---

Поняття та класифікація публічної інформації, як об’єкту правовідносин

Зміни у традиційних механізмах доступу до інформації, обумовлені набуттям чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» [36] обумовлені, насамперед, виокремленням відносно нової для українського інформаційного законодавства категорії «публічна інформація», яка має свій специфічний правовий режим. Поява нового специфічного об’єкту інформаційних правовідносин, в свою чергу спонукала і виникнення нових типів відповідних, пов’язаних з цим об’єктом правовідносин та формування масиву законодавства, що ці відносини регулює. Таким чином, завдяки встановленню правовими нормами такого виду інформації, як “публічна інформація” сприяло формуванню нового інститут інформаційного законодавства, що визначає порядок обігу (збирання, зберігання, доступу та використання) даної інформації.

З цієї причини, ґрунтовний аналіз змісту та сутності поняття «публічна інформація» та визначення її властивих характеристик, які диференціюють дану категорію від інших видів інформації, надає можливість визначити і особливості правовідносин, що виникають щодо публічної інформації.

Стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що публічна інформація, це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Можна визначити декілька основних ознаки публічної інформації, на які вказує дане визначення:

1. Належність інформації до сфери відання та компетенції суб’єкта владних повноважень.

2. Існування інформації в певній матеріалізованій формі.

3. Знаходження інформації та її носіїв у володінні суб’єкту владних повноважень або іншого розпорядника публічної інформації.

Так, до публічної інформації відноситься інформація, отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків. Тобто інформація повинна належати до сфери компетенції конкретного суб’єкту владних повноважень або стосуватися виконання цим суб’єктом своїх обов’язків.

Інформація може бути як отримана від інших суб’єктів інформаційних відносин, так і створена безпосередньо самим суб’єктом владних повноважень. Важливим є застереження, щодо визначеності законодавством компетенції та обов’язків, порядку отримання або створення такої інформації.

В цьому аспекті слід зазначити, що не вся інформація, яка отримується або створюється суб’єктом владних повноважень, його посадовими особами або співробітниками входить до категорії публічна інформація.

Так, не може розглядатися як публічна інформація особиста кореспонденція та особисті повідомлення засобів телекомунікації (телефонні дзвінки, електронна пошта), отримані співробітниками суб’єктів владних повноважень.

Не належать до цієї категорії і цілий ряд інформаційної продукції, як то продукція друкованих ЗМІ, книги, рекламні видання, що можуть надходити на адресу суб’єктів владних повноважень, у тому випадку, якщо отримання такої інформаційної продукції не передбачено компетенцією відповідного суб’єкта.

Крім того, навіть віднесення до категорії “публічна інформація” власної інформації суб’єкту владних повноважень обмежується лише інформацією створеною у відповідності до встановлених законодавством адміністративних процедур та у відповідності до компетенції даного суб’єкта. Таким чином, не може розглядатися як публічна інформація різного роду особисті записи, чернетки, телефонні довідники та інші подібні документи, створені співробітниками та посадовими особами суб’єктів владних повноважень.

Матеріалізована форма означає те, що до публічної інформації відноситься лише інформація «відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях». Таким чином, законодавство встановлює вимоги щодо матеріалізованої форми представлення публічної інформації у вигляді документу, що виокремлює її від загального поняття інформації. Адже Закон України «Про інформацію»[39] (ст. 1) відносить до категорії інформація будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Тобто, для того щоб стати предметом правовідносин, взагалі, відомості або данні повинні мати лише можливість для представлення у формі матеріальних або електронних носіїв інформації, в той же час статус публічної інформації такі відомості або данні можуть отримати лише після перетворення у встановлену законодавством матеріальну форму.

Нарешті, публічна інформація повинна знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. В цьому аспекті можна говорити про термін «знаходитися у володінні» в декількох аспектах. Адже, остання редакція Закону України «Про інформацію» позбулася норм, що регулюють питання права власності на інформацію, згадуючи лише про інформаційні продукти та інформаційні послуги, та відсилаючи до норм Цивільного кодексу та законодавства, що регулює питання прав інтелектуальної власності.

