У нас уже 18707 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Вплив Великої Хартії на подальший розвиток права

Вагомість такого правничого документа, як Magna Carta (чотири пергаментні копії оригінального тексту якого збереглися донині), для подальшого розвитку права, як у теорії, так і на практиці (причому це стосується не тільки англосаксонського права), — різнопланова та ба­гатогранна. Попри те що сам документ 1215 року мав юридичну силу не більше трьох місяців, пізніше він отримував нове народження через перевидання у 1216, 1217 і 1225 роках. Текст за версією 1225 року став правом, яке мав підтверджувати й тлумачити парламент і яке мали за­стосовувати суди. Три глави цієї версії, які є втіленням (із невеликими змінами) чотирьох первісних положень тексту 1215 року, ще й досі існу­ють як частина англійського статутного права (“English Statute Book”) [1].

Magna Carta визнається «єдиною писаною конституцією, яку Англія коли-небудь мала» [2] за всю свою історію. Ще у XVII столітті опонен­ти монархії Стюартів у самій Англії, оцінюючи цей документ, давали йому різні за термінологічним описом, але однаково високі за суттю характеристики, називаючи його і «символом» того, що розумілося під поняттям «політична свобода», і «законом законів», і «підвалинами за­гального права», і «хартією народної свободи» [3]. Саме в Англії XVII століття цю Хартію було на офіційному рівні визнано «наріжним ка­менем англійських свобод», тому що вона була «не хартією привілеїв середньовічних баронів та інших груп суспільства у тринадцятому столітті», а була «хартією свободи всього англійського народу зага­лом, закріплюючи rule of law, якому мала поступитися найсильніша і найнепоступливіша королівська влада» [4]. Цей документ («попри свої середньовічні атрибути») містив те «зерно», яке «розрослося в повно- цвітті в епоху Просвітництва» [5].

Досить поширеною в західній літературі є оцінка цього документа, яку було висловлено під час святкування 750-ї річниці Великої Хартії, де вона визнається «найвидатнішим конституційним документом усіх часів», оскільки вона суть від суті — «основа свободи особи супроти свавільної влади деспота» [6].

За визнанням однієї з провідних британських газет, головні прави­ла особистої свободи, закріплені в Magna Carta 1215 року, стали «сьо­годнішніми основоположними принципами свободи особи», і тому донині «найвеличніша глава [7] Великої Хартії все ще живе» [8]. А по­ложення глави 39 (29), яку називають «золотою», оцінюються як такі, що «явили проблиск» того, що «стане реальністю століттями пізніше», власне — того самого the rule of law [9], яке наразі нам відоме як верхо­венство права.

Практично всі критики сходяться на тому, що, власне, незвичні обставини, за яких цей документ з’явився на світ, витворили його як утілення важливого принципу здійснення влади в рамках обмеженої монархії. Втілення цього принципу у Великій Хартії відбувалося за іс­торичних обставин, які були на той час характерними не тільки для суспільства з прецедентною системою права, чим була на той час се­редньовічна Англія. Історії відомі факти появи подібних документів і в країнах континентальної Європи — як Західної, так і Східної.

Прикладом цього в Східній Європі може слугувати документ се­редньовічної Угорщини. Тут, подібно до того як король Джон присяг­нув дотримувати положень Великої Хартії у 1215 році, угорці, лише че­рез сім років після Великої Хартії — у 1222 році, примусили Андреаша ІІ, що був угорським «королем Джоном», присягнути в дотримуван­ні положень схожого за природою юридичного документа — Золотої Булли (Bulla Aurea) [10]. Золота Булла — це «щось на зразок феодальної конституції» [11].

Проголошені і Великою Хартією, і Золотою Буллою «вольності» мали споріднений характер. Вчені не вбачають ніякої можливості впливу одного документа на інший. Просто в обох країнах мала місце дуже подібна ситуація стосовно способу здійснення монархічної вла-

 

ди. Обидва документи вдаються до однакових систем ґарантій, основу яких складають «присяга» та «клятва» з боку «ґаранта ґарантій», що в принципі забезпечувало схожі способи утримання особистої влади короля «під контролем» [12].

Як відомо, авторитарні прагнення були глибоко вкоріненим явищем у процесі здійснення влади у ХІІ столітті. І тому проявам авторитаризму в той час і прагненням до нього було протиставлено ідеї, якими наголо­шувалося на потребі запровадження відповідальності суверена й необ­хідності поставити його під контроль права. Головним елементом при цьому виступало проведення відмінності між сутністю «королівської влади» та сутністю «тиранії», між таким способом здійснення влади, за якого суверен мав діяти лише «відповідно до права [“government according to law”]», і таким способом здійснення влади, за якого влада здійснюва­лася «задоволенням бажання [“government by will”]» [13] суверена. Отож го­ловна мета, яку ставили перед собою прихильники ідеї «відповідального суверена», полягала в тому, аби протиставити «свавільним діям короля» концепцію «права та судової процедури». Щось чинити «свавільно», тоб­то «на основі волі» (чи «бажання») суверена, означало діяти «без рішення суду», особливо щодо «нехтування правом приватної власності», яке на­давалося за допомогою «судової процедури». У тих випадках, коли «су­дова процедура» виявлялася недосяжною, мета протистояння «волі» чи «бажанню» суверена досягалася за допомогою менш чіткого критерію — ідеї «розумного» або «справедливого [“reasonable”]». Через це між понят­тями «справедливість [“reason”]» і «правосуддя [“justice”]» ставили знак рівності. Тому вважається, що ці поняття крокують «пліч-о-пліч» [14].

