У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Проблематика дійсності установчих документів юридичних осіб

Законодавство України містить вимоги щодо видів, змісту установчих документів, порядку їх прийняття та затвердження, а також державної реєстрації юридичних осіб.

Оскільки розробка установчих документів юридичної особи є справою її засновників, то саме вони мають керуватися нормами законів, якими визначається зміст цих документів. За загальним правилом, держава, яка легалізує юридичну особу, під час її реєстрації не перевіряє, чи відповідає зміст установчих документів вимогам закону. Принаймні ані ЦК України, ані спеціальні закони України не містять такого обов’язку державного реєстратора. І хоча у ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» встановлюється, що відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства, у ч. 3 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» йдеться про те, що відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Тобто зміст установчих документів державний реєстратор не контролює.

Чи не єдиним винятком є статути банків, які відповідно до закону підлягають погодженню Національним банком України (ст. 16 Закону України «Про банки та банківську діяльність») та установчі документи деяких інших юридичних осіб, погоджувані іншими державними органами. Зрозуміло, що під час такого погодження зміст установчих документів цих юридичних осіб перевіряється.

У ситуації, коли закон надає повну свободу засновникам при розробці установчих документів та «імунітет» проти перевірки відповідності їх змісту з боку державних органів, звичайно, постає питання про те, які будуть наслідки, якщо виявиться, що документ не відповідає закону. Іншими словами, слід виходити з того, що будь-яка норма має передбачати не лише умови та приписи, а й негативні наслідки в разі їх недодержання, які мають бути досліджені.

Як уже зазначалося, у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» згадується про відповідальність засновників, але не деталізується її вид, внаслідок чого ця норма сприймається як суто декларативна.

Дещо інакше регулює наслідки вад в установчих документах ЦК України. За його ст. 110 юридична особа ліквідується за рішенням суду через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом. Аналогічної підстави для ліквідації юридичної особи не містить ГК України – у ч. 6 його ст. 59 лише йдеться про ліквідацію у разі скасування її державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Отже, за ЦК України допускається навіть ліквідація юридичної особи за наявності порушень при її створенні, хоча однозначності в тому, що являють собою ці порушення, немає. Втім, можна припустити, що до кола цих порушень можна віднести й невідповідність змісту установчих документів юридичної особи вимогам закону.

Натомість у спеціальних законах відсутня подібна норма. Так, перелік підстав для ліквідації господарського товариства, наведений у ст. 19 Закону України «Про господарські товариства», не містить порушень вимог закону щодо змісту установчих документів. І хоча цей перелік відкритий, але до нього можуть зараховуватися лише ті підстави, які передбачені установчими документами господарського товариства.

У статті 88 Закону України «Про акціонерні товариства» йдеться лише про добровільну ліквідацію такого товариства й одночасно вказується, що інші підстави та порядок ліквідації товариства визначаються законодавством.

Тим не менш практика йде іншим шляхом. Поширеними в Україні є позови про визнання недійсними установчих документів. Отже, потребує з’ясування, по-перше, те, чи правомірною є така позовна вимога, а якщо так, то, по-друге, хто має право її заявляти, та, по-третє, якими є наслідки задоволення цього позову.

Що стосується правомірності позовної вимоги, то слід зазначити таке. У статті 16 ЦК України та ст. 20 ГК України наведені переліки способів судового захисту (позовних вимог, які можуть міститися у позовній заяві). Серед них немає визнання недійсними установчих документів юридичної особи. Неминуче постає питання про те, чи є сенс у поданні саме такого способу захисту прав, саме так формулювати позовні вимоги. Адже від того, чи вичерпний цей перелік, залежатиме те, що відмова в задоволенні такого позову може спиратися саме на ту підставу, що такий спосіб захисту не передбачений ЦК України.

Стосовно вичерпності цих способів тривалий час точилася дискусія і в судовій практиці склалося три основні підходи: що перелік способів захисту, наведений у ст. 16 ЦК України, є вичерпним; що цей перелік не є вичерпним і що цей перелік допускає інші способи захисту, лише коли це передбачено законом.

Вважаємо вірною другу точку зору, оскільки здається, що, складаючи перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, законодавець прагнув сформулювати не вичерпне їх коло, а, скоріше, перелічити найбільш поширені модельні механізми захисту.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37936.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.