Соціальна функція держави та механізми її реалізації

Рівень пенсійного забезпечення є одним із найбільш важливих гарантій соціальної захищеності населення, сутністю якого є заходи матеріальної підтримки громадян у разі настання певних життєвих факторів (соціальних ризиків). Фактором порушення звичного для тієї чи іншої людини способу життя внаслідок старості можна визначити як ризик соціального характеру. Упередження або зменшення негативних наслідків настання соціального ризику і є головною метою соціального захисту як комплексу механізмів, заходів та певних інститутів, спрямованих на досягнення суспільного добробуту. 

Відповідно до Конституції України – право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення…(ст. 46) [1].

З’явившись як принцип піклування про найбільш незахищені верстви населення, соціальна політика як правовий інструмент держави під час виконання нею своєї соціальної функції, охопила все суспільство, орієнтуючись на соціальні потреби населення.

Соціальна держава — це держава, яка намагається забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, можливості для самореалізації особистості в суспільстві. На сьогоднішній день додатковим інструментом для реалізації державою, яка впроваджує соціальну політику, своєї соціальної функції, є недержавне пенсійне забезпечення як додаткова гарантія забезпечення соціально-незахищених верств населення.

Реалізація принципу соціальної, демократичної держави, діяльність якої спрямовано на вільний розвиток особистості та забезпечення гідного рівня життя всім громадянам [83, с. 165], відбувається шляхом поступового розв’язання наступних завдань: забезпечення більш високого рівня доходів населення; розроблення та впровадження виваженої державної політики у сфері перерозподілу суспільних фондів; створення та забезпечення високих стандартів соціального захисту та інші.

Право на соціальний захист неодмінно пов’язане з правом людини на недержавну пенсію. Реформування системи пенсійного забезпечення є одним із напрямків удосконалення загальної системи соціального захисту.

Реформування пенсійної системи України розпочалося ще у листопаді 1991 року разом з прийняттям першого пенсійного закону незалежної України «Про пенсійне забезпечення». Однак лише у 2004 році з моменту вступу в дію Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення» реформування пенсійної системи перейшло на новий рівень. За цією реформою в Україні впроваджується багаторівнева пенсійна система, яка має бути побудована на засадах соціальної справедливості, солідарності поколінь та соціального страхування. Напрямами реформування пенсійної системи є: зміна та удосконалення солідарної пенсійної системи, створення обов’язкового накопичувального механізму; створення та розвиток нового інституту соціального захисту – недержавного пенсійного забезпечення.

Дослідженню соціальної функції держави було присвячено чимало праць вчених різних галузей знань (пра­во­зна­в­ців, по­лі­то­ло­гів, еко­но­мі­с­тів, со­ці­о­логів, фі­ло­со­фів). Коло таких вчених досить широке, однак для прикладу можна назвати декілька з них: О. Аг­ра­нов­сь­ка, С.С. Але­к­сє­єв, В.Баб­кін, М. Ба­г­лай, Д. Ба­я­л­джи­єв, О. Бе­ре­бі­на, П. Гон­ча­ров, М. Гри­це­н­ко, Р. Да­ре­н­дорф, А. Ет­ці­о­ні, М. Ко­зю­б­ра, В. Ко­пєй­чи­ков, І. Ле­дях, О. Лу­ка­шо­ва, М.С. Ма­мут, Т. Ма­цо­на­ш­ві­лі, В. Ме­д­ве­д­чук, В. Новіков, П.М. Ра­бі­но­вич, О.В. Радіонова, Г. Ріт­тер, В. Ро­їк, В. Се­лі­ва­нов, О.Ф. Скакун, І.В. Яко­вюк та інші.

Більшість українських вчених ототожнюють соціальну державу з утворенням, що покладає на себе зобов’язання допомагати тим, хто повністю або частково втратив здатність працювати, а також тим, хто в силу різних обставин не в змозі забезпечити себе прожитковим (задовільним, гідним) мінімумом.

Зокрема І.В. Яковюк у своїй роботі наводить досить цікаве визначення поняття соціальної держави, за яким соціальна держава визначається як держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу інвалідам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає у забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві [142, с. 6-8].

