У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Історичний розвиток професійної етики прокурорів в Україні

Виникнення професійної етики нерозривно пов’язано з появою самої етики як окремої науки і системи соціальних норм. Історично так склалося, що етично-професійні норми з початку їх виникнення розвивалися від конкретного до абстрактного. Від початку свого виникнення ці правила поведінки було індивідуалізовано, тобто стосувалися конкретних особистостей. І тільки внаслідок тривалого історичного розвитку їхній зміст поступово набував нормативного характеру.

Кожна історична епоха має свої особливі етичні, у тому числі професійні норми, що відповідали життєвим принципам суспільства та конкретному виду професійної діяльності.

Перші зародки професійної етики як її відгалуження з’являються ще за рабовласницьких часів. Так, давньогрецький філософ Платон вважав, що публічний діяч як добродійник наділений такими моральними якостями, як мужність, поміркованість, мудрість, справедливість [152, с 13]. Аристотель був першим, хто почав виокремлювати професійну етику, як особливу галузь етичних знань [153, с. 142].

Очевидно перший в історії людства кодекс професійної етики було розроблено Гіппократом. Давньогрецький лікар сформулював його у вигляді клятви, в якій зосереджено правила етичної поведінки лікаря. Його положення не втрачають значення і донині. Особливо це стосується крилатого вислову «не зашкодь», який, звичайно, стосується і прокурорів.

Проте слід зазначити, що антична філософія та її частина – антична етика повністю виправдовувала рабовласництво як одну з основ суспільного устрою.

Наступний значний етап розвитку професійної етики стосується феодальної епохи, під час якої з’являються нові професії, відбувається професійний розподіл праці. Це, у свою чергу, породжувало процес створення нових етико-моральних кодексів, а саме заповідей цехів, статутів чернецьких і лицарських орденів, купецьких гільдій тощо. Спочатку ці кодекси виражали прагнення представників панівного класу закріпити за собою привілеї займатися розумовою працею, а пізніше ця тенденція почала виявлятися і серед людей так званих вільних, творчих професій (художників, письменників та інших митців). У середні віки етичні норми розроблялись феодалами, діячами церкви, а норми професійної етики – органами самоврядування об’єднань, ремісників та представників інших професій, а відтак з’являлися норми професійної етики [154, с 34].

Що ж стосується прокуратури, то саме слово «прокуратура» походить від латинського дієслова «рrocurare» – піклуватись, завідувати, керувати, звідки й утворився похідний іменник «рrocurator» – завідуючий, керуючий [155, с. 263]. У Стародавньому Римі це був керуючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби і водночас представники влади імператора [156, 551].

Найвідомішим прокурором того часу був Понтій Пілат, про якого можна дізнатися з Біблії. Він був людиною, яка ставила власні інтереси понад усе [157, с. 79], не дуже обтяжуючи себе моральними перешкодами. Тому справедливість і закон відступали, коли мова йшла про задоволення особистих інтересів та потреб. Понтій Пілат не виявив за Ісусом ні найменшої провини [158, с. 19], в яких його звинувачували вороги, і повинен був притягти супротивників Христа до відповідальності та захистити останнього, але прокурор піддався безпідставним забаганкам юрби і прирік Ісуса Христа на страшні муки [159, с. 764], проявивши таку аморальну якість, як безпринципність.

На східнослов’янських землях у процесі розвитку державності часів Київської Русі поступово утверджувались морально-етичні вимоги до поведінки як простолюдинів, так і князівської верхівки.

Одну з перших моральних вимог щодо людської поведінки можна прослідкувати ще в «Повчаннях» князя Володимира Мономаха, які датуються початком ХІІ ст. У них, зокрема йдеться при «…еде [и] питью быть без шума великого; при старых молчать, премудрых слушать; старшим повиноваться, с равными и младшими любовь иметь, без лукавства беседуя, но побольше разуметь; не свирепствовать словом, не хулить в беседе, не смеяться излишне; стыдиться старших, с непотребными женщинами не беседовать…» [160].

У ХІІІ – ХVI ст.ст. значна частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського. У цій державі упродовж шістдесяти років було проведено кодифікацію тогочасного права, внаслідок чого з’явилися три Литовські Статути (1529, 1566, 1588). У них було закріплено нове поняття «прокуратор». На той час прокуратор виконував сучасну функцію адвоката (судового захисника), але частково подібно до сучасного прокурора представляв в суді інтереси держави і приватних осіб.

Особливу увагу привертають закріплені норми права, що встановлювали правила етичної та моральної поведінки, а також покарання за їхнє порушення. Так, у першому Литовському Статуті 1529 року (р. 6 ст. 18) передбачалася відповідальність за образу судді та висувались етичні вимоги до поведінки останнього: «Якби хто… суддям у суді сказав лайливі слова і тим виказав зневагу до суду і суддів, то його має бути покарано…, також і суддя, виконуючи судові обов’язки, не повинен нікого ображати…» [161, с. 248].

