Моніторинг соціально-економічного розвитку системи споживчої кооперації України

Особливістю трансформаційного етапу розвитку України є пошук оптимальних механізмів і напрямків прискореного розвитку та забезпечення тривалого динамічного зростання ефективної економічної системи. Виходячи з цього, актуальності набуває раціональне використання національного господарського потенціалу, до якого, безперечно, належить і система споживчої кооперації. У зв’язку з цим зростає необхідність дослідження та вдосконалення сектору споживчої кооперації України.

В сьогоденні споживча кооперація – це ієрархічна система кооперативних організацій і підприємств, яка складається з трьох рівнів управління. До першого рівня відносяться кооперативні первинні об’єднання фізичних осіб – сільські споживчі товариства, районні споживчі товариства. Кооперативи другого рівня – це об’єднання кооперативів першого рівня управління, що називаються спілками, спільними споживчими товариствами. До кооперативів третього рівня управління відносять об’єднання місцевих спілок на національному чи регіональному рівнях за територіальною ознакою. Окрім цього, існують міжнародні об’єднання кооперативних організацій.

Світовим центром кооперації є Міжнародний кооперативний альянс (МКА), що був заснований у 1895 році. Членами МКА на сьогодні є 207 національних кооперативних організацій з 90 країн. У своїй діяльності вони характеризуються такими ознаками: високий рівень конкуренто-спроможності внаслідок ефекту масштабу і концентрації господарської діяльності; великі обсяги господарських операцій; активне державне стимулювання всіх видів діяльності; індустріалізація діяльності; високий рівень інтеграції споживчих кооперативів з різних галузей діяльності; зростання потужності кооперативів третинного сектора (страхові, банківські, споживчі кооперативи, кредитні спілки та спілки роздрібних торговців); диверсифікація діяльності споживчих кооперативів шляхом комбінування функцій менеджменту, маркетингу, виробництва та матеріально-технічного постачання; інноваційний характер підприємництва у сфері споживчої кооперації; поглиблення міжнародної інтеграції.

Україна стала членом МКА у жовтні 1992 року з прагненням розвинути сектор споживчої кооперації до ознак та стандартів аналогічних європейських структур.

На підставі різних наукових поглядів [7, 15, 19, 26, 139, 154, 180, 181], можна зробити висновок, що споживча кооперація – це добровільне об’єднання громадян спільного господарюванням, основним завданням якого є не підприємництво, засноване на виробничому ризику та одержанні прибутку, а спільне ведення господарської діяльності, з метою поліпшення економічного і соціального стану пайовиків та населення.

Національне законодавство України визначає споживчу кооперацію, як рівноправного суб’єкта ринку, гарантує її самостійність і незалежність, захист і охорону власності. Закон України “Про споживчу кооперацію”, що був прийнятий у квітні 1992 року, повернув поняттю споживчої кооперації той зміст, який в ньому вбачає міжнародне співтовариство.

Відповідно до Закону України "Про споживчу кооперацію" [181], споживча кооперація України – це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Особливе значення має те, що дане відповідним законом визначення споживчої кооперації відповідає вимогам Міжнародного кооперативного альянсу і Міжнародної організації праці щодо кооперативних організацій.

Щодо нормативно-правового регулювання діяльності споживчої кооперації, поряд із зазначеним Законом, на сьогодні реалізується і “Стратегія розвитку споживчої кооперації України 2004 – 2015 рр.”. Також у Законі України “Про кооперацію”, прийнятому у 2004 році, надано конкретні визначення поняттям, що стосуються діяльності кооперативів в Україні, зазначено мету та основні завдання кооперації, визначено правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперативних об’єднань, а також окреслено взаємовідносини між кооперативними організаціями та державою. Поняття власності споживчої кооперації, як однієї з форм колективної власності, чітко визначено у Цивільному Кодексі та Господарському Кодексі України, які діють із січня 2004 року.

Взагалі необхідність державної підтримки діяльності споживчої кооперації обумовлена спільністю їх інтересів, узгодженістю у вирішенні економічних і соціальних питань на місцевому,  регіональному та національному рівнях. Інтереси держави і споживчої кооперації в економічній галузі проявляються в організації товарообміну між містом та селом, формуванні розгалуженої виробничої інфраструктури в селі, збільшенні доходів сільського населення, подолання натурального обміну між виробниками та споживачами. Спільні інтереси споживчої кооперації і держави ще більше виявляються у соціальній сфері, в процесі задоволення споживчих потреб в товарах та послугах, в забезпеченні трудової діяльності, соціальному обслуговуванні населення, та в соціальному відродженні села.

Отже, система споживчої кооперації вирішує складні проблеми соціального і економічного життя населення, що проживає переважно в сільській місцевості. Споживча кооперація сприяє формуванню внутрішнього ринку товарів і послуг, більш повному задоволенню платоспроможного попиту на них і одночасно формою соціального захисту членів-пайовиків і найбідніших верств населення. Підприємства споживчої кооперації історично здійснюють свою діяльність переважно в сільській місцевості, тим самим, задовольняючи потреби в товарах і послугах населення, що там проживає.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/183246.html