Огляд наукових досліджень з проблем історії кодифікації цивільного законодавства на українських землях

Незважаючи на те, що перші дослідження з історії кодифікації цивільного законодавства на українських землях з’явилися майже сто п’ятдесяти років тому, до сьогодні так і не сформовано повну та об’єктивну картину цього явища. При цьому більшість існуючих наукових праць є або роботами загальноісторичного характеру або присвячені аналізу окремих пам’яток правової думки.

У цілому, як зазначає А. П. Ткач, «у дореволюційній історико-правовій науці інтерес до історії кодифікації права на Україні проявився ще в першій половині ХІХ століття, коли пожвавилася робота кодифікаційних комісій з упорядкування загальноросійського законодавства» [601, с. 6].

Одним з перших до дослідження цього питання у своїй праці «Обозрение исторических сведений о Своде законов», яка побачила світ у 1837 році, звернувся М. М. Сперанський [560]. Незважаючи на те, що питання кодифікації законодавства саме на українських землях у цій праці розглядались опосередковано, вона стала відправною точкою для багатьох досліджень у майбутньому.

Велике значення для розуміння сутності процесу створення Руської Правди відіграла книга В. М. Лешкова «Общинный быт древней России» (1858 рік), у якій автор охарактеризував Руську Правду як «переклад … народної свідомості в право, в стовбці, статті, літери» закону [329, с. 4].

Огляд російських історичних джерел, що стосувались також історії українського права, здійснив Г. Ф. Карпов [243]. При цьому вчений спробував проаналізувати наслідки та значення перших кодифікацій, проведених на українських землях.

Згодом вийшла друком ще одна праця, автором якої був О. Ф. Кістяківський [250]. У своїй науковій розвідці вчений здійснив перший ґрунтовний виклад історії створення Прав, за якими судиться малоросійський народ. Цінність праці О. Ф. Кістяківського зумовлена проведеним у ній докладним аналізом джерел вищезазначеного документу, а саме Литовських статутів та польських переробок збірників німецького міського права.

У другій половині XIX – на початку ХХ століття з’являється низка праць, присвячених історії державно-правного життя Великого князівства Литовського. Серед них важливе місце займає науковий доробок М. Ф. Владимирського-Буданова [100; 107; 105]. Не залишились поза увагою вченого й інші періоди вітчизняної історії. Зокрема у своїй праці «Обзор истории русского права» (1886 рік) М. Ф. Владимирський-Буданов звертає особливу увагу на специфіку розвитку цивільного права за Руською Правдою [103].

Достатньо детально були проаналізовані історія прийняття, основні положення та особливості зазначеного документа й у книзі І. Д. Беляєва «Лекции по истории русского законодательства» (1879 рік) [44].

На перетині ХІХ – ХХ століть питанню кодифікації цивільного права на українських землях присвятили спеціальні дослідження І. В. Теличенко [584], Ф. І. Леонтович [325], О. Е. Нольде [400], С. О. Бершадський [50], О. Л. Боровіковський [65].

Наприклад, у своїй праці «Очерки по истории кодификации местных гражданских законов при графе Сперанском» (1906 рік) О. Е. Нольде достатньо детально охарактеризував особливість правових систем, поширених на території західних губерній Російської імперії, а також дослідив вплив Литовських статутів, збірників норм польського та німецького права на процес кодифікації цивільного права Росії у ХІХ столітті.

На особливу увагу заслуговує також двотомне видання «Истории кодификации гражданского права» С. В. Пахмана [444; 442]. Опублікована у 1876 році наукова розвідка була присвячена питанням як кодифікації цивільного права в Західній Європі, починаючи ще з доби Римського імперії, так і кодифікації цивільного права безпосередньо на території Російської держави у ХІХ столітті.

