У нас уже 18701 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Співвідношення умисного вбивства з корисливих мотивів з іншими злочинами

В даному підрозділі нами буде розглянуте співвідношення умисного вбивства з корисливих мотивів:

- з іншими різновидами умисного вбивства при обтяжуючих обставинах;

- з злочинами, юридичні склади яких передбачають конструкцію           «посягання на життя»;

- з злочинами, юридичні склади яких передбачають наслідок у вигляді      смерті людини;

- з так званими складеними злочинами.

Співвідношення умисного вбивства з корисливих мотивів з іншими різновидами умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.

Враховуючи той факт, що специфічний зміст видової ознаки, передбаченої п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, визначає, насамперед, особливості суб’єктивної сторони умисного вбивства з корисливих мотивів, у кваліфікації п. 6 може поєднуватись з усіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, що характеризують ті елементи юридичного складу злочину, які відносяться до об’єкту, об’єктивної сторони чи суб’єкта злочину.

Наприклад, дії винного який вчинив умисне вбивство викраденої людини або заручника з метою спонукання родичів, державні або інші установи, підприємства, організації, фізичних або службових осіб до вчинення або утримання від вчинення  будь – яких дій, що давали  можливість одержати матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків  або досягти іншої матеріальної вигоди, на нашу думку, повинні бути кваліфіковані  крім п. 3  додатково і за п. 6 ч. 2 ст.115 КК.

Водночас, коли вбивство викраденої людини або заручника  відбулося після відмови виконання вимог винного, вище зазначеними установами чи фізичними особами, в діях  винного, на нашу думку, відсутній  корисливий  мотив, оскільки, винний розуміє, що матеріального зиску від вбивства цих осіб в даній  обстановці не має. За таких  обставин вбивство викраденої людини або заручника  вчинюється, скоріш за все, з помсти за не виконання  висунутих вимог.

Водночас, проблемним є питання про співвідношення умисного вбивства з корисливих мотивів з іншими різновидами умисного вбивства, які сконструйовані з використанням кваліфікуючих ознак, що характеризують суб’єктивну сторону злочину.

 Слід зазначити, що позиція Пленуму ВСУ щодо цього питання декілька разів зазнавала істотних змін. Так, в абз. 1 п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 1 квітня 1994 р. (до внесення змін постановою від 3 грудня 1997 р.) № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини» була викладена категорична позиція Пленуму щодо неможливості кваліфікації вбивства однієї і тієї ж особи за сукупністю пунктів «а», «б», «в», «ж» ст. 93 КК (йдеться про КК 1960 р. – вказаним пунктам у КК 2001 р. відповідають п.п. 6, 7, 8, 9, 10 ч. 2 ст. 115 – С.Б.) у будь-якому їх поєднанні [159, с. 93].

Але в правозастосовчій практиці мали місце реальні випадки, коли особа, наприклад, за винагороду вчиняла умисне вбивство потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового  або громадського обов’язку. Самі ці реальні справи змусили ВСУ переглянути свої позиції з цього питання, що знайшло своє відображення при прийнятті постанови Пленуму від 3 грудня 1997 р. № 12 «Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України». Відповідно до змін, внесених нею у постанову від 1 квітня 1994 р. № 1, абз. 1 п. 20 останньої  був викладений в новій редакції. Пленум, зокрема, роз’яснив, що не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно з пунктами «а» і «б» ст. 93 КК (йдеться про пункти, які відповідають п.п. 6 та 7 чинного КК – С.Б.), і зазначив, що, як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також одночасно кваліфікуватися за пунктами «а», «в», «ж» ст. 93 КК (п.п. 6, 8, 9, 10 КК 2001 р. – С.Б.). Разом з тим, Пленум ВСУ зауважив, що в окремих випадках (наприклад, при вчинені умисного вбивства на замовлення) така кваліфікація можлива [160, с. 32]. Отже, категорична заборона кваліфікації умисного вбивства однієї особи одночасно з інкримінуванням різних обтяжуючих обставин, відтоді стосувалася лише пунктів, що передбачали умисне вбивство з корисливих мотивів і хуліганських мотивів.

Але навіть така редакція була невиправдано категоричною; з огляду на це Пленум ВСУ у постанові від 7 лютого 2003 р. № 2 зауважив, що «у випадках, коли вина особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, судам належить з’ясувати, який із них був домінуючий, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде встановлено, що передбачені ним мотиви (мета) рівною мірою викликали рішучість вчинити вбивство» [128, с. 117].  

