Сутність провідних понять дослідження

У контексті нашого дослідження ви використовуємо поняття „формування здоров’язбережувального середовища”, для трактування якого необхідно актуалізувати тлумачення відомих понять „збереження”, „формування” і „середовище”. Термін „збереження” у Великому тлумачному словнику сучасної української мови означає дію та стан і є похідним від слова зберігати: 1) оберігаючи, тримати цілим, не давати пропасти, зникнути; дбаючи, тримати що-небудь у доброму стані, намагатися залишити незмінним; 2) тримати що-небудь у певних умовах, оберігаючи від псування, руйнування; оберігати, захищати від чого-небудь згубного; 3) дбайливо ставитися до чого-небудь, не розтрачувати чогось; продовжувати залишатися в якому-небудь стані. Не втрачати якихось ознак, властивостей, якостей [56, с. 346; 224, с. 257]. „Формування” означає дію за значенням дієслів „формувати” і „формуватися”: 1) надавати чому-небудь певної форми, вигляду; 2) виробляти в кому-небудь певні якості, риси характеру; 3) надавати чому-небудь завершеності, визначеності; 4) визначати, встановлювати, намічати що-небудь [56, с. 1329].

„Середовище” словник тлумачить як суспільні матеріальні та духовні прояви, які оточують людину. Середовище в широкому розумінні (макросередовище) охоплює суспільно-економічну систему в цілому: виробничі сили, суспільні відносини й інститути, суспільну свідомість і культуру. Середовище у вузькому значенні (мікросередовище) включає безпосереднє оточення людини. Також середовище визначають як соціально-побутові умови життя людини, оточення [56, с. 1116] або сукупність явищ, процесів та умов, що здійснюють вплив на досліджуваний об’єкт [212, с. 231].

Середовище розглядається дослідниками як узагальнений, сукупний, об’єднаний, цілісний чинник розвитку особистості [126, с. 136]. У найзагальнішому сенсі поняття „середовище”, вважає В. Дрофа, розуміється як „оточення”, „соціальний простір, що оточує людину”, зона „безпосередньої активності індивіда, його найближчого розвитку і дії” [76].

Дослідник С. Сергєєв зазначає, що середовище виступає у єдності з діяльністю, але не будь-яка дійсність говорить про наявність середовища  [195, с. 36]. А також він говорить, що середовище це – „дійсність, у якій відбувається перетворююча діяльність людини, а у процесі діяльності в середовищі людина змінює його для досягнення своїх особистих і соціальних цілей” [195, с. 36]. І для нас важлива його думка, що людина змінюється в середовищі та безпосередньо середовищем, а середовище постає як посередник між реальністю і дійсністю.

Таким чином, середовище є упорядкованою та однорідною за конкретною ознакою частиною простору. Аналіз поняття „середовище” дозволяє стверджувати, що чіткого й однозначного визначення його в науковому світі немає: у загальному значенні „середовище” – це оточення.

Отже, правомірно стверджувати, що середовище для дитини – це не тільки її довкілля, але й характер виховання, інтереси, установки оточуючих людей, які у своїй сукупності створюють своєрідний мікроклімат.

Для нашого дослідження важливим є поняття „освітнє середовище”, теоретичні і практичні питання якого розглядалися в працях багатьох науковців. Дослідники О. Газман [61], Є. Клімов [110], Г. Ковальов [111], Р. Левін [135], В. Панов [170], В. Рубцов [188], Н. Селіванова [193], В. Слободчиков [203; 204], С. Тарасов [222], М. Федорець [230], В. Ясвін [250] та інші розглядають освітнє середовище як підсистему соціокультурного середовища, як сукупність факторів, обставин, ситуацій, які склались історично, і як цілісність спеціально організованих умов розвитку особистості учня.

Цікавим для нашого дослідження видається позиція науковців, які вважають освітнє середовище як сукупність об’єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти; це система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні. Таким чином, освітнє середовище можна визначити як систему умов існування, формування і діяльності особистості в процесі засвоєння нею конкретної системи наукових знань, практичних умінь і навичок; як систему умов виховання й навчання особистості.

Нам імпонує погляд В. Ясвіна, який визначає середовище як сукупність елементів, що у співвідношенні між собою становлять „простір і умови життя людини”. Вчений пропонує розглядати освітнє середовище загальноосвітнього навчального закладу як систему впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, що є в соціальному і просторовому оточенні [250, с. 10]. Показником для типології освітнього середовища В. Ясвін вважає наявність чи відсутність в освітньому середовищі умов і можливостей для розвитку активності (чи пасивності) дитини та її особистісної свободи (чи залежності) [250, с. 10].

Разом з цим М. Раудсепп пояснює середовище як сукупність психологічних, соціальних і фізичних можливостей і бар’єрів по відношенню до мети діяльності суб’єкта, системи об’єктів і явищ, що знаходять особистісне значення для нього [183, с. 67–69]. В. Радул [182] визначає середовище як сукупність явищ, процесів та умов, що здійснюють вплив на досліджуваний об’єкт, а соціальне середовище, він зазначає – як сукупність об’єктивних і суб’єктивних соціальних факторів, що впливають на розвиток особистості.

Аналогічні думки зустрічаємо і в роботах Б. Бім-Бада [40], І. Єрмакова [89], Г. Ковальова [112], Ю. Мануйлова [144], Л. Новикової [155], А. Петровського [171], Л. Сохань [211], які вважають, що освітнє середовище – це сфера життєдіяльності дитини, яка постійно змінюється. Вона вбирає в себе багатство опосередкованих культурою зв’язків вихованців з оточуючим світом, вчить вилучати пізнання з власної діяльності, зі спостережень і сприйняття, розкривати життєве значення об’єктів, які вивчаються, усвідомлювати принципи власних дій і керуватися ними в нових ситуаціях (тобто здійснювати перенесення, яке займає важливе місце в освітньому процесі та практичному житті) [40, с. 6].

Ми цілком погоджуємося з В. Пановим, який розглядає освітнє середовище як систему впливів і умов, які створюють можливість як для розкриття ще не виявлених інтересів і здібностей, так і для розвитку вже виявлених здібностей та особливостей кожного учня, у відповідності з притаманними кожному індивіду природними задатками і творчим потенціалом до саморозвитку [170, с. 42].

Вчений дає визначення освітнього середовища в комплексі таких змістовних значень:

– сукупність можливостей для навчання учнів, а також виявлення розвитку здібностей і особистісних потенціалів;

– засіб навчання і розвитку. Якщо учень сам обирає або виборює для себе освітнє середовище, тоді він стає суб’єктом саморозвитку, а освітнє –середовище – об’єктом вибору використаних засобів;

– предмет проектування і моделювання.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40035.html