Початок ХХ століття ознаменувався публікацією наукової розвідки «Законы гражданские с разъяснениями Правительствующего Сената и комментариями русских юристов»  [203; 202; 204] І. М. Тютрюмова. Зазначена праця якісно відрізнялась від інших, відомих цивілістичній науці до того. Так, якщо попередні книги були переважно монографічними дослідженнями окремих проблем цивілістики або класичними підручниками, що належали перу одного автора, то робота І. М. Тютрюмова була фактично колективним науково-практичним коментарем, опублікованим у вигляді збірника. Як у передмові до першого видання зазначив сам вчений, особливість збірника полягала в розміщенні під окремими статтями тому Х Зводу законів відповідних витягів із наукових праць російських цивілістів.

Згодом за редакцією цього ж автора, але вже під укладенням А. Л. Саатчина на світ з’являється ще одна компіляційна робота «Проект Высочайше учрежденной Редакционной комиссии по составлению Гражданского уложения (с объяснениями, извлеченными из трудов Редакционной комиссии)» [143; 144; 141; 142]. Близьку за змістом, але суттєво вужчу за обсягом аналітику проекту Цивільного уложення 1905 року здійснив також і Ф. П. Будкевич [72].

Початок ХХ століття також був багатий на праці загальноісторичного та історико-правового характеру, в яких у більшій чи меншій мірі аналізувалися питання розвитку цивільного права в Україні. Серед них необхідно виділити праці М. С. Грушевського [152], М. Є. Слабченка [539], Д. Я. Самоквасова [514] та О. М. Філіпова [624].

При цьому саме М. С. Грушевський одним з перших спробував дослідити історію права безпосередньо українського народу. Проте науковий доробок ученого в цьому аспекті можна вважати скоріше винятком, ніж правилом вітчизняної історіографії ХІХ – початку ХХ століття.

У цілому характерною рисою тогочасних наукових праць з історії кодифікації цивільного права стало ігнорування їх авторами особливостей українського права та намагання дослідити його як тимчасове явище об’єктивної дійсності, що має розглядатись виключно як другорядна складова загальноімперського російського правового простору.

У контексті розвитку загальноімперської, але вже австрійської, правової традиції розглядав процеси кодифікації цивільного права на території західноукраїнських земель С. С. Дністрянський, серед праць якого на особливу увагу заслуговують «Австрійське право облігаційне» [169; 170], «Причини до реформи приватного права в Австрії» [173], «Старі й нові шляхи в науці приватного права» [175], «Цивільне право» [176]. Разом з тим у наукових розвідках більш пізнього періоду вчений все більше уваги приділяє дослідженню саме українського права [171; 177].

Наступний етап вивчення питання кодифікації цивільного законодавства на українських землях пов’язаний з 20-ми роками ХХ століття, які, на думку С. Г. Ковальової [257, с. 18], були періодом бурхливого розвитку української науки і культури. Окрім того, саме в цей час відбувається визнання висунутої М. С. Грушевським концепції України-Русі та офіційне введення до наукового обігу терміно-поняття «українське право» [153].

У цілому поділяючи думку С. Г. Ковальової, зауважимо, що про певні здобутки українського історичного правознавства у 20-ті роки ХХ століття ми можемо говорити виключно протягом короткого періоду реалізації політики «українізації».

Одним з найбільш яскравих представників вітчизняної правової науки тієї доби був М. П. Василенко. Зокрема, вчений одним із перших здійснив юридичний аналіз приватної кодифікації Ф. Чуйкевича «Суд і розправа в правах малоросійських» [75, с. 5], а також підготував і видав такі наукові розвідки: «Як скасовано Литовського статуту (з історії кодифікації західноруського та вкраїнського права)» (1925 рік) [81], «Матеріали до історії українського права» (1929 рік) [76], «Пам’ятники української правничої літератури XVIII століття» (1924 рік) [78], «Територія України XVII віку (Розвідка з історії права)» [80] (1927 рік), Права, по которым судится малороссийский народ, як джерело до історії державного права України XVIII віку» (1928 рік) [79], «Нариси з історії науки західньоруського та вкраїнського права» (1927 рік) [77]. У своїх працях учений здійснив достатньо успішну спробу окреслити систему права, що діяло на території України у різні історичні періоди, а також визначив сутність та особливості окремих пам’яток права.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37700.html