Старшокласник як суб’єкт навчальної діяльності

Нові парадигми освітянської політики, орієнтовані на розвиток потенційних умінь школяра навчатися, на збереження та закріплення навчальної мотивації, на формування у навчальному процесі особистісних знань учнів зумовили зміну підходу до особистості старшокласника у процесі навчальної діяльності [136]. Нашим завданням є визначення потреб, мотивів, знань, цілей,  емоційного стану особистості старшокласника, які формуються в системі доступних для них суспільних відносин та реалізуються притаманними їм засобами поведінки, спілкування, навчальної діяльності, і які при цьому самі розвиваються. Переживання, почуття, які виникають у дитини як членa колективу, мають вплив на її поведінку та діяльність, а через них і на моральний досвід, що формується. Позитивна мотивація поведінки і діяльності зумовлює закріплення засвоюваних особистістю ідеалів, норм, сприяє їх перетворенню у внутрішні засоби регуляції (внутрішні стратегії) [56,  с. 167]. Успішність керування цим процесом залежить від перетворення позитивних ситуаційних спонукань на стійкі мотиви поведінки, що, у свою чергу, стає можливим залежно від того, чи виступає особистість школяра об’єктом навчально-виховного процесу чи його суб’єктом [115]. Проблема ставлення до особистості учня як суб’єкта/об’єкта навчальної діяльності розглядається зараз сучасною наукою. Так, Н.П.Волкова пише, що педагогічна діяльність характеризується наступною структурою комунікативного впливу: ХТО – КОМУ – ЩО – ЯК – ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ, при цьому ХТО – суб’єкт комунікативного впливу, КОМУ – об’єкт комунікативного впливу (учень або група учнів), ЩО – зміст комунікативного процесу (навчальний матеріал), ЯК – конкретна педагогічна техніка (засіб спілкування), ефективність навчання – ступінь збігу змісту, що передається педагогом, зі змістом, сприйнятим учнем (учнями). Важливим при цьому вважається вдосконалення соціально-психологічних особливостей особистості вчителя та оптимізація засобів педагогічного впливу, тобто акцент ставиться на компонентах ХТО і ЯК [55,  с. 136]. Я.М.Колкер, слідом за І.О.Зимньою, висловлює іншу думку. Автор вважає, що викладач вирішує, чи учень так і буде об’єктом навчання, чи він стане повноправним суб’єктом навчального процесу [105,  с. 5]. Якість навчального процесу  однаково залежить як від професійної майстерності вчителя, так і від уміння учня зрозуміти і прийняти завдання і зміст навчального предмета. Учень повинен вміти ефективно й результативно будувати свою діяльність з оволодіння іншомовними мовленнєвими навичками та вміннями [59,  с. 90]. Таким чином, учень є активним учасником навчального процесу, тобто його суб’єктом (87; 105; 59; 80).

Щодо характеристики особистості як суб’єкта, то, за Є. Клімовим, вона включає спрямованість, мотиви, ставлення до довкілля, діяльності та до себе, саморегуляцію, яка відображена в таких якостях як зібраність, організованість, толерантність, самодисципліна, а також, креативність, інтелектуальні риси індивідуальності, емоційність [97,  с. 89]. Віковий період учнів старшої школи як суб’єктів навчальної діяльності також визначається сукупністю факторів, які виступають його показниками: певна соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні психічні новоутворення [227,  с. 42]. Базуючись на факторах, виділених Є. Клімовим та Д. Ельконіним, ми будемо здійснювати аналіз згідно мети цього підрозділу.

Узагальнюючи результати досліджень багатьох психологів, таких як, Л.І.Божович, Р.Бернар, Л.С.Виготський, І.С.Кон, А.Косаківський, Г.С.Костюк, Д.Б.Ельконін, українські психологи В.Ф.Марчук і Н.Ю.Ткачова запропонували цілісну систему періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя, де старший підлітковий вік – це діти 15-17 років, перехід до юності – 17-18 років. Таким чином, старшокласник уособлює психологічну характеристику старшого підліткового періоду та ранньої юності [54], що визначає його статус як суб’єкта навчальної діяльності. Старшокласник як суб'єкт навчальної діяльності знаходиться у специфічній соціальній ситуації розвитку і характеризується якісно новим змістом цієї діяльності. Зміст навчальної діяльності ми, слідом за І.О.Зимньою [87], визначаємо такими компонентами: організацією та систематизацією індивідуального досвіду на основі його розширення, доповнення, внесення нової інформації; розвитком самостійності, творчого підходу до рішення, вмінням приймати рішення, аналізувати суттєве і критично його переосмислювати. Отже, цей контекст вказує нам на стратегії систематизації власного досвіду та співвіднесення його із новою інформацією, стратегії аналізу власної діяльності, стратегії,  що пов’язані із творчою діяльністю.