Пропонуємо розглянути, як вирішується питання про можливість співіснування різних мотивів при вчиненні злочину, зокрема, і умисного вбивства, у науці кримінального права. Загальновизнаною у юридичній та психологічній літературі є думка про те, що майже кожний акт поведінки детермінується не одним, а декількома мотивами.  Так, А.Ф. Зелінський зазначає, що полімотивність виявляється не тільки у конфлікті потреб, але і в їх паралельному впливі на мотивоутворення [161, с. 79]. Проте, одна група авторів вважає, що при вчиненні конкретного злочину в психіці людини можуть «співіснувати» два чи більше рівноправних мотиви, серед яких немає домінуючого, тому  всі вони мають бути відображені у кваліфікації. Друга група стверджує, що мотиви діяльності конкурують між собою, тому оцінка вчиненого має відбуватись з урахуванням лише «головного» із них. Аргументуючи таке твердження, Б.С. Волков пише: «Людина не може покласти в основу своєї поведінки одразу декілька різних по змісту і значенню мотивів. Намір вчинити злочин зазвичай пов'язується з яким-небудь одним мотивом, який і є головним, основним мотивом злочинної діяльності. Завжди «переважує» той мотив, на користь якого вчинений вольовий акт і який покладений в основу рішення. Інші спонукання хоча і діють в унісон, змінюють чи посилюють значення загальної рішучості вчинити злочин, але у вчиненому діянні відіграють підлеглу, другорядну роль». Автор доходить висновку, що одне і те саме вбивство по мотиву його вчинення не може бути кваліфіковано одночасно по двом чи більше пунктам статті КК про умисне вбивство при обтяжуючих обставинах [162, с. 29].

Прихильницею першої точки зору, яка «переносить» її на юридичний склад умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, є Н.А. Дідківська. Науковець, яка на дисертаційному рівні дослідила особливості такого різновиду умисного вбивства, як вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, пише: «У випадках, коли декілька цілей, а саме – мета не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням обов’язку та мета приховати інший злочин або полегшити його вчинення, рівною мірою зумовили вчинення умисного вбивства, винному мають інкримінуватись і п. 8, і п. 9 ч. 2 ст. 115 КК» [52, с. 13]. На думку Н.А. Дідківської не виключається кваліфікація одного і того ж умисного вбивства за п.п. 6, 9 ч. 2 ст. 115 КК, коли корисливий мотив та мета приховати інший злочин або полегшити його вчинення рівною мірою зумовили вчинення умисного вбивства [52, с. 13].

Підтримує позицію про можливість «співіснування» рівноправних мотивів, і необхідність врахування всіх їх при кваліфікації, і дослідник такого різновиду умисного вбивства, як вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового чи громадського обов’язку, В.М. Мамчур [49, с. 107].

  На думку Л.А Андрєєвої, немає ніяких підстав вважати, що при вчиненні вбивства поведінка винного завжди підпорядкована лише одному мотиву. При кваліфікації вчиненого враховуються основні мотиви. Проте у випадках, коли декілька мотивів були в рівній мірі такими, що визначали поведінку вбивці, всім мотивам повинна бути дана юридична оцінка [151, с. 27].

Водночас, І.І. Давидович, проаналізувавши позицію першої групи науковців, побачила у ній «слабкі місця». Так, умисне вбивство, вчинене за наявності кількох мотивів, кожний із яких розглядається в якості кваліфікуючої ознаки у ч. 2 ст. 115 КК, відповідно до вищезазначених рекомендацій, необхідно кваліфікувати одночасно за декількома пунктами цієї норми. І.І. Давидович допускає такий варіант, оскільки винному інкримінується один юридичний склад, хоч і з декількома кваліфікуючими ознаками. «Проте, як бути у випадках, - пише вона, - коли заподіяння смерті вчинено і з особистих спонукань, які не передбачені як обтяжуючі обставини у складі кваліфікованого вбивства, і з мотивів, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК?  Невже для врахування, наприклад, при вчиненні вбивства, мотивів ревності і користі, дії винного треба буде кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК?» [163, с. 125 – 126]. На її думку, оцінка одиничного злочину одразу за двома нормами, які передбачають відповідальність за умисне вбивство, є необґрунтованою. Отже, І.І. Давидович знаходить більш переконливими аргументи Б.С. Волкова та інших науковців, які пишуть про «конкуренцію мотивів».

Відзначимо, що аргументи І.І. Давидович не видаються нам беззаперечними. Так, з приводу кваліфікації умисного вбивства, вчиненого одночасно із мотивів, які не передбачені як обтяжуючі обставини у ч. 2 ст. 115 КК, та мотивів, які зазначені у ній, можна навести позицію В.М. Мамчура. Цей науковець запропонував такий підхід до оцінки вбивств, вчинених з різних мотивів, що виникли як на ґрунті побутових стосунків, так і на ґрунті службової або громадської діяльності потерпілої особи чи її близького родича: «Наприклад, вбивство вчинюється як з ревнощів, так і з помсти за службову або громадську діяльність потерпілого. З точки зору теорії кваліфікації злочинів у подібних випадках має місце конкуренція між основним і кваліфікованим складом злочину. За загальним правилом, будь-який кваліфікований вид складу має «пріоритет» перед основним видом. Тому такі випадки вбивства слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115, а не за ч. 1 ст. 115 КК» [49, с. 107].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183245.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.