У нас уже 18701 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Деякі питання призначення покарання за умисне вбивство з корисливих мотивів

Досліджуючи питання призначення покарання слід зазначити, що покарання було і залишається важливим засобом боротьби зі злочинами і особливо з такими суспільно небезпечними як умисні вбивства  з корисливих мотивів. При призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Ці вимоги закону є загальними і відносяться до кожного випадку призначення покарання судом до осіб, визнаних   винними у вчиненні  злочинів. Разом з тим, з урахуванням теми нашого дослідження,  ми зупинимось на особливості призначення покарання особам, визнаним винними у вчиненні вбивств з корисливих мотивів.

Рекомендації з приводу призначення покарання за даний злочин даються у п. 1, 2 постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 року № 2,  де наголошується, що у справах про вбивства  суди зобов’язані як  установлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди. При цьому згідно п. 2 постанови, призначаючи покарання  відповідно до статей 65 – 69 КК суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання [128, с. 107 – 108]. 

   Ступінь тяжкості вчиненого злочину, про який йдеться у ст. 65 КК, не можна ототожнювати з ступенем тяжкості як підставою класифікації злочинів, проведеної законодавцем у ст. 12 КК. В межах цієї класифікації ступінь тяжкості є не індивідуальним, а типовим показником рівня суспільної небезпеки злочинів певних видів, відображенням якого виступає їх караність (межі відповідних санкцій).

У науці кримінального права ступінь тяжкості окремого злочину, як один з суттєвих критеріїв, що мають враховуватись при призначенні покарання, прийнято визначати за допомогою двох категорій – «характер вчиненого злочину» та «ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину».[1]

Характер вчиненого злочину – це конкретизований показник рівня суспільної небезпечності певного виду злочинів або окремих їх різновидів. Тому індивідуальні особливості вчиненого особою злочину, які не обумовили його кваліфікацію, на характер злочину, як правило не впливають. При визначенні характеру злочину, суд повинен враховувати: а) його кваліфікацію; б) місце об’єкта (об’єктів) злочину в ієрархії соціальних цінностей, характерної для національної правової системи; в) відповідність караності вчиненого злочину з караністю злочинів інших видів (окремих їх різновидів) [39, с. 149]. Характер такого злочину, як умисне вбивство з корисливих мотивів, визначається  важливістю об’єкта посягання, яким є, на нашу думку,  cуспільні відносини, що  забезпечують охорону життя людини, які  займають  відповідно до ст.ст. 3 і 27 Конституції України в  ієрархії соціальних цінностей найвищий щабель. Наявність факультативного об’єкту кримінально-правової охорони у складі, передбаченому п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, свідчить про зростання рівня суспільної небезпечності даного злочину, що безумовно не може не впливати на караність вбивства з корисливих мотивів  в порівняні із караністю злочинів інших видів. Підтвердженням  цього є санкція ч. 2 статті 115 КК, зміст якої був детально розглянутий нами у попередньому підрозділі. Санкція  дає лише загальну (типову) характеристику ступеня тяжкості злочину даного виду, відображаючи мінімальну та максимальну межу покарання у виді позбавлення волі або довічного позбавлення волі. Суд же, при призначенні  покарання, враховує фактичні обставини справи в їх сукупності, і тим самим  визначає тяжкість конкретного злочину, встановлюючи  індивідуальний її ступінь та даючи їй оцінку у вироку. Слід погодитись з думкою науковців, які вважають,  що шлях  індивідуалізації покарання йде  від абстрактного до конкретного, від загальних вказівок кримінального законодавства про склад злочину до особи винного [202, с. 161].

Ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину – це конкретний показник рівня суспільної небезпеки конкретного злочину, на який впливають, насамперед, його індивідуальні особливості, які не враховані в рамках кваліфікації [39, с. 149]. Відповідно до рекомендацій Пленуму ВСУ, суди, визначаючи індивідуальний показник тяжкості конкретного злочину, повинні виходити із обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали тощо) – див. абз. 1 п. 3 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» [128, с. 56]. Пропонуємо встановити, які саме фактичні обставини повинні враховувати суди при призначенні покарання в межах критерію «ступінь тяжкості вчиненого злочину».

