Компетенція підрозділів ДСБЕЗ МВС України та відповідальність їх працівників

Роль підрозділів ДСБЕЗ МВС України та їх місце в механізмі забезпечення реалізації економічної безпеки й боротьби з економічними правопорушеннями визначається обсягом, змістом їх компетенції та відповідальності.

Компетенція та відповідальність є невід’ємним стрижнем правового статусу підрозділів ДСБЕЗ МВС України, а також одним з головних чинників, що впливають на ефективність їх діяльності. Ми поділяємо думку Б.Н. Габричидзе, який правильно зазначає, що дослідження питань компетенції необхідно, по-перше, тому, що воно дає змогу розкрити зміст діяльності державного органу, його реальні функції та їх призначення; по-друге, аналіз компетенції дає можливість вносити обґрунтовані рекомендації та пропозиції щодо удосконалення правового становища органу, зміни та доповнення чинного законодавства [43, с. 93].

Нині відсутнє законодавчого визначення поняття «компетенція» взагалі та «компетенція підрозділів ДСБЕЗ МВС України» зокрема, а також офіційне тлумачення його змісту, що, на думку О.Є. Ткаченко, ускладнює процес викриття, документування, розслідування і попередження злочинів економічною спрямованості. Це негативно позначається на ефективності діяльності не тільки самої служби, а й МВС загалом [302]. Отже, проблема компетенції, а також відповідальності підрозділів ДСБЕЗ МВС України заслуговує значної уваги з боку фахівців у цій галузі і на сьогодні є дуже актуальною.

Питанням адміністративного права і процесу, управління в ОВС, у т.ч. проблематиці удосконалення статусу ОВС України, зокрема їх компетенції, присвячено наукові праці таких видатних українських науковців, як К.В. Антонов, П.В. Берназ, М.С. Головань, О.Ю. Горбунова, С.Д. Гусарєв, Ю.Ф. Кравченко, В.М. Плішкін, Г. П’ятакова, О.Є. Ткаченко, Ю.Ю. Хилько та ін.

Незважаючи на значні наукові здобутки щодо компетенції правоохоронних органів, питання компетенції підрозділів ДСБЕЗ МВС України залишаються недостатньо висвітленими.

Оскільки питання компетенції підрозділів ДСБЕЗ МВС України не отримали досі свого комплексного аналізу, їх дослідження можливе лише на основі загального поняття компетенції, виробленого юридичною наукою.

Поняття «компетенція» (лат. competentia – належність за правом) означає обізнаність та досвід індивідуума в певному питанні або колі питань й охоплює універсальні та вузько специфічні предметні сфери.

У тлумачному словнику С.І. Ожегова компетенція визначається як «коло питань, в яких хто-небудь добре обізнаний; коло чиїхось повноважень, прав» [165, c. 289]. Аналогічне тлумачення компетенції наведено в «Советском энциклопедическом словаре»: «Компетенція (від лат. competentia – домагаюся, відповідаю, підхожу), – коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі; знання і досвід у певній галузі» [294, с. 613]. Інша енциклопедична література зазначає, що компетенція визначається як «коло повноважень якого-небудь органу, посадової особи; коло питань, у яких конкретна особа має знання, досвід» [155, с. 595]. У тлумачному словнику сучасної російської мови під компетенцією розуміють «коло питань, явищ, в яких дана особа авторитетна, має досвід, знання; коло повноважень, галузь належних для виконання ким-небудь питань, явищ» [305, с. 358].

У тлумачному словнику української мови термін «компетенція» трактується як «добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи, особи» [156, с. 874].

У наведених тлумаченнях поняття «компетенція» загальним є їх змістова основа: знання, які повинна мати особа; коло питань, у яких особа повинна бути обізнана; досвід, необхідний для успішного виконання роботи відповідно до установлених прав, законів, статуту. Знання, коло питань, досвід подані як узагальненні поняття, що не стосуються конкретної особи, які не є її особистісною характеристикою. У наведених тлумаченнях явно відображено когнітивний (знання) і регулятивний (повноваження, закон, статут) аспекти цього поняття.

Поняття «компетенція» слід відрізняти від «компетентності». Так, М.С. Головань зазначає, що компетенція – це певна норма, досягнення якої може свідчити про можливість правильного вирішення якого-небудь завдання, а компетентність – це оцінка досягнення (або недосягнення) цієї норми [50].