На мій погляд, позиція І.В. Яковюка є досить виправданою. Будь-яку країну світу ми можемо визнати соціальною, якщо політичний курс країни спрямований на утвердження та практичну реалізацію постулату «людина – це найвища соціальна цінність». Це непорушне положення є одним із основних, передбачених діючою Конституцією України, та є базисним, відправним пунктом на шляху до побудови демократичної, соціальної держави. Якщо держава визнається соціальною, то її громадянин відчуває себе соціально захищеним.  

Із всієї різноманітності поглядів на класифікацію держав соціального напрямку можна виділити наступні: власне соціальна держава та держава добробуту.

Наприклад, О.В. Бермічева вважає, що ці два поняття не є тотожними, а виступають як співвідношення цілого та його частини – традиційно поняття «соціальна держава» вживається у вузькому значенні цього терміну. При такому підході соціальна держава розглядається як один із різновидів держави добробуту» [24, с. 6-7].

Багато держав визнають себе соціальними, маючи на увазі піклування за своє населення. Однак, на мій погляд, безпосередня соціальність держави, яка ґрунтується на рівні її економіки, залежить від економічного та політичного благополуччя країни.

Не менш важливими є й інші складові – право та політика. Тому в силу своєї багатоманітності, обрана тема допускає аналіз правових категорій недержавного пенсійного забезпечення через аналіз відразу трьох аспектів соціального життя: права, економіки та політики в контексті соціальної функції держави.

Вивчення соціальної функції держави варто почати з дослідження таких базових категорій як «функція» та «соціальна держава».

Термін «функція» у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі тлумачиться не однаково. У філософському і загальносоціальному плані під функціями розуміють «зовнішній прояв якостей будь-якого об’єкту у визначеній системі відносин» [58, с. 65; 64, с. 72; 77, с. 80], сукупність звичайних або ж специфічних дій окремих осіб чи організацій, зумовлених їх природою або необхідністю виживання; наявність у окремої особи або групи осіб специфічних обов’язків, виконання яких на них покладено в силу здійснення ними своєї специфічної службової діяльності. У зазначеному  контексті функція розуміється як службова, професійна або будь-яка інша необхідність чи обов’язок діяти у відповідності з існуючими правовими і моральними чинниками і у відповідній манері [18, с. 33; 77, с. 80].

Що собою представляє соціальна держава як суспільне утворення?

На думку вчених сучасності, В.Д. Понікарова та М.М. Топоркова, термін «соціальна держава» почав вживатися в західній юридичній лексиці з кінця 40-х років ХХ століття. І хоча єдиного визначення цього поняття ще досі не існує, більшість дослідників погоджуються, що основними сферами його впливу є зайнятість і соціальний захист населення, соціальне страхування та надання соціальних послуг, охорона здоров’я, освіта, культура, житлова політика. У наукових працях загальновизнаними, вважають вчені, є три моделі соціальної держави: англосаксонська (ліберальна), скандинавська (соціально-демократична) та континентально-європейська (консервативна) [91, с.  23-24].

Суть ліберальної моделі виражається в тому, що держава захищає найбільш вразливі прошарки населення, а інші повинні самі турбуватися про свій добробут та матеріальне становище. Така модель притаманна Великій Британії.

Скандинавська модель соціальної держави акцентує увагу на соціальному захисті всіх верств населення, а джерелами фондів соціального захисту виступають загальнодержавні та місцеві податки. Саме тому соціальне забезпечення країн такого типу у загальному плані відбувається за рахунок дії механізму перерозподілу доходів завдяки прогресивній системі оподаткування населення. Й нарешті, консервативна модель соціальної держави передбачає наявність механізму системи соціального забезпечення населення за рахунок внесків до фондів страхування з доходів як найманих працівників, так і роботодавців [91, с. 22-23].         

Поняття «соціальна держава», незважаючи на свою теоретичну сутність, на сьогодні достатньо дискутабельне. Наприклад, С.О. Сільченко вважає, що під соціальною державою потрібно розуміти сучасний тип демократичної державності, який формується та розвивається в умовах стабільної та розвиненої економіки та демократичної політичної системи [108, с. 50]. Для України, беручи до уваги, що вона знаходиться на стадії правового та соціального становлення, демократичність державності як характерна риса буде мати місце в разі виконання нею соціальної функції у повному обсязі та досягнення цілей реформування ряду соціальних інституцій, в тому числі й пенсійної системи (шляхом розвитку недержавного пенсійного забезпечення). 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/87986.html