів (відношення й інтерес до заняття ФК і С), сформованих у процесі виховання, у вигляді знань та умінь, у вигляді розвитку фізичних здібностей, що досягається в результаті систематичних занять.

Біологічний фактор розвитку людини розглядається переважно як генотиповий, тобто такий, що визначає вроджені особливості, зокрема фізіологічні, біологічні, психофізіологічні й ін. [7, 17, 20, 32, 125].

У реальних умовах можливості людини являють собою сплав уроджених і придбаних властивостей, які І.П.Павлов назвав фенотипом.

Видатні фізіологи І.П.Павлов, Б.М.Тєплов, В.Д.Небиліцин та інші виділяють три основних властивості нервової система: силу, рухливість й урівноваженість нервових процесів.

Сила (і відповідно слабкість як інший полюс цієї властивості) виражається  ступенем витривалості нервової системи до довгостроково діючого роздратування. Сила нервових процесів виявляється й у тому, чи адекватно нервова система реагує на подразники різної сили, що свідчить про її чутливість до збудження.

Рухливість нервових процесів (на протилежному полюсі – інертність) визначається тим, наскільки швидко відбувається перебудова нервової системи на мінливі подразники. Очевидно, ця властивість нервової системи є однією з головних детермінант швидкості центральної переробки інформації, у тому числі і швидкості процесу ухвалення рішення (В.Д.Небиліцин, 1966).

Урівноваженість (чи неврівноваженість) нервових процесів розкриває співвідношення і баланс порушення і гальмування за їхньою силою.

Кожній людині притаманне своєрідне поєднання цих властивостей. Властивості нервової системи мають функціональну основу, але відкриваються досліднику, як писав І.П.Павлов, у їхніх життєвих проявах. Для людини ці життєві прояви можуть бути названі психологічними. Дослідження психофізіологів спрямовані на розкриття закономірностей між біологічно обумовленими властивостями нервової системи й індивідуальними особливостями психіки і поведінки.

Поведінкові реакції людини відносяться до психічних властивостей, що складають основу темпераменту. До властивостей темпераменту відносять: тривожність, емоційну збудливість, імпульсивність, лабільність і регідність [23, 40, 55].

Тривожність – властивість, обумовлена ступенем занепокоєння, заклопотаності, емоційної напруженості людини у відповідальній і особливо загрозливій ситуації. Емоційна збудливість - це легкість виникнення емоційних реакцій на зовнішні і внутрішні подразники. Імпульсивність характеризує швидкість реагування, прийняття і виконання рішення. Ригідність і лабільність обумовлюють легкість і гнучкість пристосування людини до зовнішніх впливів, що змінюються: регіден той, який важко пристосовується до ситуації, що змінилася, інертний у поведінці, не змінює своїх звичок і переконань; лабілен той, який швидко пристосовується до нової ситуації [56, 71, 75].

Типологічні особливості нервової системи значно впливають на прояв фізичних здібностей людини, її навченість рухам, працездатність і надійність виступу на змаганнях [13, 41, 57].

На кожному етапі вікового розвитку показники основних властивостей вищої нервової діяльності зазнають певних змін, виявляючи бурхливі темпи росту в одному віковому періоді, сповільнюючись в іншому і навіть трохи погіршуючись в наступному [100, 103, 126].

Виникає питання, чи можлива трансформація типологічних властивостей ВНД у процесі життя під впливом певних умов зовнішнього середовища і спеціальних систем впливу на зміну цих властивостей.

І.П. Павлов зауважував з цього приводу: «Раз ми маємо вкрай слабкий тип, тут при винятковій, як ми висловлюємося, оранжерейній обстановці досвіду можливе поліпшення, врегулювання загальної умовно-рефлекторної діяльності тварини, – але і тільки. Про міцну переробку типу, звичайно, мови бути не може» (І.П.Павлов, 1951-1952).

Здатність нервової системи змінювати свої основні, провідні типи, властивості під впливом зовнішніх подразників І.П. Павлов пов’язував з поняттям пластичності. А.М.Ковальов (1953) дав дуже образну характеристику цій властивості: "Ця пластичність, що відкриває широкі можливості розвитку, не є еластичністю воску, що змінює свою форму під впливом однократних і незначних впливів на нього. Пластичність нервової системи – це пластичність металу, яка вимагає великих зусиль, багаторазових впливів для зміни її форми, функції нервової системи, а отже, і темперамент можуть бути змінені тільки при тривалих сильних впливах об’єктивної реальності ..." (прив. за Круцевич Т.Ю., 1990).

Щодо тверджень про зміни типологічних властивостей у результаті декількох експериментів, то Б.М.Тєплов вважає, що "...очевидно, не надають серйозного значення поняттям "властивостей нервової системи" і "типу" як комплексу цих властивостей. В основі ефектів швидкого тренування завжди лежить утворення будь-яких нових зв’язків і ніколи - зміна властивостей цього типу" (Б.М.Тєплов, 1956).

Отже, тип нервової системи у процесі вікового розвитку конкретного індивіда в цілому залишається постійним, однак можуть змінюватися окремі показники, що характеризують його властивості; особливо це виявляється в період гормональної перебудови організму дітей [122, 125, 156].

На основі вияву реактивності нервової системи на різні подразники випробування автори виділяють три типологічні групи: "урівноважені", "збудливі" і "гальмові" [41, 103].

Згідно з їхніми дослідженнями співвідношення типологічних груп у різні вікові періоди змінюється. Так, у хлопців у віковому діапазоні 7-11 років переважають особи з "гальмовим" типом ВНД. У 11 років найменше "урівноважених" типів і досить великий відсоток "збудливих" (44 %). Імовірно, це відповідає "критичному" періоду розвитку. Л.С.Виготський (1956) виділяв сенситивні періоди (найкращої навченості) і критичні – періоди кризи, під час яких відбуваються різкі, кардинальні зрушення і зсуви, зміни і переломи в особистості дитини. Автор виділяє кризи: немовляти, у 3-літньому віці, 7-8-, 13- і 18-літньому (прив. за 103). У цей час за надзвичайно короткий термін дитина змінюється у цілому. Розвиток набуває бурхливого, стрімкого, іноді катастрофічного характеру. Значна частина дітей у цей період є важковиховуваними. У шкільному віці у критичні періоди в дітей спостерігається падіння успішності, ослаблення інтересу до шкільних занять і загальне зниження працездатності. Однак за цим, звичайно, випливає різкий стрибок на більш високий ступінь розвитку. У проведених авторами дослідженнях [41, 103] критичний період відзначався у віці 10-11 років, а потім спостерігалася різка зміна у функціонуванні нервових процесів, збільшилася кількість "урівноважених" типів. Однак після 12 років зменшується процентний склад "гальмових" і збільшується типологічна група "збудливих". Суттєва перевага убік порушення нервових процесів виявляється в дівчат у 13-15 років; у них підвищує реактивність і чутливість нервових процесів, що свідчить про відносну слабість нервової системи в цей період.

Типологічні особливості основних властивостей ВНД впливають на формування характеру, поведінкових реакцій, прояв здібностей, бажань, схильностей до певних видів діяльності [19, 23, 40, 53, 75].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/31791.html