У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Природничо-наукова компетентність у структурі професійної компетентності фахівця-еколога

Якісні зміни в соціально-економічному та технічному розвитку суспільства привели до появи теоретичних і практичних завдань, для яких характерна нестандартність постановки, міждисциплінарний та системний підхід у вирішенні. Успішне розв’язання таких завдань вимагає спільних зусиль представників різних професій і кваліфікаційних рівнів. Це зумовлює необхідність підготовки у ВНЗ фахівців, які вміють творчо і раціонально мислити, шукати шляхи нетрадиційного вирішення професійних і суспільних задач, здатних самостійно приймати рішення й усвідомлювати особисту відповідальність за їх результати.

Відповіддю педагогічної науки на вимоги сучасного суспільства є компетентнісний підхід в освіті, який, на відміну від інших апробованих в освітній практиці підходів і моделей, виходить, насамперед, з того, що в процесі освіти потрібно не просто «постачати» людину знаннями і розвивати в неї якісь здібності та якості, а цілеспрямовано готувати її практично застосовувати ці знання та якості в тих чи інших життєвих обставинах і професійних ситуаціях. Метою освіти є не просто розвиток людини, а її успішна адаптація в постіндустріальному суспільстві [321, с. 4].

Сутність компетентнісно-орієнтованої освіти відображають дві основні категорії – «компетенції» і «компетентність». Незважаючи на часте вживання, ці терміни не мають однозначного тлумачення. З точки зору різних підходів їх трактують І. Г. Агапов, С. П. Бондар, М. С. Головань, С. У. Гончаренко, В. В. Грубінко, Е. Ф. Зеєр, О. M. Новиков, О. І. Пометун, Дж. Равен, І. В. Родигіна, А. В. Хуторський, С. Є. Шишов, В. В. Ягупов та ін.

Термін «компетенція» (від лат. сompetеntia – спільно досягаю, домагаюся, відповідаю, підходжу) у «Новому тлумачному словнику української мови» трактується як «добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи, особи» [296, с. 874]. У понятійному апараті компетентнісного підходу смислове наповнення терміну поглиблюється і розширюється, причому в різних трактуваннях акцент робиться на різні його аспекти.

Так, один із розробників компетентністного підходу – російський учений-педагог А. В. Хуторський визначає компетенцію як заздалегідь задану соціальну вимогу (норму) до освітньої підготовки студента, що необхідна для його ефективної діяльності у певній галузі [449]. На думку Е. Ф. Зеєра, компетенції – це узагальнені способи дій, що забезпечують продуктивне виконання професійної діяльності [179, с. 31]. Він зазначає, що компетенція не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації [179, с. 31].

У матеріалах симпозіуму «Ключові компетенції для Європи» (Берн, 1996 р.) компетенцію визначено як загальну здатність фахівця мобілізувати у професійній діяльності свої знання й уміння, а також узагальнені способи виконання дій. Фахівець виявляє свої компетенції тільки в діяльності, в конкретній ситуації [491].

В Україні проблему компетентністного підходу в освіті досліджувала робоча група НАПН України (Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, О. І. Локшина, О. В. Овчарук, Л. І. Паращенко, С. Е. Трубачова) під керівництвом О. Я. Савченко. За результатами досліджень була опублікована колективна монографія «Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи», в якій зазначається таке: «Більшість українських педагогів погодилась з трактуванням основних понять цього підходу, визначивши, що під терміном «компетенція» розуміється передусім коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи. В межах своєї компетенції особа може бути компетентною або некомпетентною в певних питаннях, тобто мати/набути компетентність (компетентності) у певній сфері діяльності. Оскільки йдеться про процес навчання і розвитку особистості, що відбувається в системі освіти, то одним з результатів освіти й буде набуття людиною набору компетентностей, що є необхідними для діяльності в різних сферах суспільного життя» [227, с. 64].

У цій монографії компетенції українськими педагогами трактуються як вимоги, задані соціальні норми освіченості особистості, необхідні для її подальшого ефективного функціонування в певній сфері людської діяльності [422, с. 51]), «суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини як абстрактного носія» [227, с. 92].

В.В. Грубінко поняття «компетенція» тлумачить як «здатність виконувати якусь роботу якісно й ефективно; відповідність претендента вимогам, що висуваються для обіймання посади; здатність виконувати виробничі функції в особливих умовах» [143, с. 4]. С. П. Бондар дає таке визначення компетенції: «Компетенція – це здатність розв’язувати проблеми, що забезпечуються не лише володінням готовою інформацією, а й інтенсивною участю розуму, досвіду, творчих здібностей учнів» [88, с. 8]. На думку С. Є. Шишова і І. Г. Агапова, компетенція – це загальна здатність і готовність особистості до діяльності, що засновані на знаннях і досвіді, набутих завдяки навчанню, й орієнтовані на самостійну участь особистості у навчально-пізнавальному процесі, а також спрямовані на її успішне включення в трудову діяльність [467, с. 12].

Узагальнюючи різні визначення поняття «компетенція», М. С. Головань робить висновок, що компетенція розглядається одночасно в трьох сенсах: як коло питань, в яких особа має бути обізнана, коло повноважень; як досвід, інформаційний ресурс, знання у певній предметній галузі, якими володіє суб’єкт; як соціально задана вимога до підготовки особи у певній сфері [129].

