У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Сучасні тенденції розвитку професійної екологічної освіти

Становлення і розвиток системи екологічної освіти супроводжувалися активною дослідницькою роботою науковців. За понад чотири десятиліття визначилися найбільш суттєві ознаки екологічної освіти, що зумовлюють тенденції її розвитку, накопичений значний науково-теоретичний та організаційно-практичний досвід, експериментально-дослідні і методичні розробки в галузі екологічної освіти.

Аналіз науково-педагогічних досліджень [22; 97; 156; 157; 203; 214; 258; 271; 277; 315; 357; 431; 446; 498; 502 та ін.] показує, що мета, завдання, концептуальні основи екологічної освіти, її категоріальний апарат розроблялися, з одного боку, відповідно до світових тенденцій розвитку освіти, а з іншого, – у руслі загальних напрямів осмислення соціально-екологічних процесів у світі та трансформації екологічних уявлень. І якщо перші визначають організаційні аспекти розвитку екологічної освіти, то інші – її загальну ідеологію, змістові й аксіологічні основи. На нашу думку, зазначені детермінанти визначають сучасні тенденції, проблеми і суперечності розвитку екологічної освіти й зумовлюють перспективи подальших досліджень у цій галузі.

Сучасні тенденції розвитку освіти пов’язані із вступом суспільства у постіндустріальний етап свого розвитку, в якому основними стратегічними ресурсами є знання та інформація. Це стало причиною формування нової парадигми – парадигми постіндустріального суспільства.

Концептуальні основи нової парадигми були закладені ще на початку XX ст., коли в розвинутих країнах світу, за висловом В. І. Вернадського, спостерігався «вибух наукової творчості». Перша світова війна, а потім криза 1929-1933 років показали приреченість індустріальної цивілізації, необхідність зміни соціокультурного устрою суспільного життя. Основи нового бачення закономірностей і перспектив розвитку суспільства були закладені знаними російськими вченими – М. Д. Кондратьєвим, П. О. Сорокіним, В. І. Вернадським, О. Л. Чижевським, М. О. Бердяєвим та ін.

У 1959 році професор Гарвардського університету Д. Белл на міжнародному соціологічному семінарі в Зальцбурзі (Австрія), вперше вжив термін «постіндустріальне суспільство» для характеристики соціуму, в якому індустріальний сектор втрачає провідну роль. В подальшому Д. Беллом була розроблена концепція постіндустріалізму, що в розгорнутому вигляді представлена в праці «Наступление постиндустриального общества. Опыт социального прогноза» (1973 р.) [479]. Науковець зазначає, що потенціал розвитку постіндустріального суспільства визначається масштабами інформації і знань, якими воно володіє. Це не означає зменшення ролі промисловості і сільського господарства, проте внаслідок автоматизації, впровадження високих технологій зменшується відсоток населення планети, зайнятого у різних галузях виробництва, більша його частина переходить у сферу інформації і послуг [479]. Над розробкою концепції постіндустріального суспільства також працювали Р. Арон, З. Бжезінський, К. Боулдінг, Е. Тоффлер, У. Ростоу та ін.

Наприкінці XX ст. спостерігається нова хвиля творчої активності в освоєнні та розвитку постіндустріальної парадигми. На думку О. М. Новікова, цьому сприяло те, що в індустріальному суспільстві виникла глибока цивілізаційна криза, ознаками якої було руйнування існуючого соціокультурного устрою, загострення протиріч і конфліктів суспільного життя, збільшення розриву між багатими і бідними країнами та соціальними прошарками, що спричинило нову хвилю соціальних, цивілізаційних, конфесіональних протиріч і протистоянь. Це зумовило страх перед майбутнім, тривогу за долю майбутніх поколінь. Перед науковцями планети постала проблема – визначити стратегію майбутнього розвитку і повернути населенню Землі впевненість у завтрашньому дні [299, с. 13]. Разом із тим, О. М. Новіков зазначає, що нині ще рано говорити про існування постіндустріального суспільства, воно лише формується і витісняє індустріальний устрій [299, с. 134].

Кризова ситуація характерна і для системи освіти. З одного боку, зростає роль знань в усіх галузях суспільного життя, що змушує замислитися над проблемами підвищення ефективності освіти, з іншого, – збільшується невдоволення існуючою системою традиційної освіти. На думку В. Г. Кременя, в світовому освітянському просторі йдуть спроби пошуку нового сенсу педагогічної діяльності, що ґрунтується на постмодернових засадах, адже стара система норм і стандартів освіти вже не відповідає новим реаліям, а нова – лише формується [236, с. 13-14]. Кризовий стан освіти та необхідність розробки її нової моделі стали причиною того, що XXI ст. у документах ЮНЕСКО проголошено «Століттям освіти».

Освіта як соціальний інститут відображає суспільні процеси. Індустріальному суспільству відповідає індустріальний тип освіти, який був запропонований ще у XVII ст. Я. А. Коменським і заснований на принципі «вчити всіх всьому». Масова освіта здійснює підготовку кадрів для індустріального суспільства і сама є добре налагодженим механізмом, індустрією з виробництва кадрів. Її метафора – фабрика, для якої характерний такий тип відносин: робітник (учитель) – сировина (учень), принцип руху – конвеєр. Саме тому індустріальна освіта подібна на конвеєрне виробництво, що випускає фахівців, які здатні займатися однотипною діяльністю і затребувані індустріальним життєвим укладом [299, с. 37].

В постіндустріальному суспільстві зростає швидкість обміну інформацією і, разом з тим, швидкість прийняття рішень, динаміка економічних, культурних, політичних явищ. Відповідно, у такому суспільстві людині доводиться декілька разів впродовж життя змінювати спеціальність, професію, роботу. Слід зазначити, що й сама людина прагне до нового і творчого, буденність пригнічує її. Необхідними якостями сучасної людини стають самостійність і рішучість. Крім того, здійснення трудової діяльності потребує вміння працювати в команді, комунікабельності, толерантності, навичок самоорганізації, вміння самостійно приймати рішення, реалізовувати їх у практичній діяльності і нести відповідальність за їх наслідки [299, с. 40].

Усе вищезазначене стало причиною того, що в індустріальній освіті наприкінці ХХ ст. настала криза. Освіта просто не справлялася з постійно наростаючим потоком інформації. Крім того, передавання готових знань у процесі навчання не давало можливості здійснювати підготовку людей до ситуацій, не описаних в підручниках, а таких ситуацій у практичній діяльності з’являлося все більше і більше.

На основі аналізу основних тенденцій розвитку суспільства, а також досліджень в галузі освіти, О. В. Піскунова виділила фактори сучасного постіндустріального суспільства, що здійснюють найбільший вплив на розвиток освіти [326, с. 16]:

– зростання ролі інформації та знань, що перетворюються на основний фактор виробництва, рушійну силу економічного розвитку і процвітання суспільства. При цьому виникає необхідність постійного оновлення знань;

– демократизація суспільного життя, проявом якої є забезпечення відкритого середовища існування людини в результаті створення відкритого інформаційного середовища;

– формування нового культурного типу особистості.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40294.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.