Разом з тим, слід розуміти, що публічна інформація, обмежена матеріалізованими формами її представлення, а згідно ст. 419 Цивільного кодексу право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Тобто, поняття «знаходиться у володінні» в більшій мірі стосується документів, що є джерелами публічної інформації, і відповідно, права суб’єкта владних повноважень, або інших розпорядників публічної інформації користуватися цими документами для задоволення власних інформаційних потреб. Враховуючи це, володіння публічною інформацією може тлумачитися достатньо широко і охоплювати процедури зберігання, реєстрації, збирання, отримання, виробництва, обробки інформації та її матеріальних носіїв, що виконуються суб’єктом владних повноважень або іншим розпорядником публічної інформації відповідно до їх компетенції та повноважень.

Таким чином, виникнення щодо конкретної інформації правовідносин, що врегульовані законодавством про доступ до публічної інформації, можливо лише за умови поєднання встановлених законодавством чотирьох головних критеріїв, як:

- наявність інформації у суб’єкта, що має обов’язок щодо надання доступу до публічної інформації;

- відповідність змісту інформації компетенції такого суб’єкту;

- наявність у відповідного суб’єкту прав щодо розпорядження інформацією та документами, що її містять;

- зберігання інформації на матеріальних носіях, або представлення в електронній формі.

Як ми бачимо, всі зазначені критерії відносяться лише до зовнішніх, формальних ознак публічної інформації, що дає нам можливість відзначити таку її важливу характеристику, як універсальність. Тобто, до категорії “публічна інформація” можуть бути віднесені будь-які відомості, що відповідають встановленим законодавством критеріям. І це не є дивним, адже згідно концепції інформаційного забезпечення обсяг і зміст інформації, потрібної різним суб’єктам управління, залежать передусім від масштабу й важливості рішень, що приймаються. Чим масштабніше й важливіше рішення, тим більшою за обсягом і різноманітнішою за змістом потрібна інформація для його підготовки і прийняття [48, 50].

Таким чином, обсяги публічної інформації, що знаходиться в конкретного розпорядника є дискреційними та визначаються потребами інформаційного забезпечення суб’єкту владних повноважень, що базується на категоріях мінімальності та достатності інформації для прийняття управлінських рішень та виконання покладених законодавством обов’язків.

А зміст публічної інформації обумовлюється сутністю встановлених законодавством обов’язків суб’єкта владних повноважень або іншого розпорядника публічної інформації.

У цьому аспекті особливістю класифікації інформації на підставі належності або неналежності до публічної інформації є її наскрізний характер, тобто даний вид інформації може включати будь-які інші види інформації, згідно інших підстав класифікації, визначених законодавством.

Вітчизняне законодавство передбачає цілу низку класифікацій інформації, в залежності від конкретного змісту, порядку доступу, мети використання, наявності обмежень щодо розповсюдження тощо. При цьому, важливим аспектом є те, що об’єктивними підставами реалізації права на доступ до відкритої інформації, також, як і до інших видів інформації, є законодавче визначення такого виду інформації та правова регламентація доступу до неї [71, 8]. Як ми бачимо, в даному випадку підкреслюються два фактори, які обумовлюють процес реалізації права доступу до інформації – законодавча класифікація видів інформації та відповідне цій класифікації правове регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу конкретного виду інформації.

Враховуючи те, що класифікація щодо належності інформації до публічної існує паралельно з іншими законодавчими класифікаціями на інших підставах, можна зробити висновок, що особливості інформаційних відносин, що виникають щодо доступу до конкретних відомостей, що складають публічну інформацію, залежать від низки кваліфікуючих ознак таких відомостей, тобто від всієї сукупності категорій до якої належить інформація, згідно різних підстав класифікації.

Відповідна сукупність категорій, до якої належить конкретна публічна інформація, обумовлює порядок суспільного обігу цієї інформації. Так, наприклад, Б. Кормич виділяє три типи врегульованого правом суспільного обігу інформації: закритий, обмежений, та відкритий, кожному з яких властива своя низка заборон та обмежень, що діють відносно доступу та розповсюдження такої інформації [59, 166 – 168].

Згідно відзначеної нами універсальності на наскрізності категорії “публічна інформація”, така інформації може перебувати у будь-якому з вищезазначених видів обігу. Виходячи з цих позицій можна визначити і типи способів правового регулювання обігу публічної інформації.

Загальним дозволом, властивим для всіх типів обігу публічної інформації, є право на доступ до такої інформації, тобто встановлений законодавством дозвіл на ознайомлення та використання такої інформації.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37072.html