Усвідомлення різноманітності компетенцій, якими потрібно опанувати людині для того, щоб її професійна діяльність була ефективною, зумовило проблему визначення ключових компетенцій, які, перш за все, є замовленням суспільства до підготовки його громадян. Їх перелік визначається узгодженою позицією соціуму в певній країні або регіоні, що, на нашу думку, є причиною наявності різних класифікацій ключових компетенцій [94; 179; 182; 233; 449 та ін.].

Володіння відповідною компетенцією й особистісне ставлення до неї, на думку А. В. Хуторського, характеризує компетентність особистості [449].

На думку Дж. Равена, компетентність – це специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії в конкретній предметній галузі, що включає вузькоспеціальні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення, а також розуміння відповідальності за свої дії [346, с. 151].

Експерти Міжнародної комісії Ради Європи визначають компетентність як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, виконувати поставлені завдання [484] і наголошують, що до її структури входять знання, пізнавальні та практичні вміння та навички, ставлення, емоції, цінності, етичні нормі, мотивація [493]. Таким чином, компетентність визначається як сукупність: Knowledge (знання) + Skills (кваліфікація, уміння) + Attitude (ставлення) = Competence (компетентність) [493].

У документах Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти (IBSTPI), компетентність трактується як здатність кваліфіковано виконувати якусь діяльність [503]. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок і ставлень, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності [503].

Українські вчені трактують компетентність як інтегровану характеристику якостей особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання, вміння, ставлення, поведінкові реакції [227, с. 92]; як «сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію» [227, с. 149].

На думку С. У. Гончаренка, компетентність – це «сукупність знань і умінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію» [341, с. 78]. І. В. Родигіна зазначає, що «компетентність – це не специфічні предметні вміння та навички, навіть не абстрактні загальнопредметні мисленнєві дії чи логічні операції (хоча, звісно, ґрунтується на останніх), а конкретні життєві, необхідні людині будь-якої професії, віку, сімейного стану – взагалі будь-якій людині» [355, с. 32-33].

О. M. Новиков розглядає поняття «компетентність» як альтернативне поняттю «професіоналізм» і зазначає, що нині все частіше під час оцінювання ділових якостей замість поняття «професіоналізм» використовується «компетентність». Перше поняття, на його думку, відноситься до технологічної підготовки, друге – має надпрофесійний характер, його компонентами є «базисні кваліфікації». Це такі якості особистості, як самостійність дій, творчий підхід до будь-якої справи, готовність постійно оновлювати знання, гнучкість розуму, готовність до системного і економічного мислення, вміння вести діалог, співпрацювати в колективі, спілкуватися з колегами [300, с. 24].

На противагу попередньому науковцю, Р. С. Гуревич, аналізуючи педагогічну компетентність і професіоналізм педагога, зазначає, що поняття «професіоналізм» ширше за своїм значенням, ніж «компетентність», оскільки крім діяльнісного аспекту, воно включає в себе певні характеристики особистості фахівця, тому компетентність є лише однією із сторін професіоналізму [149, с. 13].

Визначення поняття «компетентність» також дають словники та нормативні документи. Зокрема Великий тлумачний словник сучасної української мови тлумачить «компетентність» як добру обізнаність із чим-небудь [107, с. 560]. У Галузевому стандарті вищої освіти України бакалавра напряму підготовки 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» (далі Стандарт) компетентність трактується як «інтегрована характеристика якостей особистості, результат підготовки випускника ВНЗ для виконання діяльності в певних професійних та соціально-особистістних предметних областях (компетенціях), який визначається необхідним обсягом і рівнем знань та досвіду у певному виді діяльності» [120, с. 34].

У результаті аналізу різних визначень компетентністності можна зробити висновок, що більшість дослідників характеризує її як складну, інтегровану, багатофакторну, багатоаспектну якість особистості. Зміст поняття «компетентність» автори науково-педагогічних досліджень розкривають через знання, вміння, навички, одержаний досвід, здібності, набуті і розвинені в процесі навчання. Однак, слід відзначити, що ґрунтуючись на знаннях, уміннях і навичках, компетентність не зводиться до них. Вона є якістю особистості, що формується на основі знань, умінь і навичок як здатність реалізувати їх в конкретній ситуації, в практичній діяльності. Більш того, компетентність виникає тільки під час освоєння відповідної предметної галузі. Також спільним у всіх підходах до визначення компетентності є уявлення про те, що вона формується і проявляється в практичній діяльності.

У 1997 р. з метою визначення компетентностей, що дають змогу особистості ефективно брати участь у багатьох соціальних сферах, роблять внесок у поліпшення якості суспільства та сприяють особистому успіху – ключових компетентностей (key competencies) [227, с. 10], Федеральним статистичним департаментом Швейцарії та Національним центром освітньої статистики США й Канади було започатковано програму «Definition and Selection of Competencies: Theoretical and Conceptual Foundations» («Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади») зі скороченою назвою «DeSeCo». У межах реалізації цієї програми країнами-учасницями (понад 18 країн) були зроблені значні спроби визначити перелік ключових компетентностей для кожної з них.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40294.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.