Отже, Magna Carta від 1215 року як документ, яким було запровад­жено обмежену монархію, стала своєрідною пропозицією для подаль­ших своєрідних експериментів у здійсненні контролю над владою ко­роля. Якщо цей документ розглядати в площині політичної теорії, то, на думку одного з англійських вчених, Magna Carta «була скерована на встановлення прав підданих супроти влади і утвердила принцип, згід­но з яким влада має бути підпорядкованою праву» [15].

Словами іншого автора, Magna Carta «встановила зверхність права [“the supremacy of law"] над волею примхи владаря [“over the will of whim of a ruler"]» [16].

Практична цінність Великої Хартії впродовж цілого століття на території Англії лишалася незмінною: цей документ і далі слугував ґа- рантією певних прав і свобод — такою ґарантією, що мала незвичну для Англії писемну форму, ґарантією, «яку монархи часом могли не поміча­ти, але водночас не могли заперечити» [17]. І хоча Magna Carta 1215 року, як і всі подальші «хартії», через своє середньовічне походження «дару­вали свободу кожному», є думка, що ці документи все-таки дарували «певні вольності кожному класу і кожній групі» [18] середньовічного су­спільства Англії. Тому «наука луговини Ранімід» у практичній площині англійського сьогодення полягає, на думку англійських авторів, ще й у тому, що на ній навіть наприкінці ХХ століття можна було вчитися та­ких універсальних явищ, якими є «ефективна влада» та «добропорядна адміністративна практика» [19], якщо мати на увазі доброчесну діяль­ність органів виконавчої влади.

 

[1] Такими є: глава 1 за текстом 1215 року (відповідно — глава 1, зі змінами, за текс­том 1225 року); глава 13 за текстом 1215 року (відповідно — глава 9, зі змінами, за текстом 1225 року); глави 39, 40 за текстом 1215 року (відповідно — глава 29, зі змінами, за текстом 1225 року). — Див.: James C. Holt. Magna Carta. — 2 ed. ... (1992). — P. 1.

[2] Див.: Geoffrey Hindley. The Book of Magna Carta ... (1990). — P. 146.

[3] Див.: Maurice Ashley. Magna Carta in the Seventeenth Century. — Charlottesville, Published for the Magna Carta Commission of Virginia [by] the University Press of Virginia [1965]. — Р. 4-5.

[4] Ibidem. — P. 8.

[5] Див.: A. E. Dick Howard. Magna Carta: text and commentary. — Charlottesville, Published for the Magna Carta Commission of Virginia [by] the University Press of Virginia [1964]. — P. 22; Magna Carta: text and commentary / A. E. Dick Howard. — Charlottesville, Va.: University Press of Virginia, 1998 (Rev. ed.). — P. 22.

[6] Guardian, 1 June 1956.

[7] Мова йде про глави 39 і 40 за текстом 1215 року і, відповідно, — про главу 29 за текстом 1225 року.

[8] Див.: Ray Stringham. Magna Carta: Fountainhead of Freedom ... (1966). — P. 64.

[9] Див.: William F Swindler. Magna Carta. — New York: Grosset & Dunlap, [1968]. — P. 46.

[10] Докладно див.: Elemer Hantos. The Magna Carta of the English and of the Hungarian Constitution: a comparative view of the law and institutions of the early middle ages. — London: Kegan Paul, Trench, Trubner, 1904. — 209 s.

[11] Див.: Vilmos Sos. The Paradigm of Constitutionalism // The Rule of Law after Communism: Problems and Prospects in East-Central Europe / ed. by Martin Krygier and Adam Czarnota. — Aldershot [e.a.]: Ashgate, Darmouth, 1999. — P. 136-137.

[12]     Див.: James C. Holt. Magna Carta. — 2 ed. ... (1992). — P. 81.

[13]     Ibidem. — P. 89.

[14]     Ibidem. — P. 92.

[15]     Ibidem. — P. 19.

[16] Див.: Faith Thompson. The First Century of Magna Carta ... (1925). — [P.] viii (напів­жирний шрифт мій. — С. Г.).

[17]       Ibidem. — P. 105.

[18]       Ibidem. — P. 106.

[19]       Див.: Geoffry Hindly. The Book of Magna Carta.        (1990).  — P. 147.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/88140.html   

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.