Комерційна таємниця як вид інформації з обмеженим доступом у трудових відносинах
Інформаційність комерційної таємниці є її принциповою ознакою, тому з’ясування місця даної правничої категорії серед інших видів інформації з обмежених доступом надасть змогу правильно оцінити та проаналізувати її роль у трудовому праві.
Взагалі науковий термін «інформація» походить від латинського «informatio», що перекладається як ознайомлення, представлення, роз’яснення. Ніхто не стане заперечувати того факту, що інформація в наш час є загальнонауковим поняттям, однак єдиного підходу до розуміння цієї категорії так і не існує. У даному контексті доцільно буде процитувати сучасного економіста С.І. Вовканича, який, роздумуючи над складністю побудови даної дефініції, робить висновок, що це зумовлене безперервністю розвитку інформації, її універсальністю, необмеженістю як об’єкта пізнання та джерела покращення виробничих показників, відносинами людей як між собою, так і з зовнішнім світом [79, с. 12].
В цілому прийнятне таке розуміння терміну інформація, як (а) передання певних відомостей про події, обставини, стан справ, інші важливі з точки зору суб’єкта передання речі, (б) відображення різноманітності в будь-яких процесах та явищах нашого буття.
Виходячи з даного розуміння інформації, можна назвати її характерні риси, ознаки, що мають значення для юридичних досліджень : (а) невичерпність, (б) можливість без обмеженого відтворення та фіксування на матеріальних носіях, (в) нематеріальність, (г) неспоживність, (ґ) установлення режиму охорони та доступу.
О.В. Кохановська пропонує виділяти такі юридично значимі ознаки інформації: (1) збереження інформації за суб’єктом, який її поширює; (б) немайновий характер, самостійність стосовно носія та неможливість існування поза матерією; (3) неспоживність, обмеженість старіння – виключно в моральному, а не матеріальному відношенні; (4) поява як результат свідомої суб’єктивної інтелектуальної діяльності певної особи; (5) здатність до відображення, відтворення та накопичення [80, с. 549-551].
Погоджуючись з наведеною класифікацією, О.В. Шишмарьова додатково виділяє такі властивості інформації: змістовність, здатність перебувати в одночасному володінні декількох суб’єктів, невідчужуваність. При цьому наголошується, що характерні особливості інформації, яка має правове значення, передаються також і на іншу, що складає комерційну таємницю – невіддільність інформації від її автора та матеріального носія, доступність для ознайомлення через представлення в певній об’єктивній формі [81, с. 73].
На сьогодні існує широкий перелік визначень термінологічної сутності поняття «інформація». Даною категорією називають будь-які доступні для сприйняття знання, відомості, дані, які об’єктивно існують, зберігаються, передаються. Це є своєрідний феномен, що відрізняється від матеріального об’єкта, фізичного майна чи речі своєю суттю [82, с. 68]. Тому доцільно трактувати інформацію як нові знання, які отримує особа в результаті сприйняття та переробки певних відомостей, незалежно від джерел їх походження.
Базовим документом у структурі інформаційних відносин є Закон України «Про інформацію», в ст. 1 якого під інформацією слід розуміти документовані чи публічно оголошені відомості про події, явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому середовищі [83]. За режимом доступу Закон виділяє інформацію відкриту та з обмеженим доступом, при цьому встановлено презумпцію відкритості інформації. Тобто, будь-яка інформація є відкритою, окрім тієї, що віднесена Законом до інформації з обмеженим доступом (ч. 2 ст. 20).
Досить часто право визначати режим інформації належить самому власникові певних відомостей. З метою уникнення зловживання цим правом установлено ряд обмежень у цій сфері. Так, згідно з частинами 5, 6 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» [84] та ч. 4 статей 21, 29 Закону «Про інформацію» не може бути віднесено до інформації з обмеженим доступом такі дані:
– про розпорядження бюджетними коштами;
– про володіння, користування чи розпорядження державним або комунальним майном, у тому числі щодо копій відповідних документів;
– про умови отримання державних та/або комунальних коштів або майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно;
– декларації про доходи осіб та членів їх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади, обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії;
– про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
– про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися й загрожують безпеці людей;
– про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти й культури населення;
– про факти порушення прав і свобод людини та громадянина;
– про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. При цьому предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Звідси інформацією з обмеженим доступом можна вважати інформацію, доступ до якої з метою дотримання державних, комерційних чи інших суспільно важливих інтересів має визначене коло осіб. Варто підкреслити, що обмежується доступ до інформації, а не до документа. Відповідно, якщо в одному документі міститься відкрита й закрита інформація, перша може бути надана на ознайомлення зацікавленій особі у вигляді окремого документа.
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційними можна назвати відомості, що знаходяться в користуванні окремих осіб і можуть вільно поширюватися виключно за їх бажанням. Таємними – за умови становлення державної чи іншої охоронюваної законом таємниці, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільстві та державі. Наприклад, відповідно до статей 1, 3 Закону «Про державну таємницю» [85] державною таємницею (секретною інформацією) називають таємну інформацію, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. При цьому дія указаного Закону поширюється не тільки на органи державної влади та місцевого самоврядування, а й підприємства, установи, організації всіх форм власності, що проводять діяльність, пов’язану з державною таємницею.
Державна таємниця представляє собою інститут публічного права, фундаментальною основою існування має збереження державних інтересів. Її правовий режим установлюють та контролюють дотримання компетентні органи, строк існування визначається окремими нормативними актами. В основу ж комерційної таємниці покладені комерційні інтереси конкретного підприємця, який сам регулює її правовий режим; строк дії прав на комерційну таємницю поширюється на весь період існування ознак комерційної таємниці, встановленої законом.
Службовою є інформація, що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; а також відомості у сфері оборони країни, зібрані в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, яку не віднесено до державної таємниці. Щодо службової таємниці, її можна розглядати у 2-х площинах: (а) внутрішня інформація органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів незалежно від різновидності (обмеження поширення якої викликане службовою необхідністю); (б) зовнішня інформація, тобто «чужі таємниці», відомості, які отримані державними органами відповідно до наявних повноважень та специфіки виконуваних функцій.
Практично, кожен владний орган має спеціальний закон, що регулює його діяльність, де в обов’язковому порядку містяться положення про необхідність збереження службової таємниці. Можемо зробити висновок, що комерційна та службова таємниця є різними видами інформації з обмеженим доступом, але за певних обставин службова інформація може включати й комерційну таємницю, при цьому виключно для внутрішньої роботи та заборони розголошення третім особам за будь-яких умов.
Знаходить своє підтвердження дана думка й у роз’ясненнях вищих судових інстанцій. З метою узагальнення практики застосування судами законодавства про працю, Вищим господарським судом України було видано окремий інформаційний лист з цього приводу. В документі підтверджена норма закону про поділ інформації з обмеженим доступом на таємну та конфіденційну, а також надано розуміння останніх 2-х термінів. Зокрема встановлено, що до таємної інформації належить та, котра містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству й державі, а тому доступ до неї здійснюється відповідно до законів про цю інформацію
Під конфіденційною інформацією слід розуміти відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб та поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До неї можна віднести таємницю банківську, професійну, персональні дані тощо. Водночас через близькість понять таємної та конфіденційної інформації, статус банківської та професійної таємниці є дещо дискусійним. Наприклад, ст. 8 Закону «Про доступ до публічної інформації» відносить дані відомості саме до таємної, а не конфіденційної інформації. До кола останньої у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою законом (ст. 862 ЦК), комерційна таємниця (статті 505–508 ЦК) та «ноу-хау» (ст. 1 Закону «Про інвестиційну діяльність» [86]).
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/37878.html