 Важливим психічним новоутворенням цього віку є вміння школяра складати свої життєві плани, шукати засоби їх реалізації, замислюватися над вибором професії [204]. Оскільки це є період становлення його професійних інтересів, тому навчальні предмети мають свою особистісну змістову цінність, а  уроки ІМ повинні бути надійним засобом задоволення пізнавальних потреб старшокласника, що є мотивом для пошуку шляхів ефективного засвоєння мовного матеріалу. Отже, у змісті навчання повинні бути закладені механізми, які розкривають можливість пізнання шляхів ефективнішого засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, а також практичного використання мови, яку вивчають, як важливого засобу розвитку інтересів учнів, у тому числі й немовних [59,  с. 93]. У самому навчальному процесі міститься поєднання та взаємопроникнення широких соціальних та пізнавальних мотивів, що є характерним для мотиваційної сфери старшокласника. Все частіше на перший план висувається довільна мотивація, тобто свідомо поставлена мета. При чітко визначеній меті та впевненості у її досягненні виявляється більша активність школяра. Сама навчальна діяльність є засіб реалізації життєвих планів майбутнього та виступає як засіб самоствердження, що є важливим фактором, оскільки від здатності старшокласника до самоствердження залежить як його психічний стан, так і успішність навчання [118]. Сприйняття себе як компетентного учня також може мати помітний вплив на результати навчання. Це положення підтвердили дослідження О.І.Савонько, Н.М.Симонової, які встановили позитивний зв’язок мотиваційних орієнтацій з успішністю старшокласників. Найбільш тісно пов’язаною з успішністю виявилася орієнтація на процес і результат, менш тісно – орієнтація на оцінку вчителя. У зв’язку з цим Ю.М.Орлов визнає, що найбільший вплив на академічні успіхи має пізнавальна потреба поряд із високою потребою у досягненнях [153,  с. 54].  У більш загальному плані мотивація досягнення – бажання успіху – вважається культурною цінністю [118].

Отже, у цьому контексті слід виділити стратегії планування власної навчальної діяльності, планування та оцінювання певних досягнень в оволодінні мовним матеріалом, визначення ефективних шляхів засвоєння лексико-граматичного матеріалу, іншими словами, сформувати власні стратегії досягнення успіху.

Як ми уточнювали раніше, нові досягнення учнів сприяють подальшій інтелектуалізації процесів пам’яті, що є умовою інтенсивного розвитку мислення. Тому важливо розглянути розвиток мисленнєвих процесів старшокласника для того, щоб визначити, наскільки можна скоординувати формування СК з природним шляхом пізнання, властивим психіці людини [217,  с. 5].

У цьому віковому періоді завершується дозрівання кори головного мозку, але зв’язок між нервовими клітинами формується протягом усього часу індивідуального розвитку. Цей процес залежить від того, як ми навантажуємо свій мозок роботою. Набуття знань, залучення нової інформації, збагачення асоціаціями веде до посиленого розвитку зв’язків між окремими нервовими клітинами. Пластичність мозку в цей період надто висока. Ця особливість дуже важлива для того, щоб вищі нервові функції могли розвиватися та удосконалюватися під впливом навколишнього середовища. Завершується дозрівання лобових областей і, таким чином, є сформованим механізм довільної уваги та сприймання. Все це разом із високою пластичністю мозку надає в юнацтві широкі можливості для навчання, розвитку мовленнєвої діяльності. Мислення старшого школяра наближається до мислення дорослого. Учні можуть виділити у предметі суттєве, приходять до розуміння причин того чи іншого явища, спроможні систематизувати та класифікувати більш загальні поняття [54, с. 9]. Отже, когнітивні зміни в цей віковий період характеризуються розвитком мислення на рівні формальних операцій, що є необхідним для абстрактного мислення, не прив’язаного до існуючих певних умов зовнішнього середовища. Завдяки росту метакогнітивних умінь, таких як поточний самоконтроль та саморегуляція, старшокласники спроможні розмірковувати про свої розумові процеси та мислення інших людей (5; 118; 87). Прихильники інформаційного підходу до розвитку людини також стверджують, що люди цього віку здобувають метакогнітивні вміння, які, у свою чергу, мають вплив на ефективність їхніх пізнавальних стратегій [161]. З їхньої точки зору когнітивний розвиток у цей віковий період характеризується:

• ефективнішим використанням окремих механізмів обробки інформації, таких як її збереження у пам’яті та її перенос (transfer components);
• використанням більш складних стратегій для різних типів вирішення завдань (problem solving);
• ефективнішими засобами отримання інформації та її збереження у символічній формі;
• розвитком виконавчих функцій вищого порядку (метафункцій), таких як: планування та прийняття рішень; гнучкість у відборі методів власної діяльності [326].  

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/296876.html