У другому Статуті 1566 року, який отримав на західноукраїнських землях назву «Волинський», було вже нормативно закріплено вимоги до осіб, що обиралися на посаду судді, та інших судових чиновників. Серед усього масиву вимог можна прослідкувати й етичні критерії, яким мали відповідати ці посадовці, а саме це люди мали бути «…добрі, доброчесні, розторопні, обізнані в праві….» [162, с. 232]. Обов’язковою умовою обрання судді, підсудка і писаря було також виголошення присяги перед шляхтою, що їх обрала. Проголошення ними присяги несло в собі й етичний обов’язок, оскільки у тексті самої присяги зазначалося, що вони мають судити по справедливості, а також не зважати: «…на вищий або підлий стан, на достоїнства і посади, на багатого або вбогого, на приятеля кревного, ані на неприятеля, на тутешнього, ані на гостя не дивлячись, ні за приязнь, ні за важністю, ні з остраху, ні за обіцянки і подарунки, ані сподіваючись пізнішого подарунку або якої винагороди…» [162, с. 249]. Безумовно, виконання цих морально-етичних вимог перешкоджали реалії класового суспільства, та й тепер вони виконуються далеко не завжди. Хоча вищезазначені вимоги стосувалися судді і його помічників, але, як уявляється, можна вважати, що вони застосовувалися і до прокураторів, адже в той історичний період останні відігравали важливу роль у судовому процесі.

Із прийняттям так званої Варшавської Конституції в 1578 р. з’явилися нові етичні вимоги до кандидата на посаду судді. Так, в артикулі 2 зазначалося, що це мала бути: «… гідна, богобоязлива, цнотлива…» [162, с. 348] людина. Наступний артикул цього документа було присвячено присязі судді, в якій йшлося, що кандидат на зазначену посаду не повинен вчиняти ніяких вчинків аморального характеру, щоб отримати цю посаду.

У третьому Статуті 1588 року тривало удосконалення етико-моральних вимог до судді, підсудка і писаря. Нововведенням цього документа є докладна регламентація діяльності прокуратора. Так, у розділі 4 артикулу 57 закріплено обов’язкове надання послуг прокуратора особам, що не могли чи не вміли представляти свої інтереси в суді і не мали коштів його запросити. Наступні два артикули закріпили вичерпний перелік осіб, які не могли бути прокураторами. А 59-й артикул установив відповідальність «…фальшивих і підступних…» [163, с. 165] прокураторів.

Коротко торкаючись історії створення інституту прокуратури на території сучасної України, слід звернути увагу на те, що це певною мірою пов’язано із створенням Українського Трибуналу у місті Батурин у 1579 р. Кожного року цей трибунал починав роботу з обрання інстигатора (прокурора) [164, с. 104].

Особливе місце серед усього загалу інстигаторів посідав судовий інстигатор. На нього покладалися такі обов’язки, як підтримка порядку під час судового засідання, а також стеження за своєчасністю сплати судових послуг, штрафів та інших виплат сторонами судового процесу. Судовий інстигатор обирався лише із числа суддів, а саме «людей статочних, хотливых, в речах беглых и ученых на уряд бурмистровский и радецкий» [165,с. 178-179], тобто до цих посадовців висувалися підвищені вимоги, а це означає, що вони мали бути наділеними високими етико-моральними якостями.

У присязі інстригатора підкреслювалось, що він перебуває при суді, а отже, «судові у всіх наказах по відношенні до мене слухатись буду, також накази і резолюції судові доповню і втілю» [166, с. 57]. Цю норму, уявляється, повноправно можна вважати і професійним правилом поведінки судового інстигатора в суді. Хоча у тексті цієї присяги не згадується про будь-які етичні вимоги, які могли би висуватися до цих службовців, але сам факт її існування за тих часів дає можливість говорити про перші зародки професійних правил поведінки прокурорів.

Традиційно історію розвитку прокуратури як окремого державного інституту в Російській Імперії пов’язують із часами правління Петра І. У той історичний проміжок часу більша частина України перебувала в її складі. Тому, проаналізувавши тогочасне законодавство, можна прослідкувати зародження і розвиток інституту прокуратури в України та професійно-етичних норм, що стосувалися прокурорів.

У період із кінця ХVII ст. до середини XVIII ст. в Росії зростала злочинність у державній сфері, збільшувалась кількість зловживань посадовців, прогресувало хабарництво як прояв корупції. Тому виникла необхідність створення спеціальної служби по боротьбі із цими ганебними явищами. Царськими указами від 2 і 5 березня 1711 р. було запроваджено фіскальну службу. В обов’язки фіскалів входило: «кримінальне переслідування і охорона інтересів казни; нагляд за діяльністю державних установ передусім у сфері судочинства» [168, с. 22]. Отже, прообразом прокуратури в Російській Імперії став інститут фіскалів.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37681.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.