У нас уже 18710 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Генеза цивільного законодавства у Литовських Статутах

Наступною найважливішою загальною кодифікацією законодавства, яка мала місце на українських землях, є систематизація права Великого князівства Литовського, яка була здійснена в XVI ст. шляхом укладення трьох Литовських статутів. Свого часу відомий український дослідник Ф. І. Леонтович зазначав: «Якщо між Руською Правдою та московським законодавством проходить нічим не наповнена прірва, то при найповерхневішому вивченні Литовського статуту, не можна не бачити прямого його зв’язку із Руською Правдою… Можна безпомилково сказати, що цілі розділи Статута побудовані на однакових початках із Руською Правдою. Схожість інститутів у обох пам’ятках не могло бути випадковою справою. Це вказує на загальну спорідненість цілого строю юридичного життя в епоху Руської Правди та Литовського статуту…» [326, с. 1].

Ініціатива прийняття Першого Литовського статуту належала шляхті. Її представники на сеймі 1514 р. подали Великому князеві Литовському прохання «дарувати» писані закони, в яких знайшли б відображення їхні права та привілеї [205, с. 66].

Робота з підготовки Першого Литовського статуту здійснювалася протягом першої чверті XVI ст. Основним джерелом цього документа були адміністративна та судова практика органів державної влади, звичаєве право, норми писаного права (Руська Правда, Судебник Казимира 1468 р., привілеї та грамоти Великого князя Литовського), адаптоване до місцевих потреб польське право, норми канонічного права (Номокамон, Еклога та ін.), а також римське, польське і німецьке (магдебурзьке) право [352, с. 61–62].

На думку багатьох учених, під час розробки проекту Першого Литовського статуту кодифікаторами вперше було розв’язано низку важливих теоретичних і практичних завдань: розмежування норм права за окремими галузями, розміщення їх за системним методом, запровадження новацій, що раніше були невідомі литовсько-руському праву [593, с. 110]. Особлива цінність Першого Литовського статуту полягає в тому, що він відобразив правову культуру, історичні умови та специфіку суспільних відносин у Великому князівстві Литовському. Правова система того періоду формувалася під впливом західної традиції права, проте визначальною в укладенні Литовських статутів була все ж таки східна традиція, що виявилась, передусім, у багатій правовій спадщині Київської Русі [561, с.5].

Перший Литовський статут містив норми цивільного, земельного, державного, кримінального та інших галузей права. Він закріплював права шляхти шляхом надання їй привілеїв. Одночасно цей кодифікований акт забезпечував окремі права селян, у тому числі право власності на землю [451]. Необхідно зауважити, що Перший Литовський статут закріплював такий важливий принцип – як право є єдиним для всіх [302, с. 73].

Статут Великого князівства Литовський 1529 р. був першим у тогочасній Європі систематизованим зводом різних галузей права. Він юридично закріплював основи суспільного й державного ладу, правове становище різних соціальних груп населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів державного управління та суду [193].

Перший Литовський статут після детального обговорення був затверджений сеймом у Вільнюсі 29 вересня 1529 р. Цей нормативно-правовий акт складався з 13 розділів і 264 статей (артикулів). У перших трьох розділах були закріплені переважно норми державного права та принципові положення інших галузей права, в четвертому та п’ятому – норми шлюбно-сімейного і спадкового права, в шостому – процесуального, в сьомому – кримінального, у восьмому – земельного, в дев’ятому – лісового та мисливського, в десятому – цивільного, в одинадцятому, дванадцятому та тринадцятому – кримінального та процесуального права [205, с. 66].

Щодо мови тексту Першого Литовського статуту, то це питання в історико-правовій науці є дискусійним. Існують різні точки зору: нею була давньобілоруська, давньоруська, суміш білоруської, української та російської, а також українська мова [196, с. 79]. У той же час українські лінгвісти стверджують, що Литовські статути були написані руською мовою, під якою необхідно розуміти загальну для українців і білорусів літературну мову, що сформувалась у період входження українських і білоруських земель до складу Великого князівства Литовського [561, с. 8].