Як відомо, індивідуальні особливості потерпілого від умисного вбивства впливають на кваліфікацію тільки у тих випадках, коли вони визначені у якості ознак складу злочину (йдеться, насамперед, про ознаки, передбачені у п. 2 ч. 2 ст. 115 КК – які характеризують малолітній вік потерпілого, а також стан вагітності жінки). Водночас, при призначенні покарання варто враховувати і інші характеристики потерпілого, зокрема – його вік, сімейний стан, наявність неповнолітніх дітей або інших осіб, які перебували на  утриманні загиблого, стан його здоров’я тощо. На нашу думку, це не суперечить положенню про те, що кримінальний закон має охороняти життя будь-якої людини незалежно від її громадянства, стану здоров’я, віку, становища, яке вона займає в суспільстві, етичних якостей, моралі, поведінки тощо [147, с. 274]. Безумовно, цінність людського життя сама по собі є надзвичайно високою і не залежить від вказаних обставин. Проте, шкода завдана умисним вбивством, наприклад, єдиного працюючого у сім’ї батька багатьох дітей, за всіх інших рівних умов, є більш значною, ніж наслідки позбавлення життя одинокої людини. В першому випадку діти залишаються без батьківського догляду і виховання, родина – без належного матеріального забезпечення тощо. Саме це, на нашу думку, повинен враховувати суд, обираючи конкретну міру покарання особі, визнаної винною у вчиненні умисного вбивства.

Суттєвий вплив на призначення покарання винному має і спосіб вчиненого вбивства, що  являє собою сукупність прийомів і методів, які використовувались при  вчинені злочину.  Якщо вбивство з корисливих мотивів було вчинено з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, ці дії потребують додаткової кваліфікації за пунктами 4 або 5 ч. 2 ст. 115 КК. Кваліфікація вбивства одночасно за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК обов’язково впливає на призначення покарання винному (детальніше про це далі). Проте в межах показника ступеня тяжкості вчиненого злочину  також можна врахувати конкретний прояв особливої жорстокості (нанесення великої кількості поранень, тортур, заподіяння смерті шляхом використання вогню, струму, кислоти, отрути, яка завдає нестримного болю тощо) або ж конкретне виявлення небезпеки для оточуючих (підпал, вибух, затоплення і т.і.) Знаряддя та засоби умисного вбивства також мають бути враховані як індивідуальний показник ступеня небезпечності вчиненого вбивства.

Для того щоб покарання було строго індивідуалізованим і справедливим, важливо встановити не тільки той факт, що вбивство вчинено умисно, а і встановити вид умислу.  Як зазначалося раніше, вбивство з корисливих мотивів переважно вчинюється  з прямим умислом, але в деяких випадках, в основному коли вбивство поєднується з розбійним нападом, вимаганням або незаконним заволодінням транспортним засобом, може мати місце і непрямий умисел: тоді винний, не бажаючи смерті потерпілого,  свідомо припускає її настання. На нашу думку, вбивство з прямим умислом (при інших рівних умовах) є більш небезпечним, ніж вбивство з непрямим умислом, оскільки бажання настання смерті потерпілого заслуговує більш суворого покарання, ніж її свідоме припущення.  Як свідчить судова практика деякі суди зазначають у вироку про необхідність призначення більш суворого покарання особам, які вчинили вбивство з заздалегідь обдуманим умислом. Дана позиція, на нашу думку, є обґрунтованою.  При заздалегідь обдуманому умислі корисливий мотив і мета злочину і його безпосередня реалізація відокремлені між собою певним проміжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення вбивства, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення, шляхи відходу,  приховання слідів злочину.  Подібні обставини, зазвичай, свідчать про підвищену небезпечність і антисоціальність суб’єкта. Тому, на нашу думку, незважаючи на те, що час виникнення умислу не має значення для кваліфікації вбивства, його необхідно враховувати при призначенні покарання.

 

[1] Така позиція підтверджується і змістом ст. 39 КК 1960 р., яка встановлювала загальні начала призначення покарання. У цій нормі йшлося не про «ступінь тяжкості», а про «характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину» як критерії, які має враховувати суд при призначенні покарання.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183245.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.