Українська дослідниця Г. П’ятакова зазначає, що поняття «компетенція» зазвичай визначають як коло питань, явищ, у яких хтось є авторитетом, володіє знаннями, досвідом, а також як особистісні можливості кого-небудь, його кваліфікація (знання, досвід), які дають можливість брати участь у розробленні визначеного коло питань або самому вирішувати їх завдяки сформованим умінням та навикам. На думку вченої, «компетентність» потрібно розглядати як семантично первинну категорію, а «компетенцію» – як відтворене від неї поняття, що визначає сферу застосування знань, умінь, навичок людини. Компетентність – це набута для особистого досвіду сукупність, система, «багаж» знань професіонала [169, с. 153].

Компетентність працівників підрозділів ДСБЕЗ МВС України є більш ширшим поняттям, що, на нашу думку, являє собою сукупність головних теоретичних, правових знань, практичних навичок, яке характеризує і визначає рівень професіоналізму особистості, як здатність вирішувати проблеми завдяки здобутим шляхом навчання та практичної діяльності знанням, умінням, навичкам, досвіду і цінностей. Реалії сьогодення та значний масив законодавчих актів у різних сферах діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України, які мають тенденцію до постійної зміни, свідчать про те, що компетентність працівників вказаних підрозділів має бути досить високою, вони також потребують постійного навчання та самоосвіти.

Цікавою є думка Л.М. Розіна, який визначає компетенцію як показник знань з будь-чого, здатність правильно вирішувати певні питання [282, с. 158].

Необхідність визначення компетенції, а також її стабільність не означають постійного й неухильного застосування чіткої схеми адміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів ДСБЕЗ МВС України. Адже гнучкість механізму контролю, його здатність реагувати на змінні умови та нові завдання, передусім в умовах економічної кризи – необхідна якість вказаних органів.

Водночас обґрунтованою є позиція, що компетенція органу включає в себе два елементи – права та обов’язки. Так, академік В.Б. Авер’янов зазначав, що до складу компетенційного блоку доцільно віднести права та обов’язки [40, c. 247]. Л.А. Григорян зауважує, що така позиція є неточною, оскільки вона не враховує того, що повноваження без їх застосування при вирішенні певного кола питань діяльності органу держави не можуть існувати [62, c. 88].

Розглядаючи поняття компетенції, Б.М. Лазарев визначає, що «...складові частини компетенції – це юридична можливість чи обов’язок (або і те, і друге разом) виконувати визначеного виду управлінську діяльність (тобто функцію) стосовно діяльності відповідного виду об’єктів управління» [46, с. 240].

Російський дослідник Ю.А. Тихомиров констатує, що за останні роки у вирішенні компетенції органів державної виконавчої влади намітилося два підходи. Один з них трактує повноваження органів як владні, тобто кожний орган діє від імені держави, наділений владними повноваженнями, які здійснюються на основі закону, та видає обов’язкові для виконання правові акти [298, с. 212].

Для іншого підходу характерне визнання повноважень органів державної виконавчої влади як складового елементу їх компетенції, тобто встановлення компетенції – це нормативне закріплення прав й обов’язків цих органів [297, с. 216]. Наприклад, представниками цього підходу є О.Є. Лунєв [138, с. 121], І.М. Ананов [18, с. 234]. Водночас В.М. Плішкін стверджує, що до складу компетенції належать права, обов’язки та відповідальність [173, c. 411]. Ю.Ю. Хилько запевняє про доцільність включення відповідальності до компетенційного блоку не як самостійного структурного елементу, а як одного з різновидів обов’язків (обов’язок нести відповідальність за наслідки виконання повноважень, тобто юрисдикційний обов’язок) [307, c. 11–33].

Кожен з наведених вище наукових поглядів має певні переваги. Натомість, на нашу думку, визначення юридичної відповідальності як юрисдикційного обов’язку є дещо передчасним. Відносини в зазначеній сфері мають особливості, які дають змогу відокремити їх від інших відносин, що виникають у сфері позитивних зобов’язань. Адже саме про позитивні зобов’язання йдеться тоді, коли вказується на обов’язок як елемент чи складову частину компетенції.

Таким чином, поряд з терміном «компетенція підрозділів ДСБЕЗ МВС України» використовується і термін «повноваження підрозділів ДСБЕЗ МВС України».

Сьогодні немає єдиного підходу і до визначення сутності такої категорії, як «повноваження», зокрема, «повноваження підрозділів управління ДСБЕЗ». Більшість учених, а саме: Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, Д.Д. Цабрія, розглядають повноваження в аспекті виконавчої влади як складовий елемент правового статусу [27, c. 133; 30, с. 56; 308, с. 126].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37094.html