Необхідно відмітити, що Перший Литовський статут після його прийняття не був надрукованим. Для практичного використання його переписували і розповсюджували в рукописній формі [332, с. 71]. Внаслідок еволюції законодавства рукописні списки статуту доповнювалися новими статтями. Згодом списки Першого Литовського статуту стали багаточисельними. Їх також перекладали іншими мовами, зокрема латинською (1530 р.) і старопольською (1532 р.). Однак дотепер списків Литовського статуту 1529 р. збереглося дуже мало, а оригінал загублено. На сьогодні відомо про існування дев’яти списків – Замойського, Дзялинського, Слуцького, Лаврентіївського, Фірлейського, Пулавського, Ольшевського, Остробрамського та Свідзинського [561, с. 6].

Перший Литовський статут був типовою пам’яткою феодального права. Він забезпечував правову охорону прав і привілеїв стану шляхти, зокрема верхівки феодалів – магнатів, обмежував права простих вільних людей (особливо селян) і закріплював безправ’я залежних і невільних людей. Перший Литовський статут став юридичною базою подальшої еволюції законодавства та проектування Другого Литовського статуту 1566 р. [593, с. 11].

У 30–40-х рр. XVI ст. у Великому князівстві Литовському відбувалися значні соціально-політичні зміни. Зміцнилося економічне та правове становище шляхти, значну частину якої не влаштовував Перший Литовський статут. Починаючи з 1544 р., представники шляхти на кожному засіданні сейму наполегливо вимагали внести в інтересах свого суспільного стану зміни в цей нормативно-правовий акт. Протягом 20 років Великий князь Литовський і магнати відхиляли наполегливі пропозиції шляхти. Проте під час Лівонської війни їм довелося піти на компроміс, щоб забезпечити активнішу військову підтримку шляхти [337, с. 3].

З метою розробки проекту Другого Литовського статуту в 1551 р. було створено спеціальну комісію з десяти осіб, до складу якої увійшли спеціалісти судової практики, висококваліфіковані практикуючі юристи, а також відомі науковці. Крім того, до роботи в кодифікаційній комісії були залучені представники всіх земель, що входили до складу Великого князівства Литовського [205, с. 66].

Кодифікаційна комісія працювала близько 15 років. Створений нею проект Другого Литовського статуту затвердили на засіданні сейму у Вільнюсі 21 грудня 1565 р. Юридичну чинність цей нормативно-правовий акт набув 1 березня 1566 р. Другий Литовський статут прийняли спільно з додатками, тобто привілеями 1563, 1564, 1565 рр. [562, с. 5–6].

Другий Литовський статут 1566 р. складався з 14 розділів і 367 статей (артикулів) [157, с. 73]. У першому розділі знайшли своє відображення основні принципи литовсько-руського права та норми державного права. У другому містились норми про військову службу, третьому – права та привілеї шляхти, четвертому – норми про організацію судової гілки влади, п’ятому – норми сімейного права, шостому – опікунського права, сьомому – договірного права, восьмому – спадкового права, дев’ятому – норми, спрямовані на правове регулювання земельних спорів, десятому – норми лісового та мисливського права. Останні чотири розділи встановлювали правила притягнення до кримінальної відповідальності: одинадцятий – за насильства та злочини проти шляхти, дванадцятий – за злочини проти простих людей, тринадцятий – за майнові злочини, а чотирнадцятий – за інші злочини [593, с. 111].

Кількість списків Другого Литовського статуту визначити дуже важко [82]. Литовський дослідник В. Рауделюнас стверджував, що в науковій літературі згадується понад 60 списків, 40 з яких написані старопольською мовою та латиною, а шість – мовою оригіналу, тобто, староукраїнською [562, с. 7–9].

Правові норми, передбачені у Другому Литовському статуті, забезпечували державно-правовий захист інтересів привілейованого суспільного стану магнатів і шляхти. На підставі Другого Литовського статуту збільшувалась роль сейму та відповідно обмежувалась влада Великого князя [593, с. 112].

У 1569 р. у Любліні польський король Сигізмунд Август скликав загальнодержавний сейм, на якому було укладено Люблінську унію. Королівство Польське та Велике князівство Литовське об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту [302, с. 50]. Під впливом польських делегатів на Люблінському сеймі 1569 р. була створена комісія з приведення Другого Литовського статуту відповідно до чинної на той час польської правової системи. Наприкінці 1584 р. роботу над Третім Литовським статутом було завершено. Двадцять восьмого січня 1588 р. король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза своїм привілеєм затвердив цей правовий акт [563, с. 5–6].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37700.html   

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.